Стратегічний кадровий менеджмент (2005)

Самовизначення виявляється як особистісне утворення в психіці людини, готовності особистості до вибору в складній ситуації, самооцінки, саморегуляції суб'єкта діяльності, здатності самостійно ставити цілі і здійснювати вільний вибір. Таким чином, під особистісним самовизначенням персоналу слід розуміти свідомий процес, за допомогою якого індивіди набувають готовність до виявлення та утвердження власної позиції в житті і діяльності на основі усвідомлення і переживання неповторної системи уявлень індивідів про себе, в результаті якої вони будують своє стосунки з іншими і відносяться до себе.

Тільки самовизначилася персонал організації або громадяни країни мають цілісність, стійкість, активність і спрямованість. Ці властивості особистості свідчать про сформований-ності внутрішньої позиції як окремої людини, так і персоналу організації. Під позицією розуміють виборче відношення персоналу до стоять перед ним цілям системи діяльності в заданій системі координат. При цьому активність позиції виражається у виборчій мобілізації, готовності до цієї діяльності. Ця позиція обумовлює певну спрямованість дій у прийнятій персоналом системі координат. Важливою характеристикою самовизначення персоналу як суб'єкта діяльності є усвідомлення і співвіднесення зовнішніх впливів і вимог з комплексом внутрішніх умов, на базі якого відбувається прийняття рішень. Самовизначення, що розуміється як саморух і самоврядування персоналу, формує його цілісність, інтег-ральность певних осіб, усвідомлення персоналом своєї позиції, які формуються всередині системи координат відносин у колективі і свого місця в цьому колективі, його діяльність в організації.

Управління самовизначенням персоналу в організації, в соціумі вимагає управління з "слабкою сигналами", одержуваних від системи контролінгу, розуміння управлінцями особливостей прийняття персоналом норм діяльності, соціуму, характеру бажань, прагнень і зіставлення дій персоналу в процесі самовизначення з метою організації. Самовизначення - це форма мотиваційного процесу, розуміння і прийняття норми (проекту діяльності, плану, програми, технології).

Самовизначення - стратегічний рівень самоврядування.

Стратегічний тип самовизначення підрозділяється на підтипи залежно від того, як розуміє управлінець функцію стратегії. Якщо під стратегією він розуміє загальний план роботи з базовими термінами, то можна говорити про планово-стратегічному (псевдостратегіческом) самовизначенні. Недоліком його є відсутність "жорстких" концептуальних основ у стратегічному плані. Функцією підстав служать особистий досвід управлінця і суб'єктивне розуміння ним характеру ситуації на час реалізації мети.

Якщо реалізована стратегія має концептуальні основи, то стратегічне самовизначення управлінця носить концептуально-стратегічний характер. У цьому випадку стратегічний зміст виводиться з найбільш загальної концептуально-сутнісної картини діяльності, представником якої є управлінець. У ній в загальних рисах має бути відображений механізм реалізації замовлення з описом основних функцій як виконавських ланок, так і управлінської ланки системи діяльності. Недоліком цього підтипу є втрата чутливості до особливостей ситуації.

Облік особливостей ситуації при збереженні концептуально-стратегічної жорсткості в стратегічному самовизначенні вдається лише в тому випадку, коли тактичні норми, виведені зі стратегії, мають необхідний ступінь гнучкості, чутливості до специфічних особливостей ситуації, її можливих змін. Гнучкість тактичного реагування забезпечується наявністю різних варіантів тактики в рамках єдиної стратегії. Вибір варіанту тактики залежить від типу ускладнень і проблем, що склалися в реальній ситуації при вирішенні завдань стратегічного управління персоналом, наприклад при формуванні людських ресурсів. Такий підтип самовизначення називають концептуально-проблемно-стратегічним. Саме за готовності керівника до компетентного проблемного аналізу ситуації на основі концептуально-стратегічних уявлень йому вдається досягти необхідної гнучкості зі збереженням жорсткості загальних засад діяльності. Недоліком цього підтипу є відсутність обліку ціннісних засад діяльності. Цей недолік знімається при переході до наступного, вищого рівня самовизначення з даного критерію.

До вищого підтипу стратегічного захист бізнес плану самовизначення відноситься процес миследеятельності персоналу, що складається з послідовних рефлексивних фаз: ціннісної, концептуальної, проблемної, стратегічної і тактичної. Цьому підтипу властива висока значимість реалізації цінностей персоналу в здійснюваної діяльності. Під цінностями в даному випадку ми розуміємо абстрактні потреби, у яких знято егоцентризм системи діяльності. Це досягається убудованість цієї системи в логіку задоволення суспільно значущих потреб. Отже, при реалізації керівником даного підтипу стратегічного самовизначення керована ним система діяльності не може ввійти в суперечність із цінностями соціуму, тому що забезпечені її корисність для соціуму та облік принципів життя суспільства.

Для стратегічного управління персоналом важливо управлінське самовизначення з відповідними акцентами.

1. Підтримання колишнього рівня функціонування персоналу - оптимізація функціонування персоналу -> розвиток персоналу.

Самовизначення, спрямоване на підтримку функціонування персоналу організації. Цей тип самовизначення припускає прагнення персоналу до збереження наявних норм діяльності організації. Така самоопределенческая установка позитивна в тих випадках, коли труднощі в діяльності можуть зніматися за рахунок більш адекватного вписування ресурсів без зміни існуючих норм, тобто за рахунок корекційно-поправочних дій по відношенню до ресурсів (людям, предмету праці, і т. п. ). Якщо ж труднощі в діяльності пов'язані з принциповою недосконалістю норм, то такий тип самовизначення стає, як мінімум, малоефективним для діяльності.

Самовизначення, спрямоване на оптимізацію функціонування персоналу організації. Персонал, який реалізує даний тип самовизначення, готовий при необхідності не тільки до корекції ресурсної складової діяльності, а й до вдосконалення норм діяльності. Однак при втіленні такого самовизначення персонал покращує норми конкретно-тактичного і оперативного типу, залишаючи незмінною нормативну базу стратегічного характеру або структурно-функціональні основи діяльності. Він уникає кардинального перегляду стратегії організації, її функціональної та організаційної структур, намагається не вводити нові ланки організації. Іншими словами, дане самовизначення ефективно на фазі, коли для організації потрібні налагодження та підстроювання функціонування, коли будь-які великі зміни позбавляють її стійкості і стабільності. Однак в ситуаціях, коли організація об'єктивно потребує принципові зміни, що сприяють її розвитку, реалізація персоналом такого самовизначення шкідлива і може призвести до негативних наслідків.

Самовизначення, спрямоване на розвиток персоналу організації. Цей тип самовизначення, зберігаючи значимість підтримки функціонування персоналу організації, містить акцент на його розвиток. Персонал готовий при відповідних умовах до внесення серйозних, кардинальних змін у форму організації до перегляду її глобальної стратегії, місії. При високій динаміці зовнішніх умов для організації і інші чинники, що не дозволяють довгий час відтворювати колишню схему роботи персоналу, таке самовизначення є єдино вірним і рятівним. Відсутність його в цих умовах може довести організацію до стану глибинної кризи і навіть загибелі.

2. Підтримання свого професійного рівня - розвиток свого професійного рівня. Самовизначення властива мотиваційна установка на підтримку управлінцем рівня своєї професійної майстерності. Персонал з даним типом самовизначення налаштований на роботу в стабільних умовах, на вирішення знайомих типових завдань, на підтримку наявної у нього професійної "форми". Він суб'єктивно самодостатній і при появі серйозних труднощів, проблематизують його актуальні здібності, шукає, як правило, зовнішні причини. Такому самовизначення відповідає мотиваційна установка персоналу на його професійне зростання. Він схильний до вирішення нових складних завдань, до виконання напружених, проблемних для нього завдань, виявляє готовність до зустрічі з труднощами, не боїться нових проблемних умов роботи. Персонал усвідомлює недоліки своєї професійної майстерності і прагне вийти на новий рівень вирішення своїх завдань і проблем за рахунок формування в собі нових функціонально значущих здібностей.

Наведену типологію управлінського самовизначення можна застосувати у двох функціях: в діагностичної і проектної. При адекватної діагностики (самостійною або зовнішньої) персонал може зафіксувати рівень свого актуального самовизначення за всіма наведеними лініях, тобто помістити себе на відповідні ступені розвитку по кожній лінії.

У проектної функції наведені рівні самовизначення можуть бути використані при плануванні свого професійного саморозвитку за рахунок з'ясування змісту наступної ступені, яка виступає "зоною найближчого розвитку" для персоналу. Для старту в саморозвитку досить змінити існуючу зараз самоопределенческую установку на більш розвинений її варіант. Однак це необхідна, але недостатня умова. Достатнім воно стане в тому випадку, якщо свої дії персонал починає підкоряти вибраної (нової) самоопределенческой установці. Природно, що для досягнення вершин професійної майстерності (свого професійного "акме") необхідно звернення до теоретичних знань.

Особливості переходу до стратегічного самовизначення. У табл. 14.4 наведені особливості самовизначення, що відзначаються фахівцями. З цих даних випливає, що при аналізі самовизначення важливо враховувати усвідомлювані форму самоставлення. В результаті соціалізації персонал здобуває можливість оцінювати себе з точки зору зовнішніх вимог і перетворювальної ставитися до себе. Соціально значуще самоставлення, засноване на свідомості та самосвідомості в рамках придбаної спрямованості на реалізацію соціальних і культурних вимог, є основою суб'єктивного і особистісного буття людини. Основним механізмом, що забезпечує рухливість в гнучкому реагуванні на зовнішні потреби в діяльності, спілкуванні, комунікації і т. п., виступає самовизначення.

Оскільки зміст потреби, викликане внутрішнім станом, хоча і під впливом зовнішніх чинників, пов'язано не тільки з природним буттям, але і з діяльнісних, соціальним, культурним, духовним буттям, слід уточнити роль персоналу в породження потреби стану. У соціологічних і культуро -

Таблиця 14.4

Особливості самовизначення, що виділяються фахівцями

Содержание	Литературный источник
Человек находится в исходной помещенности в природу, где подчиняется законам выживания, самореализации потребностей, обращенных только на себя, на свой организм, и в общество, где он "приобретает" содержание потребности и способов его удовлетворения. Если самосохранение является ведущим критерием "натурального" мира, то само по себе самосохранение в "социокультурном" мире подчинено сохранению этого мира и может противостоять самобытию природного в человеке	Анисимов О. С. Методология: функция, сущность, становление. — М, 1996. — С. 98
Самоопределение характеризуется не только осознанием индивида своих "хочу", "могу", "есть", "требуют", но и соотнесением их с осознанием того же квартета общества в котором он живет	Румянцев И. Н. Моральный конфликт как форма проявления нравственной свободы. — М.: Мысль, 1984. — С. 6
Переходный критический период завершается возникновением особого личностного новообразования, которое можно обозначить термином самоопределение	Божович Л. И. Этапы формирования личности в онтогенезе. // Вопр. психологии. — 1979. — № 4. — С. 25
Сущность человека не есть абстракт, присущий отдельному индивиду, в своей действительности она есть совокупность всех общественных отношений	Маркс К., Энгельс Ф. Сочинения. — 2-е изд., 1974. — Т. 43. — С. 3
По мере того, как определенные идеи, принципы приобретают для человека побудительную силу, становятся убеждениями, от действий в силу непосредственно действующих побуждений человек переходит к поступкам, совершенным по определенным мотивам, т. е. побуждениям, осознанным, оцененным и принятым человеком в качестве идеального основания и оправдания своего поведения	Рубинштейн С. Л. Бытие и сознание. — М., 1957 — С. 266
Характерно, что социализацию, глубокое индивидуальное преломление общественных отношений, превращение их в свое индивидуальное достояние ряд авторов рассматривает как основную предпосылку индивидуальности личности, ее самоопределения	Леонтьев Д. А. Человек в мире и мир в человеке // Вопр. психологии. — 1989. — № 3. — С. 21

логічних акцентах психологічної теорії було відмічено, що слідування логікою задоволення потреби обмежується нормативно-культурним середовищем. Особливу роль відіграє присвоєння мовних засобів, а також способів взаємодії. Методологія відзначають, що персонал трансформує спонукальну базу в залежності не тільки від самих культурних засобів діяльності та мислення, але і типів їх застосування - задачного або проблемного. Однак для того, щоб підкорятися соціокультурним нормам і долати досоціальние і докультурние стереотипи, персоналу потрібні воля, самоорганізація, самоставлення і самовизначення як форми адаптації до цих норм.

Особливо важлива функція самовизначення для стратегічного керівника як людину, що володіє владою, у сферу професійно-управлінської діяльності якого входить прийняття рішення. Без самоставлення, відношення до інших, до своєї професійно-управлінської діяльності він не здатний в практичній діяльності реалізувати потенціал стратега. Обираючи ті чи інші рішення, керівник як особистість самовизначається, реалізує в практичній діяльності потенціал своїх відносин, роблячи таким чином вплив на весь хід подій, стаючи суб'єктом формування власного життя. У цьому аспекті самовизначення є способом і результатом рішення проблеми вибору особистісної позиції стратегічним управлінцем. Формуючи стратегічну позицію, керівник виступає як свідомий індивід, представник певних соціальних груп, що реалізує їх політичні інтереси.

Управлінська діяльність керівника на вищому рівні управлінської ієрархії пов'язана з вибором стратегічних цілей і стратегій їхнього досягнення, способів вирішення стратегічних завдань, урахування умов, що створюють певну стратегічну ситуацію, і впливу всієї системи чинників на реалізацію прийнятої стратегії. У результаті стратегічного самовизначення формується стратегічна управлінська позиція, що характеризується цілісністю "бачення" досягнення стратегічної мети організації в певний період часу і у фіксованій системі координат. Стратегічне самовизначення до діяльності стратегічного управлінця виступає інтегральним чинником синтезу вимог, норм, умов його роботи та ролі в управлінській діяльності. Воно виражається в індивідуальному стилі діяльності керівника.