Історія економіки та економічних учень (2005)
2.1. Меркантилізм
«Збіг аграрної системи з кочовим землекористуванням не випадковий, тому що він припускає тимчасову обробку землі, а штучне зрошення потребує тривалого її освоєння... І таким чином в історії людства кочове життя мисливця, скотарства і бродячого орача передує осілому життю землероба, право приватної власності на землю розвинулося пізніше общинної. Общинне землеволодіння древніше, індивідуальний перехід до приватної власності пов’язаний з прогресом у сільському господарстві» (Д.Д.Фрезер, «Фольклор у старому завіті», І. 1985, с. 207).
Приватне володіння на землю було реальністю Римської імперії, закріплено у нормах цивільного права. Але як зазначає Рошер: «...верховне право держави на землю залишалося постійно в суперечностях римлян.» Поділ праці в Римі досягло певної для того ступеня розвитку рис: наявна оптова торгівля, розвинений кредит, грошове господарство, державні фінанси, зовнішня торгівля, конкуренція не тільки у межах імперії, але і за її межами, не дивлячись на те, що Римські імператори займалися псуванням грошей.
Ринкові відносини охоплюють також і сільське господарство. Конкурентна боротьба породжує елементи науки управління (своєрідного менеджменту). Присутній такий важливий елемент ринкової економіки як тверді імперські міри ваг, грошові монети, диференційовані для роздрібної торгівлі.
Потреби римлян набагато більш розвинені ніж примітивні у варварів і вони для певних соціальних груп реалізувалися.
Панування варварів, що характерно і для панування татаро-монголів у Київській Русі, відкинуло цивілізацію назад і призвело до багатовікового застою. Зруйновані міста, спустошені села, зруйновані торгові шляхи і засоби сполучення, різке зменшення чисельність населення.
«В Європі, коли з настанням ХІ століття життя почало відроджуватися, ринкова економіка, грошові складнощі були наче «обурюючими новинками». В принципі цивілізація, особливо стара, ворожа до інновацій. Отже, вона буде говорити «ні ринку», «ні капіталу», «ні прибутку». Щонайменше – вона ставиться до них з підозрою, стримано. Та минули роки, вимоги повсякденного життя, його тиск поновилися», (Ф. Бродель. Матеріальна цивілізація. Ігри, обмін, т. 2., с. 564).
Ринкова економіка у найбільш чіткій формі виступає у торгівлі. Торгові центри розташовані на торгових шляхах.
Торгові шляхи Схід-Захід йшли з основного для того часу центру багатств – Індії, держав островів Індійського океану. Тут прянощі, дорогоцінності (камені, перли), розкішні тканини. Вони малі за об’ємом, а значить їхнє транспортування не потребує величезних витрат. Найдешевший – морський шлях і кораблі. Особливо гостро стоїть питання щодо транспортування, якщо сухопутний шлях перекрито. На ці заморські товари є свої покупці: королі, синьйори, вищі духовна знать, купці.
Так у V–X століттях торгові шляхи Схід-Захід проходили по Арабському Сходу. В одному з його торгових центрів – Медині, формується іслам. Нашестя «варварів» з Азії в Європу обумовило особливе місце Візантії, зміна шляхів на Арабський Схід відключило її від грошових потоків, які давала торгівля, а з цим починається її занепад. Хрестові походи змінили ситуацію. Торгові шляхи Схід-Захід проходять уже через Середземномор’я. Італійські міста Генуя, Венеція та Флоренція – в центрі цих походів. Звідси на захід Європи дорога до грошовитих покупців: королів, сеньйорів, духовної знатті, купців, мануфактуристів. Бо селянин, ремісник живуть натуральним господарством.
Для забезпечення хлібом римляни будували дороги в Європі, для зв’язків зі Сходом був шлях з варяг в греки, шовковий шлях; південно-східні міста Італії, караванні дороги арабів, боротьба за судноплавство у Середземному морі (Афіни, Карфаген, Рим). Там, де від цих транспортних артерій країни були відрізані, вони або вели війни, або шукали інших шляхів. Так, перси, перерізавши шовковий шлях, прирекли Візантію на вмирання, чим обумовлено збідніння життєвих ресурсів Київської Русі, переміщення транспортних артерій на європейське узбережжя обумовило занепад південно-східних італійських міст: Генуї, Венеції.
Вихід на морські транспортні шляхи Росії – вікно в Європу – було вкрай необхідне для цієї країни. Це був вихід до нових центрів європейської цивілізації – Англії, Нідерландів.
Поява колеса – технологічного рішення – обумовило підвищення ефективності транспортних засобів. Перехід від плоскодонних суден до суден кільових був могутнім рушієм у розвитку мореплавства. Кільові судна на відміну від плоскодонного більш вантажопідйомні, тоннаж і об’єм тут співвідносяться як 1:4, плоскодонних 1:2. Кільове судне може використовувати для руху і боковий вітер, тоді як плоскодонне – тільки прямий попутній.
Для океанічного мореплавства особливе місце його ефективного використання має точне визначення місцезнаходження судна – компас. Але компас повинен мати графічне розташування точки місцезнаходження судна на океанських просторах – карту. Карта з’являється тільки тоді, коли певних успіхів досягає граверне мистецтво.
Проте якщо у розвитку транспорту у ХІV–ХVІ століттях уже були значні успіхи, то у сільському господарстві все ще панує примітивна технологія і натуральне господарство.
Характерною особливістю натурального селянського господарства є наявність у ньому крім сільськогосподарських знарядь праці, таких, щоб виробити одяг, посуд (ткацький верстат, чан для оброблення шкір, гончарний круг для посудин), різного роду знаряддя праці для теслярських та будівельних робіт.
Зростання міст як центрів торгівлі й культури неминуче мало породити нову форму економічних взаємовідносин між містом і селом. Із збільшенням попиту як в даному районі, так і міжрегіональних зв’язків мав з’явитися купець, який спочатку закуповував продукцію сільських ремісників, потім постачав їх сировиною, забезпечував грішми. У подальшому з’являється купець-скупник, котрий знає номенклатуру попиту, його географічне розташування, обсяг. Розширення і збільшення попиту неминуче мало породити і таку форму організації праці й виробництва як мануфактура, де вже працювали ремісник-власник й найманий робітник.
Розвитку торгівлі сприяло створення великих централізованих держав у формі монархій, що привело до відносної стабільності в правовій, соціальній, економічній областях. Закон охороняв соціальну безпеку, економічно впорядкував справи митниці, транспорту, організаційну сферу. Міста накопичують економічний потенціал і на цій основі набувають значної свободи дій. У містах – одні з батьків-засновників (купці), котрі мають зв’язки не лише з внутрішнім національним ринком, але і з міжнаціональним. Це міста Італії, Німеччини, Нідерландів, Англії, Іспанії, Португалії.
Розширення торгових зв’язків підштовхнуло розвиток транспортних засобів, у тому числі морського судноплавства. Епізодичні випадки нападу на морських просторах піратів породили судноплавство з подвійною технологією (величезне торгове судно і військове, з гарматами і солдатами), щоб торгувати і завойовувати. Різниця в рівнях цивілізацій позначається і у військовій справі – завойовувати порівняно недорого і безпечно.
Разом із тим купці, лихварі зазнавали багатьох небезпек. На торгових шляхах пірати, кочівники, розбійники. Та ще більш страшною була їхня правова незахищеність. Боржник сеньйор міг не повернути гроші за товар або взяті в борг гроші.
В умовах незахищеності банкірів (постачальників), прагнення розкошів як малих, так і великих сеньйорів (королів, імператорів, герцогів, графів), бажання оволодіти золотом і сріблом як грошовим матеріалом, пограбування, конфіскації, побори, захват заручників, – усе це становило величезну небезпеку, ризик для власних грошей.
Поява векселя було ідеальним вирішенням проблеми.
Багатство в абстрактній формі круто змінило ставлення тих, хто мав владу, до накопичення капіталу та до тих, хто його мав. «Євреї, яких виганяли то з однієї країни, то з другої, знайшли спосіб убезпечити своє майно і цим назавжди позбавити государів можливості виганяти їх. Вони винайшли вексель, за допомогою якого торгівля захищалась від насилля і могла утримуватися скрізь. Так завдяки йому майно найбагатших торгівців набирало невловимої форми, в якій могло переноситися повсюди, не залишаючи слідів ніде» (Монтеск’є, Обрані твори, с. 474).
ХVІ–ХVІІ століття увійшли в історію як епоха героїчного поступу ринкових відносин. Початок цих змін – це криза християнства, поява лютеранства, кальвінізму, пуританізму, які звільнили і направили людську самодіяльність та енергію на земне будування. Епоха відродження знаменувала відродження античних досягнень у пошуках мудрості, ролі розуму, ціннісних вимірів земного людського життя. Цей капіталістичний дух проявив себе перш за все в матеріальному виробництві. У цей період були значно вдосконалені знаряддя праці та технологія виробництва: в металургії почали будувати більш високі домни, повітря в які нагніталося великими міхами за допомогою водяного колеса. Попит на кам’яне вугілля спричинив збільшення шахтного виробництва, будівництва більш глибоких шахт. В якості двигуна почало широко використовуватися водне колесо верхнього бою. А це дозволило розширити географію промислового виробництва. Воно відійшло від великих річок, оскільки колесо верхнього бою можна було приводити у дію і за допомогою обвідного каналу. Замість примітивного вертикального ткацького верстата з’явився горизонтальний, з’явилися сукновальні станки, що приводилися у рух водяним колесом. Серйозні зміни відбулися у морському транспорті.
Зростання попиту викликало розвиток нових технологічних прийомів. Тут особлива роль належить містам. У найбільш сприятливому становищі у ХІV–ХV століттях виявилися міста південної Європи. Тут виникають міста-держави, непідвладні сеньйорам. Місто підтягувало село (північна й середня Італія), в якому селянство було вільним, а значить могло бути резервом розширення ремісничого виробництва. Посилилася ремісницька діяльність у Мілані, Флоренції, Пізі (тут вироблялися тонке сукно), у Луці (шовкові тканини). У Пізі, Генуї, Венеції будувалися кораблі. Завдяки цьому були встановлені зв’язки з Алжиром, Тунісом, Марокко, Єгиптом. Тут значні грошові капітали. Бюджет Венеції в ХV столітті становить 1,6 млн. динарів. Та до ХVІ століття Італія втрачає своє лідируюче положення. Велику роль у розвитку європейської цивілізації відігравав торгово-політичний союз купецтва північноєвропейських міст Ганзи, який до початку ХV століття нараховував до 170 німецьких та західнослов’янських міст.
Поява одного з найважливіших інструментів ринкової економіки – бухгалтерського обліку історично обумовлена. Поширення підприємницької діяльності на сферу виробництва (купець-роздавальник для кола ремісників) вимагало не тільки контролю за виконанням технічних характеристик продукції, але й контролю за доходами.
Яка частина авансування грошей і матеріалів приносить купцеві-роздавальнику більший дохід, міг вирішити тільки суворий облік контролю і доходу від кожної авансованої одиниці. Підприємницька діяльність у її різноманітності потребує облік у перш за все ефективності кожної авансованої одиниці. Тому особливий облік використання основного капіталу в його виробничих функціях – саме це мало відобразитися на технології бухгалтерського обліку на стадії запровадження підприємництва у сфері виробництва.
Але такий облік міг бути створений тільки на основі грошей. У грошей з’являється нова функція – рахункова. Історично ця функція з’являється в умовах, коли ринкові відносини запроваджуються у виробництво. З цих позицій ще Аристотель стверджував, що «немає обміну без рівності, а рівності без сумірності», певною мірою висловлюючи ідею рахункової функції грошей в її ранньому античному варіанті.
Для Іспанії і Португалії торгові шляхи до Сходу і, перш за все до Індії, були перекриті у Середземному морі. Північ Європи перебувала під контролем Ганзейського союзу. Залишався відкритим шлях в Атлантичний океан: йти, огинаючи Африку, як Васко де Гама, або йти в Атлантику, у невідомість, як зробив Колумб у 1492 році. У 1519 році Магелан досягає Азії західним шляхом. Торгівля з Індією під контролем Європейських держав. Іспанські мореплавці розгромили цивілізації інків та ацтеків, португальці захопили Бразилію. Діяли засобами грабунку і жорстокостей, та були запозичення у культурі, сільському господарстві, хімії. Цивілізація вже виступає в планетарному масштабі. Виникає світовий ринок. Зростає величезний попит не лише на предмети споживання і розкошів, але й на знаряддя праці, на техніко-технологічні удосконалення. Відбувається взаємопроникнення, взаємонакладання цивілізацій Індії, Китаю та Західної Європи. Великі географічні відкриття обумовили притік в Європу золота, срібла, коштовностей, прянощів – відкрилися величезні ринки збуту для ситцю, шерстяних тканин, металевої продукції. Ринки збуту мають свої регіональні особливості. Варто виокремити Новий Світ – Північну Америку, де поселяються вихідці з Англії, Франції, Голландії, південну Америку – вихідці з Іспанії та Португалії. Та колонізація інтенсивно проходить і на півночі. Емігранти-європейці, як правило, найбільш працездатного віку, активно освоюють навколишнє середовище не завжди гідними для християн способами. Вони землероби, купці-авантюристи, гірники, грабіжники, рабовласники. Їм потрібні знаряддя праці, предмети тривалого користування, культури, побуту. Для південних колоній, окрім всього, життєво необхідні раби. Работоргівля стає вигідною справою. Виробляється хлопок, такий потрібний промисловості Англії, цукор і тютюн, необхідні усій Європі.
Для торгівлі з Індією створено Ост-Індську Компанію, доходи якої нечувані. Тут немає справедливої ціни, немає централізованих ринкових відносин. Потрібні кадри, які знають особливості цих регіонів. Необхідно сформувати економічну політику, бо вона не лише націлена на Індію, Північну Африку, але і на Центральну Європу, Росію, Схід, Азію, Китай. В XVII столітті починається спад темпів розвитку Індії, Китаю. Вони досягли самого глибокого рівня падіння (К. Яспер, с. 78). Але як піднявся розвиток у цих країнах в XX столітті.
Процес пошуку Нового Світу, як було вже сказано, відбувався під знаменом розповсюдження і панування римо-католицького християнства. У різних регіонах цього «Нового Світу» він проходив за однією схемою, як в Америці, так і в Індії, Китаї, Австралії, на островах архіпелагів Тихого і Індійського океанів – грабунки, обман, насилля, рабство, жорстокість. Але при всіх негативних сторонах великі географічні відкриття покінчили з багатьма догмами християнства. Земля – планета, населена людьми різних культур і рас, які мають свій особливий, створений на даному ґрунті світогляд, у тому числі і економічне мислення. Подорожування показали, що знання в цьому світі мають першорядне значення. Потрібні були університети. Християнству було завдано удару, який воно організувало само. Собори в Європі розкрили цю кризу. З’являється лютеранство, кальвінізм, пуританізм та інші світоглядні концепції. Визволено розум людини з пут, визволена її ініціатива, їй потрібне земне життя з тим самим християнством, але богові угодна її земна трудова діяльність, її раціональне світосприймання. У філософії відбувається переворот. Його здійснюють Бекон, Гоббс, Локк. Їхні праці з’являються напередодні революції 1642–1648 років. Новий метод пізнання ґрунтується на почуттях, а предметом є пізнана реальність і досвід, які спираються на експеримент. Досвід, а не богословські учення, стає основою пізнання.
Та якщо у торгівлі з континентальною Європою і Росією існували умови формальних партнерів, то з Індією або колоніями в Америці, Африці, Австралії, Новій Зеландії, основні – монополії Англії, створені за допомогою держави. Тут немає конкурентів, тут царство свавілля, найжорстокішої боротьби між державами за ці монополії. З цих посилань видно, що джерелом багатства є зовнішня торгівля. Це видно не теоретикам, а раціонально мислячому дослідникові. Розквітають компанії цілеспрямованої діяльності. Компанії купців-авантюристів заснована для відкриття нових країн. Московська компанія (1554 рік), Східна компанія (Норвегія, Швеція, Польща, Фінляндія), Ост-Індська (1600 рік). Не член компанії не мав права торгувати у даному просторі. Ці компанії – монополісти приносили казкові прибутки. Так, якщо ціна перцю за фунт в Індії дорівнювала двом пенсам, то в Англії – 20-ти. Ост-Індська компанія не тільки монополізувала торгівлю з Індією, але практично стала панувати політично. До монополії слід віднести і Навігаційний акт (1652 рік), що монополізував панування англійського судноплавства на просторах океанів.
Джерелом багатства держави є зовнішня торгівля. Такий висновок мав зробити раціонально мислячий політик, економіст, філософ, державний чиновник.