Ціноутворення (2003)

Цей метод широко використовується у вітчизняній економіці. В умовах адміністративно-командної економіки він був основним. У ринковій економіці сфера його використання обмежена. Згідно цьому методу ціна повинна враховувати повну собівартість продукції і чистий дохід у вигляді прибутку від її реалізації. Прибуток в ціні визначається по нормативу у відсотках до собівартості (рентабельність продукції). Величина рентабельності встановлюється товаровиробником виходячи з міркувань прибутковості продукції і її конкурентоспроможності; вона може регулюватися державою за допомогою встановлення граничного рівня рентабельності.

Цим методом визначається нижній кордон ціни, тобто ціна виробництва. Ринкова ціна може бути нижче за цей кордон лише у виняткових випадках і впродовж короткого періоду часу.

Цей метод відображує традиційну орієнтацію головним чином на виробництво, а не на ринковий попит і має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивні — простота, негативні — відсутність орієнтації на ринкові чинники ціноутворення (в першу чергу на попит). Тому при нормально функціонуючому ринку така схема встановлення ціни абстрактна і відірвана від реальних ринкових умов ціноутворення.

У реальному житті цей метод можуть використовувати підприємства (фірми) -монополісти (тип цінової політики "ціновий лідер"), підприємства, що виготовляють абсолютно нову, оригінальну продукцію (тип цінової політики, "зняття вершків"), підприємства, що виконують одиничні (разові) замовлення, підприємства, що виробляють продукцію, на яку держава обмежує рівень рентабельності.