Бібліотекаекономіста

Гриньов В. Ф. «Інноваційний менеджмент (2001)» Предмет «Інноваційний менеджмент»

7.4 Способи державного впливу на ефективність інноваційної діяльності

Центральне місце в системі прямого державного впливу на ІП займає фінансування НДДКР та інноваційних проектів з бюджетних коштів. Важливо також підтримувати раціональне співвідношення при фінансуванні організацій, що здійснюють НДДКР та інноваційну діяльність (базове фінансування), і при виділенні коштів на разові конкретні інноваційні проекти (цільове фінансування). Велике значення для створення початкового попиту на інновації мають державні контракти на виконання НДДКР і державні замовлення на інноваційну продукцію.

Ефективність ІП істотно підвищується при організації конкурсів в розподілі бюджетних коштів. Для цього створюються спеціальні бюджетні або частково бюджетні (змішані) фонди.

Винятковою прерогативою держави є правове регулювання ІП шляхом законодавчої фіксації статусу наукової та інноваційної діяльності, захисту прав науковців, розробки механізмів реалізації інноваційної політики. Захист прав суб'єктів інноваційної діяльності грунтується на законодавчих актах з питань інтелектуальної власності та державної патентно-ліцензійної системи. Механізми санацій і процедури банкрутства для інноваційних суб'єктів повинні бути пом'якшені. Також має бути обмежено дію антимонопольних механізмів щодо найважливіших інноваційних проектів.

Істотним елементом прямої підтримки інновацій є формування державної інноваційної інфраструктури шляхом створення мережі центрів поширення нововведень і консультацій. Держава сприяє також формуванню ринку інновацій шляхом інформації в державних виданнях про виставки, біржах, ярмарках, конференціях і т. д. Держава сама може виступати як агент ринку, наприклад, при покупці і продажу ліцензій.

Державні органи покликані здійснювати моніторинг і прогнозування ВП у країні і за кордоном, а також пошук ефективних технологій для широкого впровадження через свої представництва. Істотними є заходи моральної підтримки у вигляді присвоєння почесних звань і нагород, відвідування державними керівниками провідних інноваційних організацій.

Серед заходів непрямого впливу застосовується пільгове оподаткування. У світовій практиці використовуються такі види податкових пільг, що стимулюють інноваційну діяльність:

надання дослідницького та інвестиційного податкового кредиту, тобто відстрочка податкових платежів в частині витрат з прибутку на інноваційні цілі;

зменшення податку на приріст інноваційних витрат;

пільгове оподаткування дивідендів юридичних і фізичних осіб, отриманих за акціями інноваційних підприємств;

пільгове оподаткування прибутку, отриманого в результаті використання патентів, ліцензій, ноу-хау і т. п., нематеріальних активів, що входять до складу інтелектуальної власності;

зменшення оподатковуваного прибутку на суму вартості приладів та обладнання, що передаються вузам, науково-дослідним та іншим інноваційним організаціям;

вирахування з оподатковуваного прибутку внесків до благодійних фондів, діяльність яких пов'язана з фінансуванням інновацій;

зарахування частини прибутку від інновацій на спеціальні рахунки з подальшим пільговим оподаткуванням у разі використання на інноваційні цілі.

У зв'язку із значними масштабами багатьох інноваційних проектів і відносно низькою швидкістю обороту коштів в період здійснення нововведень актуальними стають механізми пільгового кредитування. Держава може стимулювати інновації пільговими (за строками погашення та процентними ставками) кредитами державних банків або наданням преференцій комерційним банкам, які кредитують інноваційну діяльність (пільгове оподаткування, пом'якшення резервних вимог і т. п.). Тим не менше, комерційні банки часто не зацікавлені у кредитуванні довгострокових інноваційних проектів. Тому важливо стимулювати інноваційні вкладення фінансових структур, орієнтованих на тривалий "заморожування" коштів, - страхових компаній, пенсійних фондів, ощадно-позичкових асоціацій і т. п.

Додаткове джерело коштів на інноваційний розвиток підприємства отримують при проведенні державою політики прискореної амортизації основних фондів. У світовій практиці склалися дві основні моделі прискореної амортизації:

зниження терміну переносу вартості обладнання;

встановлення підвищених норм амортизаційних відрахувань в перші роки експлуатації устаткування і знижених в наступні роки.

В умовах високої інфляції необхідна також систематична переоцінка вартості основних фондів, для того щоб уникнути знецінювання і втрати стимулюючих функцій амортизаційних відрахувань.

Доступу до передових інноваційних технологій сприяє державна підтримка фінансового лізингу, що здійснюється у вигляді посередницької операції. Така операція полягає в асигнування коштів для викупу машин і устаткування у виробника з подальшою їх передачею юридичним та фізичним особам у тимчасове користування за встановлену плату.

У ряді держав застосовуються також заходи щодо стимулювання франчайзингу. Це один із способів поширення нововведень, заснований на праві створення підприємства, якому надаються нововведення на певний період, що фіксується договором.

Сильним важелем інноваційної політики держави є підтримка малого та середнього інноваційного підприємництва, який володіє гнучкістю у продукуванні і розповсюдженні нововведень і формує конкурентне середовище, сприятливе для інновацій. Для малого наукоємного бізнесу особливе значення має пошук потенційних інвесторів і замовників, а також інформаційне забезпечення, бо коштів на самостійний інноваційний маркетинг в цих структур недостатньо.

До дієвим заходам відноситься державне страхування ризикового (венчурного) підприємництва. Широко застосовується субсидування державними структурами венчурних фірм в обмін на частину акцій, які можуть забезпечити прибуток держави у разі успіху проекту.

У ряді держав передбачаються також спеціальні дотації на наймання науково-технічного персоналу в інноваційні структури.

Багатоаспектність і динамічність сучасних ІП потребують координації дій усіх учасників науково-інноваційного циклу: науково-технічних та підприємницьких структур, споживачів інноваційної продукції та громадських організацій, державних органів і політичної опозиції. З цією метою у світовій практиці створюються консультативні ради, комісії, асоціації, круглі столи і т. д. У багатьох країнах поширена співпраця державних університетів і промислових компаній, а також спільне фінансування неприбуткових спочатку інноваційних організацій. У цьому випадку приватний бізнес отримує швидкий і безпосередній доступ до передових технологій, а вузи від цього мають фінансування своєї матеріально-технічної бази для навчання студентів.

Ефективним засобом координації та регулювання дій різних суб'єктів інноваційного процесу є створення умовного механізму генерування та поширення нововведень у вигляді державного стимулювання трансферу технологій в різних формах: яка виражена, інформаційної, за рахунок мобільності кадрів і т. д.

Для перехідного періоду економіки України велика роль державного сприяння формуванню ФПГ, які здатні об'єднати в один комплекс науково-технічних структур Національної академії наук України і вузи, фінансові і виробничі ресурси. Згідно з Указом Президента "Про фінансово-промислові групи" статус ФПГ отримують об'єднання, створені з метою технологічної або економічної інтеграції для реалізації інвестиційних проектів і програм, спрямованих на підвищення конкурентоспроможності та розширення ринків збуту товарів і послуг, підвищення ефективності виробництва, створення нових робочих місць.

Для регіональної економіки важливими чинниками інноваційного розвитку є специфіка науково-технічного і виробничого потенціалу регіону, кадрове забезпечення, соціальні та екологічні проблеми інновацій, формування інноваційної інфраструктури, характер малого інноваційного підприємництва.

Провідне місце в державній підтримці структур, що забезпечують самовідтворення інноваційних механізмів, займають спеціальні формування, так звані інноваційні соціоге-ми. До таких формувань відносяться інкубатори інноваційного бізнесу (бізнес-інкубатори), наукогради, технопарки, технополіси. Вони створюються із залученням коштів організацій різних форм власності та забезпечують проходження нововведень через усі стадії - від ідеї до впровадження. В Україні для формування технопарків найбільш перспективні промислові об'єкти оборонних комплексів колишнього СРСР у таких великих агломераціях, як Харків, Київ, Дніпропетровськ, де є розвинені структури науково-дослідних інститутів та навчальних закладів.