Система національних рахунків (2001)
1.1. Перші спроби розрахунків макроекономічних показників в Англії
У статистиці, однак, цей факт не дуже відомий, а отже, перші розрахунки узагальнюючих макроекономічних показників — національного доходу та національного багатства — датуються другою половиною XVII ст. Такі розрахунки було виконано також в Англії і вони, власне, поклали початок нового напряму в економічній науці — політичної арифметики, або, за сучасною термінологією, — макроекономічної статистики. Розрахунок національного багатства Англії (з Уельсом) на 1664 р. належить Вільяму Петті, а перше обчислення національного доходу Англії в 1688 р. — Грегорі Кінгу.
Уперше в історії економічної науки замість абстрактних міркувань дослідники звернулися до мови чисел, ваги та міри. Необхідність таких розрахунків спричинили конкретні життєві потреби: керівники держави хотіли мати у зручній і зрозумілій формі уявлення про економічну могутність своєї країни проти інших. У даному разі і В. Петті, і Г. Кінг хотіли порівняти економічне становище Англії зі становищем Франції та Голландії, з’ясувати шанси Англії на перемогу у війні з цими країнами — її можливими супротивниками.
Проте статистичних даних для такого розрахунку в країні насправді не було. Обчислення національного багатства Англії і Уельсу В. Петті є суто нормативним. Він оцінював тільки окремі групи матеріальних об’єктів, наявних у країні, причому з надто грубими допусками і за дуже довільними нормативами.
Так, у національне багатство Петті включив такі групи матеріальних благ (оцінка у млн ф. ст.): земля — 144, будинки — 30, флот (включаючи артилерію, амуніцію та ін.) — 3, золота і срібна монета — 6, вироби, товари, посуд із золота та срібла, меблі — 31, худоба — 36, усього — 250.
Вартість землі Петті визначив, виходячи з її площі (24 млн акрів, включаючи пустища), річної ренти з акра за єдиною нормою та капіталізації цієї ренти, беручи вартість землі за 18 річних рент.
Вартість будинків він обмежив будинками Лондона, розрахувавши її за кількістю будинків, щорічним доходом з одного будинку та капіталізацією цього доходу з розрахунку 12 річних рент. Після цього він довільно збільшив отриману суму з 5 до 30 млн ф. ст. спочатку за рахунок будинків у інших міських поселеннях і торгових містах, а після цього і поза міськими поселеннями.
Вартість флоту Петті встановив, помножуючи його приблизний тоннаж на орієнтовну вартість однієї тонни, включаючи артилерію, амуніцію і т. ін. Худобу він оцінює в четверту частину вартості всієї землі з риболовецькими угіддями, парками та заповідниками включно. Про методи розрахунку інших статей Петті нічого не повідомляє. Можна вважати, що і їх розраховано достатньо умовно, хоч він і стверджує, що це було зроблено «на підставі детальної оцінки» рухомого майна за видами.
П. Студенський, проте, дотримувався думки, що Петті і справді перший підрахував національний дохід Англії, але зробив це не зовсім точно. Він обчислив лише загальні витрати на їжу, житло, одяг і всі інші засоби існування, для чого просто помножив кількість населення Англії і Уельсу (6 млн) на очікувані річні витрати по 6 ф. ст. 6 шил. 4 пенси на душу і отримав у такий спосіб 40 млн ф. ст. річних витрат країни. Через 11 років у «Політичній арифметиці» В. Петті повторив розрахунок майже в тих самих цифрах і визначив особисте споживання країни в 42 млн ф. ст. Утім, крім того, що цей розрахунок надто примітивний, він і теоретично безпідставний: витрати країни на особисте споживання не дорівнюють загальному доходу громадян, а є меншими, бо частина доходу використовується не на споживання, а на нагромадження. Петті, очевидно, і сам це розумів, зазначаючи, що «не враховував надлишку заробітку над вартістю засобів існування». Певна річ, що такі орієнтовні розрахунки видатків країни не можна вважати обчисленням національного доходу, але безперечною заслугою Петті є спроби балансового пов’язання цих розрахунків з оцінкою національного багатства, доходом від окремих матеріальних об’єктів, кількістю і соціальною цінністю населення.
Обчислення національного доходу в розгорнутому вигляді виконав Грегорі Кінг у вигляді «Таблиці доходів і видатків окремих груп сімей в Англії, обчисленої для 1688 р.». Такі самі розрахунки він зробив і для характеристики економічного становища країни в 1695 р.
Для кожної групи Г. Кінг подає кількість сімейств, а також типовий склад сім’ї, річний дохід сім’ї і всієї групи, річні витрати на душу населення і щорічний надлишок (нагромадження) або недостачу на душу і на всю групу. В основу розрахунків Г. Кінга було покладено не тільки нормативні дані, а й певну статистичну базу. Будучи урядовим чиновником, він мав у своїх руках досить значний статистичний матеріал щодо населення і національного багатства Англії. Його обчислення базувались на розрахунках подушного податку 1691 р., на даних щодо так званого подимного податку, церковної десятини, податку на користь бідних, а також на кількості злидарів, які отримують допомогу.
По суті Кінг теж не визначає національного доходу країни, а просто підсумовує доходи всіх її громадян, незалежно від природи цих доходів. Брак теоретичного проникнення в економічний зміст обчислених синтетичних показників дається взнаки і в іншому цікавому розрахунку Кінга.
Так, крім названої таблиці балансу доходів і витрат населення він дає ще розрахунок доходів за джерелами їх отримання і на підставі цього оцінює національне багатство Англії (з Уельсом) для того самого 1688 р. Розрахунки цікаві тим, що Кінг в них пов’язує обидва синтетичні показники.
Г. Кінг робить таку оцінку національного багатства Англії для 1688 р. (у млн ф. ст.):
13 млн річної ренти за 18-річного строку окупності — 234;
30 млн доходів від промисловості, торгівлі, ремесел, праці за коефіцієнта 11 дають приблизно 330;
ювелірні вироби, рухоме майно — 28;
флот, фортеці, військова амуніція, склади, товари, обладнання, інвентар, матеріали — 33;
велика рогата худоба, інші тварини, птиця і т. ін. — 25.
Разом 650.
Національне багатство, підраховане Г. Кінгом, у 2,6 раза перевищує оцінку В. Петті (250 млн ф. ст.), хоча часовий проміжок між цими двома розрахунками становить усього два роки. Це розходження легко пояснити: розрахунок Кінга включає не тільки матеріальне майно. Капіталізуючи 30 млн доходу від промисловості, торгівлі, ремесел і праці, Кінг завдяки цьому капіталізує і заробітну плату робітників, що становить переважну частину цієї суми, тобто включає до складу національного багатства і цінність самих робітників. Оцінки обох авторів національного багатства можна порівнювати тільки або після додавання до вартості матеріального майна, обчисленої В. Петті, оцінки цінності людей в сумі 417 млн ф. ст., або після віднімання з підсумку Г. Кінга 330 млн, і тоді ми отримаємо вартість матеріального багатства Англії в 320 млн ф. ст., що вже більше наближається до оцінки Петті.
Праці обох авторів були видатним здобутком для того часу. Петті та Кінг стали не тільки піонерами обчислення окремих узагальнюючих макроекономічних показників. В їхніх працях явно проглядала ідея балансового пов’язання цих двох показників, у чому вони випередили свою епоху мало не на два сторіччя. Кінг пішов навіть далі Петті, бо у своїх розрахунках узяв до уваги також і нагромадження країни.
К. Маркс називає Вільяма Петті одним з «найгеніальніших і найоригінальніших дослідників у економіці». П. Студенський — автор ґрунтовної монографії з історії і методології обчислення національного доходу — пише, що розрахунки В. Петті та Г. Кінга залишалися неперевершеними за своїм масштабом та якістю протягом двох наступних століть. Ще більше підкреслив їхні заслуги англійський економіст Колін Кларк: «Я думаю, що в економічній науці ми потребуємо повернення до традиції цих двох блискучих піонерів, від яких навіть нині ми багато чого навчаємося».
Розрахунки Г. Кінга зазнали за останні десятиріччя ретельної перевірки істориками-економістами Кольманом, Глассом, Хоскінсом з погляду їхньої відповідності реальній економіці того часу. Висновки дослідників, наприклад Гласса, виявилися позитивними. Докладний аналіз джерел і розрахункових методів Кінга зробила Філліс Дін у праці «Економічне зростання Великобританії, 1688—1959».