Методи управління (2003)

На шостому рівні мислення набуває теоретичний характер. Проте на роль ідеального об'єкта претендують організованості смислів. В силу їх недостатньої визначеності підбір наукових понять і оперування ними зберігає моменти невизначеності при достатній визначеності кінцевого результату. Несоотнесенность рівнів невизначеності підстави (ідеальний об'єкт) і заснованого (його опису і функція імітації) має своїм наслідком зайвий формалізм і парадоксальність тверджень, тому що кожне міркування має претензію бути суворим, але не виключає й інших, навіть прямо протилежних. Працює з протилежного зумовлена невизначеністю уявлень про ідеальний об'єкті. У критичних випадках читач відсилає запитував до своєї переконаності у можливості одночасного віднесення зазначених висловлювань, до свого бачення об'єкта. Ідеальний об'єкт, в цілому, замінює все те, що читач побачив при читанні авторського тексту. Сьомий рівень розглянемо докладніше, оскільки саме на нього орієнтована програма роботи з літературою. Робота тут передбачає виконати все те, що було потрібно зробити згідно з вимогами на попередніх рівнях. Зрозумівши текстуальні змісту, читач намагається організувати породжені смисли. При цьому він може вживати засоби, що дозволяють йому екстеріорізіровать організованості смислів. Потім читач намагається відтворити у мисленні зрозумілі авторські змісту.

5.1.3. Логіка і понятійний мислення

Будемо вважати, що логіка виступає в процесах мислення в тій же ролі, що й програма в діяльності. Це означає, що залежно від того, як розуміється розумовий процес, буде будуватися і сукупність приписів до розумового процесу. На відміну від ситуативно породжуваних правил мислення логіка традиційно пов'язувалася з самими загальними вказівками до мислення, заснованими на найрозвиненіших уявленнях про мислення.

У роботі з текстами мислення здійснюється, перш за все, на базі оперування поняттями. Тому можна розглядати понятійне мислення як найбільш розвинену форму мислення і тому необхідну для студента в першу чергу. Ми наведемо спочатку уявлення про понятійному мисленні, а потім зазначимо напрямок його перетворення ( "розпаду") в найменш залежну від вживання понять форму мислення.

Найбільш абстрактне уявлення про понятійному мисленні припускає наявність в ньому окремих етапів (дій або актів). Тому наше виклад розпадається на дві частини. В одній ми представимо мислення як єдиний акт, а потім розкриємо перехід від одного акту до іншого. Залежно від типу переходу будуть відрізнятися і типи процесів мислення. Серед інших типів принципове значення в наших умовах роботи з текстами набуває той, який відповідає знаменитої ідеї сходження від абстрактного до конкретного.

При цьому мислення має два провідних акценту - на побудову та використання абстракцій. Зміна, модифікування абстракцій синтезує збереження та побудова змісту абстракцій. Мислення припускає існування первинних пізнавальних процесів і процесів уяви. Саме вони створюють "матеріал" змісту думки, а мислення спирається на створення "засобів" або тих змістів, які в силу абстрактності, замісна можуть використовуватися для кваліфікації та оцінки первинних образів (матеріалів).

Одиниця мислення ( "судження") оформляється в мислеком-мунікаціі у процесі побудови текстів. У них існують функціональні ланки того, про що говорять ( "суб'єкт думки"), і того, що говориться ( "предикат думки"), разом з їх співвіднесеність. Завдяки використанню мовних засобів абстракції вже існують і застосовуються для характерізованія того, про що ведеться мова. Більше того, завдяки абстракцій (одиницям парадигми і структурі одиниць у висловленні), можливі процедури введення питань і відповідей на питання.

Тим самим може бути два типи орієнтації та спрямування: на застосування предиката до вводиться суб'єкту думки і на підбір предиката до фіксованого суб'єкту думки (рис. 52).

З цим же пов'язане і побудова двох типів питань, або "невідомих" як збудників для знаходження для них "потрібних". Питання на розуміння реалізують функцію фіксації готівкового змісту автора і припускають як висунення "версії" або варіанта відповіді, так і вимога до підтвердження або спростування версії. Питання критичного типу припускають версію альтернативи відповіді, пов'язану з "відстороненням" думки автора, і вимоги до підтвердження або спростування альтернативи. Принциповим у відмінностях зазначених типів питань є не лише спрямованість на збереження або усунення суб'єкта думки при фіксованому предикат, а й спрямованість на збереження чи зміна самого предиката думки, тому що в критиці відкривається можливість оскаржувати ціле думки автора (рис. 53).

Але по самій вихідної функції породження ( "будь-якого") висловлювання потрібно і суб'єкт, і предикат. Тому для того щоб мати підставу для введення зміненого предиката потрібно інший предикат ( "ще більш предикативне") або більше

ний і заснованого. Друга орієнтація веде до появи особливої форми мислення - постановці проблем, тоді як перший - до постановки завдань. Тому можуть бути питання задачного і проблемного типу. Проблематізація або активне використання проблемної форми мислення починається з піддає сумніву відповіді на задачний питання і завершується піддає сумніву самого задачного питання, його змісту. Позитивна сторона проблематізаціі тоді полягає у введенні гіпотези про заснування задачного питання, що дозволяє нехтувати і сам задачний питання (рис. 55) [3].

Очевидно, що підстави вводяться і використовуються в позиції арбітра, а в науковій комунікації - в позиції теоретика і, потім, у позиції конструктора понять і категорій. Так як при проблематізаціі може бути дискусія про підстави, то в ній арбітр повинен володіти технікою абстрагування і конкретизації. Завдяки їй він може знаходити підстави для конкуруючих точок зору (рис. 56) [3].

Дві орієнтації логічних ідей

Логіка вводить правила використання мовних засобів, коли їх змісту (значення слів) мають "достатню" визначеність. При цьому правила носять можливо більш високий рівень абстрактності. Правила організують перш за все, процес висловлювання. Тому загальною базою для логічних правил виступає питання типу "що повинно бути наступним змістом?", "Їм треба бути наступне висловлювання?". Так як висловлювання забезпечує зміну змісту того образу, який будується в процесі розуміння, то виділяються два альтернативних типу зміни. У першому випадку подальше висловлювання забезпечує приріст змісту по типу "додатковості" (рис. 57) [3].

У другому випадку забезпечується приріст за типом "уточнює-мости" (рис. 58) [3].

Інакше кажучи, шляхом уточнення "межі" змісту вже не змінюються, а новий зміст "ущільнює" колишнє. Подоб

ные вимоги до мислення виникають при розумової реконструкції об'єктів, що розвиваються. У них відбувається процес внутрішніх трансформацій, "разотождествленія", появи більш складних форм влаштування, але при збереженні вихідної суті або функціональне призначення в навколишніх середовищах.

Для зручності вираження ідеї "уточнення" попередньо вводиться образ циклу процесів мислення в обсязі звичайного висловлювання, судження. Він включає констатацію первинного споглядального уявлення про "об'єкті" або констатацію суб'єкта думки, потім - підбір одного із спеціальних, узагальнених, конструктивних уявлень в парадигматичною наборі мови, підбір предиката, його фіксацію як засобу думки, співвідношення або без співвіднесення розгляд предиката як заступника суб'єкта. Якщо вдається довести, що предикат був підібраний неправильно, не вдається "ототожнення" як заміщення, то предикат повертається в парадигматичний набір (рис. 59).

Ціле акту думки ( "одиниці" мовного мислення) визначається переходом від безпосередніх буття предиката (ім'я або знак і значення) до співвіднесеності з суб'єктом, змістовному, "об'єктному" буття предиката.

розгляд суміщених предикатів як "відображення" різних частин єдиної цілісності.

Ідея уточняемості містить в собі наступну послідовність кроків:

введення першого предиката в "простір думки";

підбір іншого предиката виходячи з змістовного відносини "ціле - деталізація цілого" об'єкта як уточнюючого;

співвіднесення предикатів з точки зору допустимості уточнюючого в "простір" уточнює;

здійснення переходу від уточнюючого до уточненого (більш конкретного за змістом) предикату за посередництвом (підпорядкування перетворення змістів "вимогам" уточнюючого предиката) уточнюючого предиката.