Планування на аграрному підприємстві (2004)

8.2. Планування обсягів механізованих робіт, використання техніки і витрат на її експлуатацію

Обсяги механізованих робіт, що їх виконують машини на тракторній тязі та змонтовані на тракторах, обчислюють в умовних еталонних гектарах. У загальний обсяг тракторних робіт включають польові, стаціонарні, транспортні, навантажувально-розвантажувальні й земляні роботи. Площу збирання самохідними комбайнами в умовні еталонні гектари не перераховують, а обчислюють у фізичних гектарах зібраної площі.

Розраховують обсяг тракторних робіт в умовних еталонних гектарах, перемножуючи кількість виконаних змінних технічно-обґрунтованих норм виробітку (нормо-змін) тракторами конкретної марки на змінний еталонний виробіток. Останній визначають множенням коефіцієнта перерахунку фізичних тракторів у еталонні [77, с. 215] на тривалість зміни 7 год, а на роботах із шкідливими умовами праці — 6 год. На роботах, які обліковують у годинах (погодинно), кількість виконаних нормо-змін визначають діленням кількості фактично відпрацьованих годин і зафіксованих у обліковому листку на 7. Стосовно зернозбиральних комбайнів, у загальний обсяг робіт у гектарах зібраної площі перераховують і площі, де посіви скошено у валки, за коефіцієнтом 0,7.

Річний обсяг робіт у рослинництві й тваринництві визначають множенням планових посівних площ і поголів’я на нормативи умовних (фізичних) гектарів з розрахунку на 1 га (голову), які беруть з технологічних карт. У підсобних та обслуговуючих виробництвах, на будівництві, а за відсутності технологічних карт у тваринництві — і в цій галузі обсяг механізованих робіт визначають з допомогою спеціальних розрахунків або використовують дані минулих років. Плануючи використання тракторного парку, враховують, з одного боку, доцільність заміни на стаціонарних роботах тракторів електродвигунами, а з другого, — розширення використання тракторів для внутрішньогосподарських перевезень, особливо в тваринництві, на загальногосподарських роботах, для надання послуг населенню та іншим підприємствам і організаціям.

Визначену таким чином потребу в загальному плановому обсягові тракторних робіт у еталонних гектарах порівнюють з можливостями тракторного парку. Для цього визначають середньорічну кількість тракторів різних марок і їх плановий виробіток. Середньорічну кількість машин визначають за наявністю їх на початок року з урахуванням планової кількості та строків поставки і вибуття. Залежно від строків завезення при обчисленні середньорічної кількості тракторів до наявної кількості їх на початок року додається 100% планового завезення у першому, 50% — у другому і 25% — у третьому кварталах. План завезення четвертого кварталу не враховують. Аналогічно обчислюють планове вибуття. До середньорічної кількості комбайнів і сільськогосподарських машин включають лише ті, які передбачено завезти до початку сезону відповідних робіт. Так, планове завезення зернозбиральних комбайнів у першому півріччі обчислюють як 100% середньорічної кількості.

Плановий річний виробіток тракторів різних марок визначають з урахуванням фактичного виробітку за 2—3 останніх роки, даних щодо підвищення рівня механізації виробничих процесів і поліпшення використання машинно-тракторного парку, тенденцій у змінах виробітку на одну машину залежно від забезпеченості ними господарства, придбання нових машин. Сума добутків виробітку тракторів різних марок на їх кількість становить обсяг робіт, що його може виконати тракторний парк. Цей обсяг має збігатись із раніше запланованим у галузях. У разі, коли можливий виробіток не покриває планової потреби, вносять зміни в технологію виробництва продукції, вживають заходи щодо підвищення рівня використання техніки, залучення її зі сторони, придбання нової тощо. В інших випадках, навпаки, відшукують можливість надання послуг іншим підприємствам і населенню, більшого використання тракторів у окремих галузях. Обсяг робіт, що їх виконують комбайни, установлюють також за даними технологічних карт і плану сівби відповідних культур.

Слід зазначити, що можна взагалі обійтись без такої одиниці, як еталонний гектар. Планування, облік і оцінку роботи механізаторів у господарстві доцільніше здійснювати в нормо-змінах, які не тільки повністю замінюють еталонний гектар, а й роблять це значно ефективніше. Нормо-зміна визначається як відношення фактично виконаного обсягу механізованих робіт до змінної норми виробітку. Технічно обґрунтовані норми виробітку враховують усі нормоутворювальні фактори, тому облік роботи в нормо-змінах і міра їх виконання дають відповідну інформацію для внутрішньогосподарського планування, усебічного обґрунтування оперативних планів, удосконалення оперативного керівництва роботою машинно-тракторного парку, організації стимулювання праці механізаторів.

За кількістю виконаних нормо-змін за певний час (зміну, день, місяць, сезон, рік) можна об’єктивно оцінити роботу кожного тракториста-машиніста, визначити активний період роботи машин і рівень їх використання. За допомогою нормо-змін порівнюють рівень використання тракторів різних марок і в різних зонах та умовах, бо норми виробітку диференціюються залежно від природних умов.

Однаковою мірою це стосується і зернових комбайнів. Планування й облік їх роботи в нормо-змінах дають змогу усунути вплив нормоутворювальних факторів (урожайність і соломистість культур, їхні види, рельєф поля, довжина гонів, забур’яненість посівів) на виробіток комбайнів, роблять порівнянними всі види робіт, які вони виконують, і сприяють більш об’єктивному обґрунтуванню нормативів планових витрат на 1 га посівів за різної врожайності, оскільки затрати на нормо-зміну по культурах і видах робіт коливаються незначною мірою. Істотна різниця можлива лише у витратах нафтопродуктів через різницю в енергоємності виконуваних робіт.

Планування витрат на використання техніки. Собівартість механізованих робіт складається з прямих і накладних витрат. До прямих витрат належать оплата праці механізаторів, вартість палива і мастильних матеріалів, амортизаційні відрахування по силових і робочих машинах, витрати на їх поточний ремонт і техдогляди; до накладних — оплата праці управлінсько-обслуговуючого персоналу, амортизаційні відрахування на обладнання приміщення, витрати на їх поточний ремонт, на заходи техніки безпеки, спецодяг, страхові платежі та ін.

У госпрозрахункових завданнях ліміт фонду оплати праці у рослинництві визначають на основі нормативних технологічних карт перемножуванням розміру посівних площ культур на ліміти витрат на оплату праці механізаторів з розрахунку на 1 га посіву (в незавершеному виробництві — на 1 га обробленої площі). Ліміт витрат на оплату праці включає як основну оплату праці відповідно до прийнятих норм виробітку і тарифних ставок, так і доплату за класність (трактористам-машиністам першого класу — 20, другого — 10%), оплату відпусток, фонд доплати за продукцію, додаткову оплату в межах виконання плану, надбавки за безперервний стаж роботи та ін.).

Витрати на оплату праці механізаторів у тваринництві та на загальногосподарських роботах визначають за госпрозрахунковими завданнями фермам та за розрахунками, виходячи із запланованих у господарстві обсягів робіт, норм виробітку, тарифних розцінок та доплат. Затрати праці в людино-годинах планують на основі технологічних карт у рослинництві й тваринництві та за розрахунковими даними для загальногосподарських робіт.

Планова потреба в нафтопродуктах для механізованої бригади включає паливо і мастильні матеріали, які витрачають на основну роботу тракторів, комбайнів і самохідних машин, а також на неробочі переїзди та технічне обслуговування. Потребу в основному паливі визначають одним з таких двох способів [78, с. 413—428]:

перемноженням планових посівних площ культур на нормативи витрат палива з розрахунку на 1 га посіву, взятих із технологічних карт, а у тваринництві й загальногосподарських роботах — за розрахунковими даними. Визначення потреби в паливі на неробочі переїзди, доставку сільськогосподарських машин до місця роботи і назад доцільно узгоджувати з плановим виробітком машин. Виходячи з конкретних умов господарства, її встановлюють у розмірі 2—3% від запланованої кількості палива на виконання робіт;

за плановим обсягом робіт у нормо-змінах (умовних еталонних гектарах) і нормативами витрат палива на одиницю роботи для трактора даної марки. Нормативи встановлюють у господарстві за фактичними витратами палива за 2—3 попередні роки з урахуванням заходів щодо його економії. Потребу в паливі для комбайнів обчислюють за прийнятими в господарстві нормами його витрат і плановою площею збирання відповідних культур. Потреби в паливі, визначені обома способами, повинні збігатись.

Потребу в мастильних матеріалах для роботи тракторів та інших самохідних машин визначають за встановленими нормами у відсотках від кількості основного палива. Вартість палива і мастильних матеріалів для роботи тракторів і комбайнів доцільно визначати за комплексною ціною 1 т основного палива, яка включає в себе вартість основного палива і відповідної йому кількості мастил (табл. 8.1.).



З кожним роком зростає питома вага амортизаційних відрахувань у собівартості механізованих робіт. Це зумовлено переважно непропорційним підвищенням цін на нову техніку. Амортизаційні відрахування по тракторах, комбайнах та інших сільськогосподарських машинах і знаряддях обчислюють незалежно від виробітку за встановленими (у відсотках від їхньої вартості) нормами.

Без добре налагодженого технічного обслуговування машин не можна забезпечити безперебійне використання машинно-тракторного парку. У структурі собівартості механізованих робіт витрати на технічне обслуговування і ремонт становлять 20—22%. Розмір їх значною мірою залежить від додержання встановленої періодичності та якості технічного обслуговування і ремонту, машин, правильної експлуатації їх у процесі роботи. Тому на підприємствах застосовують планово-запобіжну систему технічного обслуговування тракторів, комбайнів та інших машин, що включає обкатування машин, періодичне техобслуговування, поточний і капітальний ремонти та зберігання машин.

Обкатуванню підлягають усі нові й відремонтовані машини. Для тракторів, комбайнів і самохідних машин установлено щозмінний, періодичний №№ 1, 2, 3 і сезонний технічний огляди, а для сільськогосподарських машин (зернові комбайни) — щоденний, періодичний і післясезонний технічні догляди.

Завданням капітального ремонту є повне відновлення всіх агрегатів зношеної машини, вузлів і деталей, що служать кілька років, а поточного — тих, які зношуються протягом одного року.

Витрати на технічне обслуговування і ремонти потрібно враховувати при складанні річного плану господарства і госпрозрахункових механізованих планів бригад. Для їх розрахунку складають план проведення технічних обслуговувань, поточних і капітальних ремонтів тракторів, комбайнів та інших машин і обчислюють суму всіх витрат на них за встановленими нормативами. Доцільно розробляти річні плани ремонтів і визначати витрати на них спочатку в госпрозрахункових планах механізованих бригад, а потім використовувати їх для складання річного плану господарства.

Періодичність технічних обслуговувань і ремонтів тракторів та комбайнів можна визначати за кілограмами витраченого палива [77, с. 223], відпрацьованими мотогодинами або за наробітком для тракторів у нормо-змінах, для комбайнів — у тонно-гектарах. Найповніше енергетичні затрати відбиваються у витратах палива. Тому за цим показником треба планувати проведення технічних обслуговувань і ремонтів техніки. Для цього складають річний план витрат палива по кожній машині після останнього капітального і поточного ремонту (для нових машин — з початку експлуатації) до початку планового року. При цьому враховують технічний стан машин і рекомендовані міжремонтні строки. Кількість капітальних ремонтів (Рк) можна визначити за формулою

Рк=(П+Пк)/Мк

де П — планові витрати палива, кг; Пк — витрати палива після останнього капітального ремонту, кг; Мк — витрати палива в міжремонтні строки для капітального ремонту техніки, кг.

Так само визначають кількість поточних ремонтів (Рп), тільки дані про витрати палива на трактор на початок року беруть починаючи від останнього ремонту (капітального чи поточного):

Рп=(П+По)/Мп-Рк

де По — витрати палива після останнього ремонту машини, кг; Мп — витрати палива в міжремонтні строки для поточного ремонту, кг.

Аналогічно встановлюють і кількість технічних обслуговувань. При визначенні кількості технічних обслуговувань №3 (Т3) від’ємник у наведеній формулі збільшують на Рп; №2 (Т2) — Т3, №1 — Т2. Обчислену кількість ремонтів і технічних обслуговувань заокруглюють до цілого числа в бік зменшення.

Наприклад, трактор МТЗ-82, інвентарний № 14-90, у червні 1998 р. був капітально відремонтований. Після цього на початок року ним було витрачено 8900 кг палива. На 1999 р. заплановано витратити цим трактором 14 200 кг палива, а всього — 23 100 кг. Потреба в паливі трактора МТЗ-82 у міжремонтний строк капітального ремонту становить 48 000, а поточного — 16 000 кг. Технічні обслуговування № 1 проводять після витрачення кожних 500 кг палива; № 2 — 2000 кг, № 3 — 8000 кг. Отже, у плановому році для трактора МТЗ-82 (№14-90) потрібно передбачати один поточний ремонт після витрат 16 000 кг палива від останнього ремонту, 28 технічних обслуговувань № 1, 7 — № 2 і 1 — №3.

Планові витрати на ремонти, технічне обслуговування, заміну шин і гусениць, а також на зберігання техніки визначають як за питомими, так і за лімітними (річними) нормативами витрат [77, с. 358]. Питомі нормативи витрат для тракторів і самохідних комбайнів установлено з розрахунку на витрачену машиною 1 т дизельного палива. Вартість капітального чи поточного ремонту машини визначають множенням витрат палива в міжремонтний строк (у тоннах) на питомий норматив витрат. Добуток вартості одного ремонту на кількість машин, які підлягають капітальному чи поточному ремонту, становить планову суму витрат на ремонти. Для визначення витрат на технічні обслуговування, заміну шин, гусениць і зберігання машин планові витрати дизельного палива машиною даної марки множать на норматив витрат коштів.

Питомі нормативи витрат на утримання причіпних і начіпних сільськогосподарських машин установлено з розрахунку на нормо-зміну. Для підвищення зацікавленості механізаторів у роботі на машинах, які відпрацювали значний строк, нормативи витрат на їх ремонт і витрати палива диференціюють залежно від амортизаційного строку машин і періоду їх експлуатації [77, с. 387].

У нормативах витрат на утримання техніки (при розрахунках на одиницю роботи, річних лімітів і оптової ціни ремонтів) ураховують основну і додаткову оплату праці з нарахуваннями на соціальне страхування; вартість запасних частин і використовуваних ремонтних матеріалів, технічного обслуговування, заміни шин і гусениць, включаючи націнки торгових організацій, накладні витрати і планові нагромадження. Звичайно такі нормативи не викликають сумнівів при виконанні ремонтів на спеціалізованих ремонтних підприємствах. А для майстерень сільськогосподарських підприємств вони мають бути скориговані на величину накладних витрат і планових нагромаджень ремонтних підприємств.

При плануванні загальнобригадних витрат складають кошториси з урахуванням конкретних умов. Ці витрати визначають для бригади (машинно-тракторного парку) у цілому і розподіляють за видами робіт (тракторні, комбайнові та ін.) пропорційно до прямих витрат.

У табл. 8.2 наведено план витрат на використання машинно-тракторного парку КСП «Праця» Менського району. Зокрема потреба в коштах на технологічне обслуговування сільськогосподарської техніки цього КСП на 1999 р. становить 169 тис. грн., у тому числі для проведения капітальних ремонтів — 17, поточних ремонтів — 79, на техогляди — 9, ремонт і заміну гумових шин і гусениць — 57, на зберігання техніки — 7 тис. грн.



Собівартість механізованих робіт обчислюють діленням суми витрат на обсяг робіт (нормо-змін, умовних еталонних гектарів, 10 тонно-гектарів, годину роботи).

На особливу увагу заслуговують планування й облік у колективах механізаторів, що працюють на оренді. У невеликих орендних колективах, як правило, немає потреби проводити облік робіт, вироблених еталонних гектарів і нормо-змін. Природно, що не треба і планувати ці показники. Госпрозрахунковий дохід розподіляють за обліковими даними про кількість відпрацьованих людино-годин (днів) і КТУ.

Для орендних колективів рекомендовано тільки два планових показники: виробництво продукції (послуг) і розрахункові ціни. Разом з тим орендареві слід обов’язково знати й обсяг рекомендованих нормативних матеріальних витрат (насіння, добрив, пестицидів, палива, витрат на утримання основних засобів тощо), які забезпечують договірний рівень виробництва продукції. Це потрібно для оперативного контролю витрат, особливо в перші роки господарювання. Тому в договорі слід розшифровувати нормативну суму матеріальних витрат за видами. Ураховуючи доцільність обліку в орендних колективах витрат тільки за видами, без деталізації щодо культур, їх треба так само і планувати.