Економічний ризик: ігрові моделі (2002)

6.3. Вибір структури портфеля з наперед заданими характеристиками

Процес інвестування можна реалізувати великою кількістю способів, але в усіх випадках він розпочинається з формулювання цілей інвестування, оцінювання обсягу тимчасово вільних капітальних ресурсів і горизонту інвестування. Слід зауважити, що інвестиційний горизонт визначає проміжок часу, протягом якого інвестор може розбудовувати розумну стратегію та оцінювати її можливі результати. Суттєвим моментом при цьому є можливість достатньо точної оцінки таких кількісних показників проекту, як майбутня вартість, сподівана норма прибутку, ступінь ризику тощо. Такі оцінки можна отримати насамперед на основі статистичної інформації.

Наступний етап інвестиційного процесу називається інвестиційним аналізом. Суть його полягає у виборі інвестиційних активів, з якими інвестор збирається проводити біржові операції, тобто купувати їх і продавати. На цьому етапі інвестор повинен, зокрема, спрогнозувати майбутню вартість і норму прибутку кожного активу. Практика такого прогнозу щодо цінних паперів сформулювала два підходи, які отримали назву відповідно «фундаментальний аналіз» і «технічний аналіз», про які мова йшла раніше.

Як уже зазначалось, у 50-ті роки ХХ ст. виник новий, сучасний підхід до інвестиційного аналізу, в якому чільне місце посідає задача оцінки норми прибутку та ступеня ризику інвестиційного активу, а не просто передбачення обсягів його майбутніх дивідендів чи майбутньої вартості. Крім того, сучасний аналіз орієнтується на вивчення поведінки сукупності активів.

Після етапу аналізу настає черга розроблення стратегії щодо інвестування. Це означає, що інвестор повинен визначити, які саме активи він збирається придбати, коли він повинен продавати їх тощо. Ідея створення портфелів активів, як основи інвестиційної стратегії, не є надбанням сучасності. Вона використовувалась і раніше. Щодо сучасної фінансової теорії, то її досягнення полягають у напрацюванні нових принципів формування інвестиційного портфеля. Сучасний підхід ставить задачу побудови портфеля, тобто найкращого згідно з тим чи іншим, а то й декількома одночасно критеріями оптимальності. Саме у рамках сучасного портфельного підходу проблема формування інвестиційного портфеля отримує своє адекватне розв’язання.

Необхідно наголосити, що вибір оптимального портфеля має сенс саме відносно заданого інвестиційного горизонту. Надалі цю процедуру (а також попередні етапи) необхідно повторювати, оскільки з плином часу відбувається трансформація ринку, а тому цілі інвестора можуть зазнавати суттєвих змін. Це спричинює необхідність управляти портфелем активів, тобто послідовно повторювати триєдиний процес: визначення цілей — аналіз активів— вибір структури портфеля. На наступних проміжках часу завдяки трансформації ринку структура раніш сформованого портфеля може не бути оптимальною, а тому деякі активи мають вилучатися з нього, інші, зокрема й нові, — залучатися.

Таке трактування інвестиційного процесу є дещо спрощеним, воно носить досить оглядовий характер. Однак питання, яких воно торкається, або ж були розглянуті раніше, або ж отримають детальне висвітлення в подальших викладках, що базуються на суттєвому використанні математичного апарату.