library.if.ua

Соціальна економіка (2003)

2. Людина в "соціальній економіці"

Ми вже бачили, що людина постійно перебуває у багатобарвному світі економіки, взаємодіє з цим світом, сама впливає на нього і зазнає неабиякого впливу навколишнього середовища. Першим спробу розглянути людину у її численних стосунках зі світом економіки, як ми бачили, зробив видатний шотландський економіст А.Сміт. Основою теорії А.Сміта було прагнення поглянути на людину з трьох точок зору - моральної, громадянської (державної) і суто економічної.

Людина - істота соціальна, тобто живе в соціумі, взаємодіє з ним, має підкорятися певним нормам і правилам соціальної поведінки: вона додержується певних моральних норм, які вироблені усім попереднім розвитком, традиціями та звичками. Людина виконує і підкоряється юридичним законам та громадським інституціям, що прийняті в країні. Остання за переліком, але не за значенням, характеристика людини як істоти суто економічної {homo economicus).

Певний час вважали, що "людське" й "економічне" в людині - несумісні. Однак обидві характеристики надзвичайно тісно пов'язані, зазнають взаємного впливу. Заслуга А.Сміта полягає в тому, що він першим спробував пояснити економічні відносини між людьми з урахуванням особливостей їхньої натури. Він вважав, що людина за своєю природою істота досить егоїстична, а тому її особисті цілі можуть суперечити інтересам інших людей і навколишньому середовищу в цілому. Все ж громадянське суспільство змушує людей якимось чином співробітничати один з одним, досягати спільного блага і водночас надавати блага кожному. Отже, існують якісь механізми, які забезпечують таке співробітництво. Свої наукові пошуки А. Сміт сконцентрував саме у відкритті цих механізмів. А. Сміт дуже багато уваги приділив такому явищу, як розподіл праці між людьми. Він довів, що саме завдяки розподілу праці люди взаємодіють між собою, підвищуючи власний добробут і загальний добробут країни. Він першим висунув революційну для свого часу думку про те, що обмін відбувається лише там і тоді, де і коли він вигідний обом сторонам. До А. Сміта на обмін дивилися дещо інакше. У стародавні часи шуткували: "ринок - це спеціально відведене місце, де люди можуть обманювати один одного". Іншими словами вважалось, що в обміні на ринку одна сторона обов'язково виграє, а інша програє. Сміт спростував це твердження і довів, що насправді існує універсальна вигода для всіх учасників ринкових відносин. Ця вигода полягає в економії наслідків суспільної праці усіма учасниками ринкової взаємодії. Людина погоджується на обмін лише тоді, коли вона вважає, що витратила на виготовлення свого товару менше часу, аніж їй довелося б витратити на виготовлення того товару, який вона хоче отримати при обміні.

А.Сміт дуже багато розмірковував над механізмами координації економічного життя. Іншими словами його займала проблема: як скоординувати зусилля людей в соціумі таким чином, щоб вони витрачали свої сили і ресурси природи на виготовлення саме того, що потрібно суспільству. Кінець-кінцем, він дійшов висновку, що така координація в громадянському суспільстві стає можливою лише завдяки прагненню людини до власної вигоди і завдяки її схильності до обміну. Виходячи з рис людської природи, А. Сміт незаперечно довів, що в основі економічних механізмів розвитку лежить стремління до власної вигоди: людина переслідує власні цілі, але при цьому вона змушена робити те, що потрібно суспільству в цілому. А хто ж її примушує це робити? А.Сміт відповідає: "невидима рука ринку". Під цим загадковим терміном з часів А.Сміта розуміють механізм ринкових відносин між людьми, тобто ринковий механізм.

Коли говорять про "ринок", то під цим в економіці розуміють не конкретну площу, базар чи магазин, в якому є продавці і покупці. Під "ринком" розуміють всю сукупність форм та організацій співробітництва людей один з одним. У поняття "ринок" входять і продовольчі базари, і універмаги та універсами, і т.зв. "толкучки", а також різноманітні біржі, ярмарки, банки, транспортні та інші комунікації, що обслуговують ринковий процес. Отже, це всі організації, які так чи інакше сприяють виробникам і споживачам знайти одне одного, зводять продавців і покупців, щоб надати їм можливість продати і купити. Зовсім коротко, - це попит і пропозиція.

Особливості людської натури надзвичайно сильно позначаються на ринковому механізмі і на економічних механізмах людської цивілізації в цілому. Виявилось, що економіку не можна побудувати всупереч людській натурі. Історія цивілізації показала, що існує лише два стимули впливу на людей аби змусити їх працювати продуктивніше - насильство і економічний інтерес. Упродовж тисячоліть люди вважали за краще використовувати насильство, це здавалося простішим. Знадобилися століття війн, революцій і заколотів аби зрозуміти, що це не найкращий спосіб підвищення продуктивності праці.

Не позбавившись повністю такого стимулу, як "насильство", люди поступово дійшли висновку, що для досягнення таких суто економічних явищ, як "продуктивність праці", "економічний прогрес", краще використовувати саме економічний інтерес людини. Оскільки людина водночас є істотою біологічною, соціальною і економічною, з часом людство виробило складний соціально-економічний механізм, який складається з численних елементів, важелів підвищення впливу, стимулювання і обмеження суперечливої людської природи.

Сучасні т.зв. "соціальні економіки", які призначені виробити способи спільного життя і економічного співробітництва, мають забезпечити, по-перше, право кожної людини діяти відповідно до міркувань власної вигоди (це не означає тільки найбільший доход від витрат праці, а в широкому її розумінні); по-друге, спрямувати реалізацію людьми їх власних інтересів таким чином, щоб це сприяло добробуту всіх членів суспільства в цілому; по-третє, обмежити дії людей таким чином, щоб власна вигода не могла стати на перешкоді іншим людям.

Отже, сучасні соціально-економічні устрої в різних країнах різні, але базуються на таких суперечливих рисах людини, як стремління до добробуту і дух суперництва, природний егоїзм і схильність до обміну, жадоба справедливості і почуття власності, прагнення удосконалитися, самовиявитися, конкурувати один з одним і почуття гуманізму (діаграма 2).



Одним з головних факторів економічного прогресу людства слід, безумовно, вважати стремління до зростання добробуту. Адже, як зазначалося, людина завжди хоче жити ще краще, ще цікавіше, ще комфортніше. А.Сміт зовсім не ідеалізував людину, зважаючи на її природні лінощі й недоліки. Проте головне вбачав у тязі до кращого: "Однакове в усіх людей, постійне й не зникаюче стремління поліпшити своє становище - це джерело, з якого походить як суспільне і національне, так і приватне багатство". "Безмежність людських бажань" і потреб, як ніщо інше, примушує людину постійно відшукувати все нові й нові способи отримання все нових і нових благ - як матеріальних, так і духовних. Отже, безмежність потреб змушує людину удосконалювати способи й методи своєї діяльності, збільшувати обсяги виробництва і якість продукції.

У певному розумінні потреби - рушійна сила розвитку економіки, але економіка в свою чергу породжує нові потреби. Так, потреби в автомобілях чи літаках, залізницях чи відео-магнітофонах не існувало, поки вони не були винайдені і не увійшли в побут.

Але щоб більше споживати - треба більше виробляти. Ця постійна суперечність розв'язується через працю, причому все більш продуктивну працю. Тут треба зазначити, що не всяка праця веде та призводить до більшого споживання і зростання добробуту. Цій меті слугує лише праця людини, наслідки якої визнані суспільством, тобто корисні.

Коли ми говоримо про корисність благ (речей чи послуг) -то йдеться про їхню здатність задовольняти яку-небудь потребу людей: чи то духовну, чи то матеріальну. Водночас корисність товару чи послуги ще не гарантує виробникові хороший матеріальний доход. Справа в тому, що покупці завжди прицінюються до товару і розв'язують проблему - чи вартий цей товар тих грошей, які за нього, вимагають, і чи вигідно його купувати. Тому суспільство визнає і сплачує гроші тільки за ті товари, які можна придбати з вигодою (а вигода - збереження власних сил і часу для досягнення добробуту). При цьому виникає дуже багато соціально-економічних проблем, про які мова піде нижче.

Нам лише треба усвідомити, що так само як потреби є рушійною силою виробництва, так само в основі економічного розвитку (а як наслідок і соціального прогресу) лежить конкуренція, дух суперництва. Виробники товарів і послуг знають, що заробити більше грошей вони зможуть лише тоді, коли запропонують споживачам товари більш дешеві, більш привабливі ніж ті, що пропонують інші товаровиробники. Тому виробники весь час перебувають у пошуку нових способів виготовлення традиційних товарів і виробленні нових, таких, які здатні "заманити" покупця, вони ведуть боротьбу за його "гаманець". Це є потужним, додатковим "мотором" економіки.

Конкуренція - це економічна боротьба між виробниками за виготовлення якомога привабливіших товарів, залучення якомога більшої кількості покупців і отримання якомога більшої вигоди.

Конкуренція - явище об'єктивне. Коли в економіці йдеться про об'єктивність яких-небудь процесів, то розуміють, що вони не залежать від суб'єктивних бажань окремих осіб. Оскільки кошти, що їх призначають покупці на придбання товарів, завжди обмежені, то виробники товарів неминуче мають вступити в боротьбу один з іншим за можливість отримати ці гроші саме за їхні товари. Цими міркуваннями керуються й інші товаровиробники. Кожен з них переслідує свої власні, суб'єктивні інтереси, але наслідком цих суб'єктивних устремлінь виявляються досить об'єктивні ціни, які складаються на ринках під впливом попиту і пропозиції. Як тільки стає зрозумілим, що виготовленням певного виду товару або певною роботою займатися вигідніше, ніж іншим, більшість виробників переключається саме на цей вид діяльності. Наслідком такої поведінки на ринку може бути тільки одне -"привабливих" товарів стає більше порівняно з потребою в них і ціни на них мають знижуватись, з неминучими втратами для тих, хто не "вгадав", які саме товари і за якими цінами потрібні споживачеві.

Для того, щоб діяла чесна і справедлива (в економіці її називають "досконалою") конкуренція, ринкова економіка повинна забезпечити діяння головного принципу - свободи конкуренції, свободи вибору. Це означає, що кожний виробник має вирішувати для себе проблеми - що і як виробляти, кому продавати, яку ціну вимагати, як витратити отримані гроші. Так само і покупець має вільно розпоряджатися своїми грошима і вільно обирати, який товар, за скільки, де і в кого купувати.

Принцип свободи - основний принцип ринкової економіки. Саме з цим принципом пов'язаний і економічний базис такої економіки - приватна власність. Проблема власності - досить складна категорія, яка вбирає в себе і економіку, і право, і має, так би мовити, "біологічні корені". Адже вони простягаються у тваринне походження людини, сягають в сиву давнину і породжені природними причинами. Достатньо згадати, що ведмеді та інші хижаки досить пильно охороняють свої "володіння", б'ються навіть із родичами за свої території.

Звідси і первинна тяга людини "огородити" свої володіння, захистити їх від "чужаків". Щоправда, людина на відміну від тварини не обмежує своїх потреб у володінні все більшою і більшою власністю, що призводить до дуже небажаних соціальних наслідків. Мова про них піде далі.

Зазначимо лише, що спроби обмежити права людини на придбання власності робилися дуже давно, але усі ці спроби закінчилися невдало (прикладом може бути наш соціально-економічний експеримент з його трагічними наслідками). Сьогодні загальновизнано, що обмеження прав власності ще більш загрозливе, ніж відмінності в матеріальному добробуті, які з нею пов'язані. Водночас ніхто не заперечує, що власність - велике досягнення людської цивілізаціі, потужний стимул для трудової активності людей.

Право приватної власності передбачає право володіння, користування і розпорядження певним майном. Гарантоване право власності означає, що господар майна може робити з ним все, що побажає, якщо це не порушує інтересів інших членів суспільства (соціуму). З правом власності тісно пов'язане і почуття власності. Саме воно є потужним стимулом економічних прагнень людини, основою економічного і соціального прогресу.

Почуття власності як індивідуалістична характеристика, на перший погляд, суперечить такій суто людській рисі, як жадоба справедливості. Але це тільки на перший погляд.

Проблема "справедливості" - одвічна і надзвичайно складна, їй ми присвятимо чимало місця в книжці. Тут лише зазначимо, що людське прагнення домогтися справедливості будь-що призводило до війн і революцій з їхніми незчисленними жертвами. Віра в найчистіші соціальні ідеали оберталася на практиці морями крові і тортурами спочатку для супротивників "світлих" ідеалів, а потім і для самих носіїв цих ідей.

А.Сміт багато роздумів присвятив таким поняттям, як соціальна і економічна справедливість, він розрізняв ці поняття і дійшов висновку, що найбільш справедливий соціальний устрій може бути забезпечений там, де буде надано право кожному вільно конкурувати своїм вмінням і капіталом з вмінням і капіталом іншої особи або груп осіб. На його думку, саме така справедливість служить міцним фундаментом для громадянського суспільства: "Якщо її усунути, величезна й велична будова людського суспільства неминуче впаде і розіб'ється на дрібні шматки".

Бажання справедливості є постійною основою політичних, соціальних і економічних процесів в суспільстві, рушійною силою його розвитку.

Егоїзм та егоїстичні устремління окремих осіб, поза сумнівом, призводили до дуже багатьох негараздів в людській історії, в тому числі і в економічній. Однак, потерпаючи на кожному кроці від цієї своєї вади, людство постійно вчилося враховувати цей недолік. Більше того - намагалося його використати як одну з рушійних сил економічного розвитку.

Великий шотландець А.Сміт побудував свою струнку соціально-економічну систему не всупереч, а виходячи з пожадливої, егоїстичної природи людини. Він першим зрозумів, що в економічних стосунках не треба покладатися на альтруїзм чи гуманні риси людського характеру. Для того, щоб домогтися власних цілей краще звернутися до їхнього егоїзму і такої риси людської вдачі, як схильність до обміну. На його думку, людина "скоріше досягне своєї мети, якщо звернеться до їхнього егоїзму і зуміє показати їм, що в їхніх власних інтересах зробити для нього те, що він потребує від них... Дай мені те, що мені потрібно, і ти отримаєш те, що потрібно тобі, - такий зміст всякої подібної пропозиції. Не від доброго ставлення м'ясника, пивовара чи булочника очікуємо ми отримати свій обід, а від додержання ними їхніх власних інтересів. Ми звертаємося не до їхньої гуманності, а до їхнього егоїзму, і ніколи не говоримо їм про наші потреби, а лише про їхні вигоди".

У цьому й полягає головне диво ринкової економіки взагалі, ринкового обміну зокрема: ви переслідуєте свою корисливу вигоду, але робите те, що корисне для всього суспільства в цілому. Щоправда, повністю приборкати людський егоїзм і зловживання ніякий економічний механізм не в змозі. Тому людство упродовж своєї тривалої соціальної історії виробляло юридичні закони, норми законодавчого права, правила соціальної поведінки. Вони і становлять противагу егоїстичним устремлінням окремих осіб і полегшують їх співробітництво у світі соціальної економіки.

Нарешті, остання за переліком, але далеко не остання за значенням риса людської вдачі, - стремління до удосконалення, самовираження. Це така риса її характеру, яка суттєво позначається не тільки у досягненнях і звершеннях людини в галузі мистецтва, спорту чи втіленні найвищих гуманістичних ідеалів, але й в економічній сфері. Оскільки люди весь час намагаються покращити своє життя, свій добробут, отримати якомога більше і якомога кращих виробів і послуг, це штовхає їх на безперервне піднесення своєї виробничої, ремісничої, художньої майстерності, підвищення кваліфікації в усіх тих різноманітних видах діяльності, якими вони займаються. Майстерність, досконалість і продуктивність, кінець-кінцем, втілюються у такій суто економічній категорії, як конкурентоспроможність. Під нею розуміють здатність, спроможність виграти у поєдинку з іншими товарами, майстерністю інших виробників. Але й ця прекрасна риса - стремління до досконалості - та її втілення в економічному результаті постійно натикається на спроби нечесних людей вкрасти ідею, підробити виріб, обманути і конкурента, і споживача. Тому людство змушене знов і знов зводити "потужні бастіони" захисту авторського права, інтелектуальної власності, ремісничої майстерності тощо. Загальновідомо, що комп'ютерна промисловість щороку втрачає десятки мільярдів доларів внаслідок незаконного тиражування виробів і підробок.

Як бачимо, світ економіки не просто пов'язаний, а нероздільно з'єднаний з людським соціумом, з усім середовищем, в якому людина проживає в даний момент, в даній країні. Тому справедливим буде твердження, що людина народжується, живе і діє, а також взаємодіє зі світом соціальної економіки.