library.if.ua

Планування на аграрному підприємстві (2004)

10.2. Планування продуктивності праці

Одним з найважливіших показників економічної ефективності виробництва є продуктивність праці. Тому системи планування, обліку й оцінки роботи колективів господарств мають націлювати на підвищення продуктивності праці. У планах економічного і соціального розвитку та річних звітах сільськогосподарських підприємств розраховують такі показники продуктивності праці: вартість валової продукції рослинництва і тваринництва (у порівняльних цінах 1996 р.), виробленої з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого в сільськогосподарському виробництві, і на одну людино-годину з виокремленням у тому числі в рослинництві й тваринництві. Поряд з цим визначають трудомісткість виробництва (витрати праці на одержання одиниці кожного виду продукції). Оцінюючи продуктивність праці трактористів-машиністів, як допоміжний показник приймають виконання норм виробітку, змінний та сезонний виробіток в умовних еталонних гектарах; комбайнерів — зібрану площу й масу намолоченого зерна; шоферів — обсяг вантажоперевезень у тоннах і вантажообігу в тонно-кілометрах.

Обчислюючи вартість валової продукції рослинництва, оцінюють збір урожаю всіх видів продукції (основної, супутньої і використовуваної побічної) планового року, посіви культур на зелене добриво, роботи, пов’язані із закладенням та вирощуванням молодих багаторічних насаджень і враховують зміни вартості незавершеного виробництва. При цьому вартість зерна, насіння олійних культур і цукрових буряків обчислюють за початковою оприбуткованою (бункерною) масою, кукурудзи на зерно в повній стиглості — за масою зерна (а не качанів), соломки льону і коноплі — за виходом продукції в перерахунку на волокно. Важливо не допустити повторного підрахунку однієї й тієї ж продукції. Так, зелену масу, використану для одержання силосу, сінажу, трав’яного борошна та інших штучно зневоднених кормів, повторно у вартості цих продуктів не враховують.

Для садів, ягідників, виноградників та інших багаторічних насаджень у плодоносному віці обчислюють вартість вирощеного врожаю, а на закладенні й вирощуванні молодих насаджень — вартість на кінець першого року садіння і щорічний приріст їхньої вартості під час вирощування (за порівняльними цінами). У валовій продукції рослинництва враховують зміни вартості незавершеного виробництва у плановому році, зіставляючи його вартість на кінець і початок планового року. Обчислюючи вартість незавершеного виробництва, площі, засіяні озимими культурами і багаторічними травами, та площі, підготовлені для посіву ярих культур, множать на відповідні порівняльні ціни.

У валову продукцію тваринництва включають вартість продуктів, одержаних під час вирощування й господарського використання сільськогосподарських тварин (молока, вовни, яєць, меду, воску, каракульських шкурок, шкурок кроликів і хутрових звірів, гною тощо), вартість вирощеного малька і виловленої товарної риби в ставках і природних водоймах в умовах культурного рибництва; вартість вирощування худоби, птиці та інших тварин. Вартість поголів’я, яке зважують, охоплює вартість маси приплоду й приросту за винятком падежу. Вартість валової продукції вирощування молодняку коней визначають множенням поголів’я молодняку, переведеного в основне стадо, і приросту (скорочення) поголів’я молодняку коней на кінець року, включаючи і реалізацію поголів’я, порівняно з наявністю на початок року, на відповідні порівняльні ціни.

Визначаючи середньорічну чисельність працівників, зайнятих у сільськогосподарському виробництві, а також планові витрати праці, поряд з прямими витратами праці й середньорічною чисельністю працівників у рослинництві й тваринництві обчислюють і розподілювані витрати на сільськогосподарське виробництво. Рекомендовану методику таких розрахунків розглянемо на прикладі КСП «Україна» Овруцького району.

На першому етапі визначають чисельність середньорічних працівників і витрати праці з основної діяльності. Для цього від загальної в господарстві чисельності працюючих (420) віднімають 14 працівників громадського харчування і торгівлі, житлово-комунального господарства, культурно-побутових та дитячих дошкільних закладів і одержують 406 працівників.

Після цього визначають чисельність працівників і витрати праці в рослинництві, тваринництві та розподілювані на всі галузі. До галузі рослинництва належать 102 працівники, що займаються вирощуванням сільськогосподарських культур, та 14 інженерно-технічних працівників, праця яких має загальноцеховий характер (усього 116 чоловік). До працівників тваринництва віднесено 74 чоловіки, що виконують роботу в скотарстві, свинарстві, конярстві, бджолярстві, а також 18 робітників та 12 інженерно-технічних працівників загальноцехового характеру (усього 104 чоловіки). Отже, у сільськогосподарському виробництві безпосередньо зайнято 220 працівників, з них 52,7% у рослинництві й 47,3% — у тваринництві.

У господарстві є також 152 працівники, витрати праці яких розподіляють на сільськогосподарські й несільськогосподарські галузі, зокрема 39 загальногосподарських інженерно-технічних працівників, службовців і молодшого обслуговуючого персоналу; 35 водіїв вантажних і спеціальних автомобілів та інженерно-технічних працівників автогаража; 35 трактористів-машиністів на транспортних роботах, конюхів з обслуговування робочих коней, транспортних працівників, що працюють на живій тягловій силі, і вантажників; 16 працівників, зайнятих водо-, електро- і теплопостачанням, 10 — на роботах з реалізації продукції та послуг на сторону; 17 робітників, які виконують поточний ремонт будівель і споруд.

Різниця між загальною чисельностю працівників основного виробництва (406) і кількістю тих, яких розподіляють між усіма галузями (172), визначає чисельність працівників, безпосередньо зайнятих у галузях основного виробництва (234). З них у сільськогосподарському виробництві — 94% (220 : 234  100%). За цим відсотком обчислюють кількість працівників, розподілюваних між усіма галузями, яких потрібно віднести до рослинництва і тваринництва (172  94% : 100% = 162). За визначеним раніше співвідношенням працівників рослинництва і тваринництва (відповідно 52,7% і 47,3%) відносимо 85 працівників до рослинництва і 77 — до тваринництва. Отже, середньорічна чисельность працівників у рослинництві дорівнює 201 (116 + 85), у тваринництві — 181 (104 + 77), а загалом у сільськогосподарському виробництві — 382.

Виходячи із запланованого на 1999 р. обсягу виробництва валової продукції в сумі 1307 тис. грн., з яких 631 тис. грн. становить продукція рослинництва і 676 тис. грн. — продукція тваринництва, виробництво валової продукції з розрахунку на одного середньорічного працівника, зайнятого у сільськогосподарському виробництві, складає 3421 грн. (1307 тис. грн. : 382 чоловіки), у тому числі в рослинництві — 3139 грн. і тваринництві — 3735 грн.

За такою самою методикою розподіляють за галузями витрати праці та суми її оплати і діленням вартості валової продукції на затрати праці визначають виробництво валової продукції в порівняльних цінах з розрахунку на одну людино-годину.

Поряд з показниками виробництва валової продукції на середньорічного працівника і на одну людино-годину сільськогосподарські підприємства планують і обліковують трудомісткість продукції як витрати живої праці в людино-годинах на виробництво натуральної одиниці продукції. Методика обчислення витрат живої праці з розрахунку на натуральну одиницю кожного виду продукції така сама, як і методика визначення собівартості (див. підрозд. 12.6).

Слід зазначити, що існуюча методика обчислення планових і фактичних показників продуктивності праці має істотні недоліки. Так, вартість валової продукції не враховує її якості, цільового призначення, а порядок оцінки не орієнтує на поліпшення кінцевих результатів роботи. Обчислюючи трудомісткість продукції, беруть до уваги лише прямі витрати праці на виконання технологічних процесів під час вирощування сільськогосподарських культур чи догляду за тваринами, тобто розраховують лише технологічну трудомісткість продукції, штучно зменшуючи витрати праці на виробництво одиниці продукції. Тому при плануванні та облікові слід застосовувати показники повної трудомісткості, яка охоплює витрати праці не тільки безпосередньо виконавців технологічних процесів у виробництві конкретного продукту, але і з обслуговування цього виробництва й управління ним.