Менеджмент (1998)
2.3. Стан і характер діяльності фірм
За характером і видом господарської діяльності бувають такі фірми: промислові, торговельні, страхові, транспортні, транспортно-експедиторські та ін.
Промислові фірми
В основу діяльності промислових фірм покладено виробництво товарів. До таких фірм відносять ті, в яких виробництво промислової продукції, а також значна частина міжнародної торгівлі зосереджені в результаті великої концентрації та інтернаціоналізації виробництва в руках невеликої групи промислових фірм-гігантів. Серед них за розмірами й масштабами особливо слід виділити транснаціональні корпорації (ТНК).
Оскільки в руках фірм-гігантів зосереджена основна частина науково-технічних досягнень і виробничого досвіду різних країн, вирішальна роль їхня на світовому ринку визначається тим, що вони домінують не тільки у виробництві й комерційному експорті, а й у торгівлі патентами та ліцензіями, наданні технічних послуг. Основними експортерами виробничого капіталу, спрямованого на створення за кордоном власної мережі філій і дочірніх компаній, як правило, виступають найбільші промислові фірми. При цьому із закордонних підприємств вони імпортують значну частину продукції.
У великих промислових фірмах експорт дедалі більше змінюється виробництвом продукції на закордонних підприємствах, у зв'язку з чим виник термін "закордонні операції". Цей термін означає як експорт з країни, де знаходиться материнська компанія промислової фірми, так і продаж продукції, яку здійснюють закордонні підприємства, що їй належать. Тому значення окремих фірм у міжнародній торгівлі визначається в цих умовах не стільки показниками їх експорту, скільки часткою окремих товарів у світовому виробництві. Для більшості великих промислових компаній Німеччини, США, Японії та деяких інших країн характерною рисою є перетворення їх на складні багатогалузеві комплекси. Вони об'єднують велику кількість промислових підприємств різних галузей і різного виробничого профілю, а також проектно-конструкторські бюро, науково-дослідні інститути, торговельні й транспортні компанії.
Результатом процесу диверсифікації виробництва, що набув поширення в багатьох розвинутих країнах, стало створення багатогалузевих комплексів. Суть цього процесу полягає в поєднанні в рамках комплексу дедалі ширшого кола галузей промислового виробництва через проникнення однієї компанії в зовсім нові для неї, технологічно між собою не пов'язані галузі виробництва й сфери діяльності.
З метою розширення випуску різної продукції і здійснюється диверсифікація, яка забезпечує господарську стійкість фірми. Втім, зосередженість в одній фірмі продукції, яка належить до різних галузей промисловості, водночас утруднює діяльність певних фірмових структур конкретних галузей промисловості в світовому масштабі, а також частки окремих фірм на світових товарних ринках. Ось чому відносити фірму до тієї чи іншої галузі можна умовно, і стосується це здебільшого тих видів продукції, що в обороті фірми мають переважну частку.
Торговельні і страхові фірми
Операції щодо купівлі-продажу товарів здійснюють в основному торговельні фірми. Вони можуть входити до системи збуту великих промислових компаній чи існувати незалежно юридично і в господарському плані від інших фірм і здійснювати торговельно-посередницькі операції. Торговельні фірми бувають вузькоспеціалізованими чи такими, що торгують виробами широкої номенклатури.
На ринки багатьох країн ці фірми проникають через широку мережу закордонних дочірніх підприємств і відділень, створюють там власний заготівельний апарат (в своїй країні й за кордоном), власні виробничі підприємства, що займаються очищенням, сортуванням та первинною обробкою матеріалів.
Багато великих торговельних фірм здійснюють виробничу діяльність, що пов'язана з обробкою сировинних товарів, якими вони торгують, а також з продукцією інших галузей промисловості, причому як у своїй країні, так і за її межами.
При міжнародних авіаційних, морських, автомобільних та інших перевезеннях страхування вантажів здійснюють страхові фірми, які на світовому ринку відіграють значну роль.
Панівне становище серед страхових компаній-гігантів, у руках яких зосереджена переважна частина страхових операцій, займають компанії США. На їх долю припадає понад 60 відсотків обсягу страхових операцій, що здійснюються на світовому ринку.
Транспортні фірми
Транспортні фірми здійснюють міжнародні перевезення пасажирів і вантажів і, як правило, спеціалізуються на окремих видах перевезень. У зв'язку з цим їх поділяють на судноплавні, авіаційні, залізничні та автомобільні.
Морські перевезення вантажів і пасажирів здійснюють судноплавні компанії. У західних країнах морський транспорт характеризується надзвичайно високим рівнем концентрації капіталу й виробництва. Лінійне судноплавство відрізняється високим рівнем концентрації.
У зв'язку із швидким розвитком авіаційного транспорту, який дедалі ширше використовують для перевезення вантажів, звичайної ваги набули авіаційні компанії. У повітряному транспорті надзвичайно висока ступінь концентрації. Так, у США близько 2/3 усього обсягу повітряних перевезень всередині країни і 1/3 світових здійснюють п'ять найбільших авіакомпаній.
За своїми розмірами залізничні компанії значно поступаються судноплавним і авіаційним. У більшості країн вони низькорентабельні або дуже збиткові, оскільки їхня частка в перевезеннях надто мала. Залізниці перебувають в руках держави й ними керують спеціальні державні організації чи компанії. Через це на світовому ринку залізничні компанії виступають в основному як покупці різного обладнання і рухомого складу.
Автомобільний транспорт має велике значення для перевезень вантажів і пасажирів на далеку відстань, особливо на місцевих маршрутах. У 1992 р. товарообіг вантажів цим транспортом становив, млрд. т • км: у США — 950, Великобританії — 197, Японії — 186, Франції — 85.
Транспортно-експедиторські фірми
Виконуючи доручення промислових, торговельних та інших фірм, транспортно-експедиторські фірми спеціалізуються на здійсненні операцій з доставки товарів покупцям. Функції цих фірм дуже різноманітні, зокрема, перевірка стану тари й упаковування, маркування, оплата за дорученням вантажовласника вартості перевезень, зберігання, страхування, добір і комплектація дрібних відправлень, здійснення вантажно-розвантажувальних робіт, одержання комерційного акта (якщо вантаж пошкоджено), забезпечення вантажних відправлень документами карантинного, санітарного й ветеринарного нагляду, здійснення митних формальностей, організація контейнерних перевезень, інформація одержувача вантажів про їх прибуття та ін.
Правове становище фірми
Правове становище фірми визначає, хто і в якому розмірі несе відповідальність по її зобов'язаннях, тобто, хто сплачуватиме борги фірми в тому випадку, якщо вона збанкрутує. Від правового становища фірми залежить, кому надається право (повноваження) укладати від її імені угоди.
Правове становище фірми визначає також, у віданні кого перебуває рішення тих чи інших питань, що стосуються господарської діяльності фірми. В іноземних країнах правове становище фірм різне й визначається торговельним та цивільним правом кожної країни зокрема. Звичайно, всі фірми, зареєстровані в торговельному реєстрі певної країни, є юридичними особами, тобто як самостійний суб'єкт права вони виступають в торговельному обороті.
Юридичні особи — це об'єднання капіталів і об'єднання осіб, наділених властивими їм правами й обов'язками, що мають майнову відокремленість (майно юридичної особи відокремлене від майна його членів). Необхідна передумова самостійної майнової відповідальності юридичної особи по обов'язках, у які вона вступає, — це наявність особистого майна.
Правове становище юридичної особи, зареєстрованої як фірма з певною назвою, визначає розміри майнової відповідальності. Правове становище фірми як акціонерного товариства передбачає майнову відповідальність усіх власників капіталу — держателів акцій. Законодавство деяких країн допускає створення таких юридичних осіб, засновниками яких можна бути одна юридична або фізична особа.
Розрізняють два види юридичних осіб: юридичні особи публічного права та юридичні особи власного права. Юридичні особи публічного права мають публічний характер цілей, які вони переслідують, особливий характер членства, владні повноваження. До них належать торговельні й промислові палати, державні органи, заклади й організації, спілки підприємців, що не займаються підприємницькою діяльністю.
Юридичні особи власного права — це об'єднання капіталів і об'єднання осіб, які незалежно від характеру діяльності, належності капіталу й контролю, характеру власності зареєстровані як фірми. Юридичні особи — носії майнових прав і обов'язків як суб'єкти підприємницької діяльності виступають від свого імені.
Юридична особа має такі ознаки:
наявність організаційної структури, що забезпечує єдність у процесі господарської діяльності;
досягнення спільної мети, яка визначається членами об'єднання;
незалежність існування об'єднання від змін осіб, які входять до нього;
самостійна майнова відповідальність по обов'язках, у які вона вступає;
існування незалежно від осіб, які входять до його складу.
Юридичні особи, які займаються підприємницькою діяльністю, можуть вступити з іншими суб'єктами ринку в правові відносини, необхідні для досягнення мети, зазначеної в законі чи статуті фірми. Властиву юридичним особам правоздатність реалізують органи юридичної особи, які здійснюють угоди в межах відведеної їм компетенції. Цим керуються законодавство й практика розвинених країн. Тобто ограни (підрозділи) фірми діють як представники юридичної особи і своїми діями створюють для них права й обов'язки.
У зарубіжних країнах усі фірми з правового становища можна поділити на два види: одноосібні підприємства й об'єднання підприємців.
Одноосібні підприємства
Одноосібні — це підприємства, де майно перебуває у однієї особи чи сім'ї, яка несе відповідальність по його зобов'язаннях усім капіталом підприємства і всім особистим майном (якщо воно не відокремлене від капіталу підприємства).
Як самостійне підприємство або як філія іншого підприємства того самого підприємця одноосібне підприємство може бути зареєстроване в торговельному реєстрі. З прізвищем та ім'ям підприємця фірмова назва одноосібного підприємства може збігатися, а може й не збігатися.
Власник чи спеціально уповноважені на те менеджери ведуть всі справи підприємця, включаючи укладання угод. У разі збереження за власником підприємства права контролю менеджерам надається широке коло повноважень.
Дрібні й середні фірми, як правило, мають форму одноосібних підприємств. Однак інколи одноосібні компанії — гіганти сімейного типу. Так, друга за величиною фінансова група Юнсонів у Швеції — сімейна компанія.
Чимало великих сімейних компаній було перетворено на акціонерні товариства: західнонімецька компанія "Круп", "Банк Ротшильд Фред", що належить сім'ї Ротшильдів, "Оліветті" — найбільша в Італії фірма з виробництва конторського устаткування та ін.
Перетворення компанії "Форд" мотор К°" на акціонерну зміцнило її зв'язки з американськими банками. Однак представники родини Фордів залишаються фактичними власниками компанії.
У сучасних умовах об'єднання підприємців мають переважне значення. Проте у зарубіжних країнах немає єдиної класифікації об'єднань підприємців. Найбільш поширеним є їх поділ залежно від характеру об'єднання (осіб чи капіталів) і від ступеня відповідальності учасників об'єднання по зобов'язаннях фірми (усім своїм майном або лише внеском учасників). Об'єднання осіб щодо ведення справ фірми побудовані на особистій участі їх членів.
Об'єднання капіталів мають за мету концентрацію капіталів і звільнення учасників від ризику, що виник внаслідок господарської діяльності.
Об'єднання підприємців у більшості західноєвропейських країн поділяють на такі: повне товариство, акціонерне товариство, командитне товариство, товариство з обмеженою відповідальністю.
Повне товариство
Повне товариство — це об'єднання двох або більше осіб для здійснення підприємницької діяльності з метою одержання прибутку. Тому не тільки вкладеним капіталом, а й усім своїм майном його учасники беруть участь у справах товариства.
Між учасниками повного товариства збитки й прибутки розподіляються пропорційно до частки кожного з них у спільному майні. Повне товариство не зобов'язане публікувати відомості про результати господарської і фінансової діяльності, тобто не зобов'язане публічною відповідальністю. Кількість членів цього товариства не обмежена. Повне товариство може бути розпущене, якщо один із учасників побажає з нього вийти.
Законодавство, як правило, забороняє без дозволу інших членів повного товариства одному із учасників продавати свою частку новій особі. Угода про створення товариства укладається знову в тому випадку, коли у разі виходу одного з членів товариства або його смерті приймають іншу особу.
Усі члени повного товариства ведуть його справи, при укладанні угод мають право представництва. Однак ведення справ і представництво може бути покладено на одного чи кількох членів товариства, якщо це передбачено статутом чи угодою учасників.
Широкого застосування форма повного товариства не знайшла. Вона придатна лише для середніх та дрібних підприємств. У формі повного товариства, як правило, створюються кооперативні об'єднання (виробничі, збутові чи кредитні). Капітал кооперативного товариства складається з внесків — паїв. їх розмір для всіх членів товариства однаковий, про що записано в статуті кооперативу.
Капітал кооперативного товариства може змінюватися, якщо змінюється кількість його членів. У цьому полягає його відмінність від звичайного повного товариства.
Акціонерне товариство
Акціонерне товариство — це об'єднання капіталів, яке створюється акціями, що є документом на пред'явника і користуються попитом на фондовій біржі, можуть вільно переходити від однієї особи до іншої. Розрізняють відкриті (схема 9) і закриті (схема 10) акціонерні товариства.
Відповідальність вкладників-акціонерів по зобов'язаннях товариства обмежується сумою, сплаченою за акції. Це означає, що особа, яка здійснює підприємницьку діяльність, відповідає за неї тільки тією сумою, що була сплачена за придбання акцій, тобто внеском у капітал акціонерного товариства, а не всім своїм майном.
Згідно із зобов'язаннями акціонерного товариства своїм майном відповідає лише товариство. На одного з розпорядників (керуючих) або кількох розпорядників, які входять до складу правління фірми, як правило, покладено керівництво всією поточною діяльністю акціонерного товариства і передбачено виступати від його імені при укладанні угод. Водночас розпорядники всім своїм майном відповідають за власні дії, якщо вони завдали фірмі збитків.
По закінченні фінансового року акціонерні товариства зобов'язані публікувати річні звіти про свою діяльність (звіт правління, баланси й рахунки прибутків і збитків).
Акціонерні товариства створюються на основі статуту, розробленого засновниками товариства й узаконеного урядовими органами. Статутом передбачено максимальну суму, на яку можуть бути випущені акції (статутний капітал), а також їхня номінальна вартість.
Акціонерні товариства як одна з форм підприємницької діяльності найбільш поширені в зарубіжних країнах. Організаційна структура одного з таких товариств наведена на схемі 11 з одного боку, акціонерне товариство, збираючи кошти дрібних власників і передаючи їх у підпорядкування великого капіталу, дає змогу проводити концентрацію капіталу, з другого — акціонерне товариство, не допускаючи висування до акціонера ніяких вимог по зобов'язаннях товариства, позбавляє підприємця ризику, пов'язаного з господарською діяльністю. Інколи виникають і такі акціонерні товариства, всі акції яких належать одній особі.
Акціонерну форму в цьому випадку використовують для ведення підприємницької діяльності, за яку підприємець відповідає не всім своїм майном, а тільки частиною, вкладеною в капітал акціонерного товариства. Правова основа цього підприємства — акціонерне підприємство, незважаючи на одноосібний характер власності.
Інша класифікація фірм з правового становища існує в Англії. Тут виділяють два види об'єднань — товариства (об'єднання осіб) і компанії (об'єднання капіталів).
Командитне товариство
Для здійснення підприємницької діяльності можуть бути створені командитні товариства, що об'єднують двох або більше осіб. Учасники (повні товариші) несуть відповідальність у справах товариства як своїм вкладом, так і всім своїм майном. Інші (командитисти або вкладники) за станом справ у товаристві відповідають лише своїм вкладом. Тільки своїм капіталом вони беруть участь і в діяльності товариства, тоді як повні товариші — своїм капіталом і господарськими зусиллями. Тільки повні товариші, а не вкладники можуть представляти товариство і від його імені укладати угоди.
Командитне товариство не зобов'язане публічною відповідальністю. У Німеччині воно не є юридичною особою і не зобов'язане сплачувати корпоративний податок.
Товариство з обмеженою відповідальністю
Товариство з обмеженою відповідальністю є однією з форм об'єднання капіталів. Тільки своїм внеском, а не майном його учасники несуть відповідальність по зобов'язаннях товариства.
Капітал цього товариства поділяється на частки участі — паї. Вони поширюються між засновниками без застосування публічної підписки і є обов'язково іменними.
При сплаті паю учаснику товариства видається письмове свідоцтво. Воно є цінним папером, не може бути продане без дозволу товариства іншій особі. Його власнику пай дає право брати участь у загальних зборах пайовиків, одержувати дивіденди, а при ліквідації товариства — частину його майна.
Як правило, члени товариства з обмеженою відповідальністю — це невелика група людей, які знають один одного чи мають родинні стосунки. Кількість учасників товариства може бути обмеженою і на законодавчому рівні.
Один або кілька розпорядників здійснюють управління справами товариства і укладають угоди від його імені. Вони не обов'язково повинні бути членами товариства.
Публічною звітністю товариство з обмеженою відповідальністю не зобов'язане. Воно також не зобов'язане публікувати свій статут, зміни в розмірах капіталу й переміщенні в складі директорату, дані балансу тощо. Для підприємців це дуже зручно, оскільки обмежена відповідальність за зобов'язаннями товариства дає їм змогу тільки своїм внеском здійснювати різні операції, не оприлюднюючи їх.
Найбільше таких товариств у Німеччині, де вони становлять 97 відсотків усіх об'єднань підприємців.
Товариства в деяких зарубіжних країнах
В Англії товариства бувають двох типів: з обмеженою і необмеженою відповідальністю.
Товариство з обмеженою відповідальністю відповідає командитному товариству. Воно підлягає реєстрації і є юридичною особою. Тільки повні товариші при укладанні угод виступають від його імені і ведуть справи товариства.
Товариство з необмеженою відповідальністю в основному відповідає товариству в Німеччині. Основна його відмінність полягає в тому, що за англійським правом таке товариство не визнається юридичною особою, хоча воно й має деякі суб'єкти права, і в торговельному реєстрі не підлягає обов'язковій реєстрації.
Від товариства з обмеженою відповідальністю компанія з необмеженою відповідальністю відрізняється лише тим, що визнається юридичною особою. Кількість компаній з необмеженою відповідальністю дуже невелика.
В Англії компанія з обмеженою відповідальністю відрізняється від акціонерного товариства тим, що в ній створюється не пайовий, поділений на різні паї капітал, а акціонерний.
За англійським правом, різниця між паєм і акцією
полягає в тому, що акція може дробитися і належати різним особам (по частинах).
Пай завжди належить одній особі, він не ділиться. Акція має бути повністю сплаченою, а пай спочатку сплачують невеликою сумою, що становить лише частину його вартості. Спочатку компанія може випускати тільки паї, а потім, після повної сплати, перетворювати їх на акції.
Компанії з обмеженою відповідальністю поділяють на публічні і власні. Підписка на паї в публічних компаніях вільна, вони, як і акціонерні товариства, підлягають публічній звітності.
Паї у власних компаніях розподіляються між засновниками, не вдаючись до публічної підписки. Такі компанії не підлягають публічній звітності і саме цим подібні до товариства з обмеженою відповідальністю у Франції та Німеччині. Для підприємців зручніші саме власні компанії, оскільки для них не обов'язкова публічна звітність. Саме тому приватні компанії в основному й організовуються в Англії.
У публічній компанії має бути не менше двох директорів, а в приватній навіть один.
Багато спільного мають між собою фірми в Німеччині, корпорації в США та компанії в Англії. Водночас вони мають відмінності в умовах управління, функціонування і оподаткування. В США розрізняють два види об'єднань — корпорації і партнерство. Корпорації — це об'єднання капіталів, партнерство — об'єднання осіб.
Згідно із законодавством США партнерство може бути обмежене й спільне.
Обмежене партнерство
За своїм характером обмежене партнерство в США відповідає командитному товариству в західноєвропейських країнах. Діяльність одного чи кількох учасників у таких фірмах здійснюється генеральним директором. Він несе необмежену особисту відповідальність за борги, зобов'язання та іншу заборгованість фірми, веде контроль за діяльністю партнерства.
Інші учасники не займаються контролем за діяльністю фірми, вони партнери з обмеженою відповідальністю, їхні обов'язки обмежені особистим внеском у капітал фірми, однак вони несуть особисту відповідальність по зобов'язаннях партнерства. Діяльність фірми не припиняється, коли з неї виходить один з партнерів.
Спільне партнерство
Спільне партнерство не є юридичною особою, хоча й має деякі ознаки правосуб'єктності.
У США спільне товариство створюється на основі закону, прийнятого в більшості штатів. Воно визначається як об'єднання для ведення справ з метою одержання прибутку двох чи більше осіб. За законом спільне партнерство не визнається юридичною особою, воно має риси правосуб'єктивності. Будь-який компаньйон спільного партнерства представляє інших власників, приймає фінансові зобов'язання, має компетенцію. За борги, зобов'язання та іншу заборгованість фірми кожний учасник спільного партнерства несе необмежену персональну відповідальність.
В управлінні й контролі кожний учасник має однаковий голос і право на укладання угод. Збитки й прибуток діляться порівну, якщо в договорі про партнерство іншого порядку не передбачено. Інтереси учасників у разі виходу з компанії внаслідок смерті чи з інших причин у межах спільного партнерства не передаються.
Згідно з американським податковим законодавством спільне партнерство не є, як юридична особа, окремим податковим платником. Прибуток ділиться між партнерами, кожний з них як фізична особа сплачує податок лише із своєї частки.
Пайове об'єднання
У США капітал пайового об'єднання складається з пайових внесків учасників, які одержують вільно створені на біржі акції. За борги й зобов'язання об'єднання всі учасники несуть повну відповідальність. Акції цього об'єднання є цінними, й усі учасники несуть по зобов'язаннях фірми особисту майнову відповідальність. Отже, пайове об'єднання не відповідає товариству з обмеженою відповідальністю західноєвропейських країн.
У США поняттю "акціонерне товариство" відповідає, на відміну від публічних підприємницьких корпорацій, що не мають на меті одержання прибутку, підприємницька корпорація. Акціонер корпорації, як і в акціонерному товаристві, несе обмежену відповідальність по зобов'язаннях і боргах товариства тільки в межах суми, сплаченої за акції. Корпорації зобов'язані звітуватися, їхній капітал поділяється на акції або паї, принципової різниці між якими немає.
Однак не в усьому корпорація подібна до європейських акціонерних товариств. Вона має ряд характерних особливостей, зокрема щодо порядку висвітлення капіталу, організації, управління тощо. У корпорації інвестування капіталу здійснюється за допомогою різних змішаних цінних паперів та акцій. Приріст на свої інвестиції акціонери одержують у вигляді дивідендів або через збільшення вартості вкладеного капіталу. Акції, як правило, вільно переходять від одного власника до іншого.
Акціонери обирають раду директорів і правління, члени яких здійснюють політику в їхніх інтересах, виступають як довірені особи акціонерів. Прибуток корпорації підлягає оподаткуванню. У США немає єдиного для всіх штатів закону, який визначав би правове становище корпорацій. Тому корпорації створюються за законом того штату, де передбачено найвигідніші умови стосовно різних зборів і податків, які вносять при створенні корпорацій.
Специфічним видом громадсько-правової угоди є угода про траст. Свої фінансові кошти чи інше майно, з яких фінансується чи формується підприємство, учасники угоди передають третій особі (інколи спеціально для цього й створеній під довірене управління). Ця особа (часто це спеціальна управлінська компанія чи крупний банк) виступає як довірчий власник створеного так підприємства. Брати участь в управлінні або впливати на це управління його учасники формально не мають ніяких прав (і законних можливостей). Втім, усі питання підприємства часто вони вирішують безпосередньо, вимагають добирати й довірчого співрозмовника (фактично найманого керуючого підприємством).
Належність капіталу і контроль
За належністю капіталу і контролю розрізняють такі види фірм: національні, іноземні, змішані.
Національними називають фірми, капітал яких належить підприємцям своєї країни. Така належність визначається також регуляцією основного товариства і його місцезнаходженням.
Так, при міжнародному характері діяльності компанія "ІЮМ" є національною фірмою США. Це найбільша в світі компанія з виробництва електрообчислювальних машин і обладнання. Однак вона зареєстрована в США, тільки чотири відсотки її акцій перебувають в іноземців. Такі великі американські автомобільні компанії, як "Дженерал Мо-торз", "Крайслер", "Форд моторз" та інші є національними.
На європейському континенті з національних компаній виділяються "Даймлер-Бенц" та "Фольксваген" (Німеччина), "Бритіні Лайланд мотор корп." (Англія), "Вольво" (Швеція), "Фіат" (Італія), "Пежо", "Рено" (Франція) та ін. У Німеччині на долю національних фірм припадає приблизно 60 відсотків виробництва автомобілів, у Франції — 50, в Англії — 40 відсотків.
У нафтовій промисловості західноєвропейських країн частка національних компаній значно менша, водночас переважна більшість фірм металургійної і гірничодобувної промисловості — національні. Позиції національних фірм у машинобудуванні та в хімічній промисловості більш слабкі.
Іноземними називають фірми, капітал яких повністю чи частково належить іноземним підприємцям, які забезпечують їх контроль. Такі фірми реєструють в країні, де вони знаходяться. їх створюють у формі дочірніх і асоційованих компаній головних зарубіжних фірм.
На ринку тієї чи іншої країни іноземні фірми інколи відіграють провідну роль. Тому потрібно знати характер її підпорядкування, а також, якій материнській компанії належить іноземна фірма. Діяльність і організацію таких компаній у країні місцезнаходження визначає законодавство цієї країни. Відповідно до цього встановлюються порядок реєстрації компаній, їх правове становище, межа володіння акціями іноземцями, підпорядкування трудовому законодавству даної країни, розмір оподаткування, порядок переведення прибутків тощо.
Щодо становища іноземних компаній, то законодавство в різних країнах має істотні відмінності. Значною мірою це залежить від політики, яку країна проводить стосовно залучення іноземного капіталу. Як правило, всі зареєстровані в країні іноземні компанії мають не однакові з національними компаніями права. У ряді країн існують спеціальні обмеження щодо залучення іноземного персоналу (як вищої адміністрації, так і службовців). Водночас законодавство деяких країн передбачає для іноземних інвесторів порівняно з місцевими підприємцями пільговий податковий режим.
При одержанні позичок і кредитів, купівлі земельних ділянок, оплаті тарифів на електроенергію, газ, воду та залізничні перевезення іноземні компанії можуть користуватися також пільговими умовами та амортизаційними пільгами. Іноземні компанії, як правило, зобов'язані публікувати в країні, в якій перебувають, фінансові звіти операцій, у тому числі баланси збитків і прибутків.
Як показує досвід, іноземні фірми утворюються двома способами: через скуповування контрольних пакетів акцій місцевих фірм, що ведуть до змін національного контролю; через створення акціонерного товариства. У сучасних умовах перший спосіб набув найбільшого поширення, оскільки дає змогу використовувати вже наявні зв'язки, апарат знання ринку місцевими фірмами, клієнтуру.
Акції закордонних підприємств, що зазнають, як правило, фінансових труднощів, скуповують головні фірми великих концернів. Скуповуванню акцій досить часто передує тривале ділове співробітництво у виробничій і торговельно-фінансовій сферах, включаючи технічне співробітництво.
Широко практикується і така форма, як одержання іноземного підприємства в обмін на надання йому ліцензій і патентів. Іноземні компанії, діючи на території тієї чи іншої країни, начебто "вростають" в місцеву економіку. У разі потреби ці компанії вступають у відповідні зв'язки й відносини з кредитно-банківською системою цієї країни, а також з національними фірмами — постачальниками сировини, енергоресурсів, у деяких галузях обробної промисловості — із спеціалізованими середніми й дрібними підприємствами, що виробляють допоміжні матеріали, вузли, деталі тощо. До експорту цієї країни входить збут виробів іноземної фірми, розрахунки здійснюються в місцевій валюті, до запитів місцевого ринку пристосовуються типи і специфікації випущеного устаткування, машин, побутових приладів та інших виробів.
Представники іноземних фірм у ряді країн стають учасниками галузевих спілок підприємців.
Змішаними фірмами вважають такі, капітал яких належить підприємцям двох або кількох країн. За діючим законодавством змішана фірма реєструється в країні одного із засновників, що й визначає місцеперебування її штаб-квартири. Такі фірми — одна з різновидностей міжнародного переплетіння капіталів. Якщо метою створення фірм є здійснення спільної підприємницької діяльності, то подібні змішані щодо капіталу компанії називаються спільними підприємствами.
Змішані щодо капіталу компанії можуть мати дуже різноманітні форми. Найчастіше у формі змішаних компаній створюються міжнародні концерни, об'єднання, трести, картелі, синдикати.
Багатонаціональними називають фірми, капітал яких належить підприємцям кількох країн.
Як правило, подібні компанії створюються об'єднанням активів фірм різних країн і випуском акцій новоствореної компанії.
Існують й інші форми створення змішаних щодо капіталу компаній, зокрема:
придбання іноземною компанією пакета акцій національної фірми, яка не дає їй права контролю;
створення спільних компаній, акціонерний капітал яких належить засновникам на партнерських засадах чи розподіляється у певному співвідношенні, встановленому законодавством країни, де цю компанію зареєстровано.
У сучасних умовах великі промислові фірми спираються на створення спільних виробничих підприємств, а також підприємств для здійснення науково-технічного співробітництва, у тому числі для реалізації угод про спеціалізацію і кооперування виробництва, спільного використання ліцензій і патентів.
У нових галузях, а також у тих, що потребують значних одноразових вкладень, створено чи не найбільше спільних фірм. Особливо це стосується хімічної, нафтохімічної промисловості, нафтопереробки, атомної енергетики, виробництва алюмінію, синтетичного каучуку, пластмас. Для виконання великих контрактів, зокрема таких, як будівництво трубопроводів, електростанцій, залізниць, гребель, портів, спільні підприємства можуть створюватися як тимчасові об'єднання. Створення спільних компаній дуже поширене як у розвинених країнах, так і в країнах, що розвиваються. Однак у деяких випадках мета їх створення і характер зовсім різні.
Однією з типових форм міжнародної концентрації капіталу й виробництва, засобом проникнення на ринки інших країн, захищених торговельно-політичними бар'єрами, є спільна підприємницька діяльність великих компаній розвинених країн. Організація такими компаніями спільних підприємств ставить за мету розподіл ринків збуту, захоплення сировинних джерел.
Спільні підприємства дедалі частіше створюють для спорудження в розвинених країнах машинобудівних та інших підприємств обробної промисловості. Дедалі більше в спільних підприємствах беруть участь державні компанії країн, що розвиваються.
Залучення державного капіталу, а також капіталу національних підприємств країн, що розвиваються, до участі в спільних підприємствах з фірмами розвинених країн зумовлена рядом факторів, передовсім вимогами урядів цих держав, їх зацікавленістю у деяких випадках до залучення іноземного капіталу, а також прагненням прикрити місцевою вивіскою ті підприємства, які створюються в країнах, що розвиваються. Маскувати таку діяльність змушує політика, що її проводять уряди багатьох розвинених країн: надання державному сектору й місцевим підприємцям пільг і привілеїв при видаванні урядових замовлень і підрядів, розподіл сировини, оподаткування тощо.