Міжнародна економіка (2000)

Середовищем міжнародних економічних відносин виступають політико-правові, соціально-культурні, технологічні та економічні умови їх функціонування і розвитку. Причому ці умови є достатньо різними не тільки на різних етапах розвитку людського суспільства, айв умовах одного і того ж історичного періоду. Проте, як свідчить досвід, середовище міжнародних економічних відносин за будь-яких обставин включає в себе такі основні складові: політико-правове середовище, соціально-культурне середовище, технологічне середовище і економічне середовище.

Політико-правове середовище формується державою як головним суб'єктом міжнародних економічних відносин і включає в себе: політико-правовий режим в країні, модель управління економікою, рівень політичної стабільності та політичного ризику, адміністративні методи регулювання міжнародних економічних відносин.

В сучасних умовах міжнародними економічними відносинами задіяні країни, політико-правові режими яких, тобто процедури і способи організації владних інститутів та безпосереднє здійснення влади, стиль ухвалення суспільно-політичних рішень та взаємовідносин між політичною владою і громадянським суспільством, варіюють між демократією і тоталітаризмом.

Однак незалежно від існуючого політико-правового режиму в країні, держава в сучасних умовах бере активну участь у розвитку міжнародних економічних відносин. Вона стимулює чи обмежує Розширення зовнішньоекономічних зв'язків в цілому, з певними країнами чи стосовно окремих сфер господарства, видів продукції та послуг. Кожна держава в тій чи іншій мірі забезпечує пристосування структур національної економіки до більш динамічної за своєю природою структури міжнародної економіки. Поряд з цим економічна політика уряду кожної країни в певній мірі спрямовується на захист відносно слабких вітчизняних галузей і підприємств від іноземної конкуренції.

За моделями управління економікою політико-правове середовище можна класифікувати як ліберальне, що передбачає використання, як правило, економічних методів управління та обмеження державного втручання в економіку, і як директивне, де переважають організаційно-адміністративні, планові методи управління.

Ліберальні, економічні методи управління переважають у розвинутих країнах з ринковою економікою, тобто в розвинутих капіталістичних країнах. В соціалістичних країнах домінують організаційно-адміністративні методи управління.

Звідси випливає висновок, що модель управління економікою залежить від типу існуючої соціально-економічної системи. В соціально-економічному плані країни, що втягнуті у міжнародні економічні відносини, класифікуються як розвинуті капіталістичні країни (країни з ринковою економікою), країни з перехідною економікою, країни, що розвиваються, та соціалістичні країни. До складу розвинутих країн з ринковою економікою входять 24 країни: Австралія, Австрія, Бельгія, Великобританія, Данія, Німеччина, Греція, Ірландія, Ісландія, Іспанія, Італія, Канада, Люксембург, Нідерланди, Нова Зеландія, Норвегія, Португалія, Сан-Марино, СІЛА, Фінляндія, Франція, Швейцарія, Швеція, Японія. Лідерами цієї групи є сімка країн з найбільшими обсягами валового внутрішнього продукту (ВВП) - Німеччина, Італія, Канада, США, Великобританія, Франція і Японія.

До групи країн з перехідною економікою належать країни Східної Європи (Албанія, Болгарія, Польща, Румунія, Чехія, Словаччини); держави, що виникли після розпаду СРСР (Росія, Україна, Білорусія, Казахстан, Узбекистан, Киргизстан, Туркменія, Таджикистан, Вірменія, Молдова, Азербайджан, Грузія, Латвія, Литва та Естонія), а також нові країни, що виникли після розпаду Югославії (Сербія, Чорногорія, Хорватія, Македонія, Боснія і Герцеговина).

Країни, що розвиваються, групуються, як правило, за регіонами з їх географічного знаходження: країни Африки, країни Азії, центральної та Латинської Америки, Близькосхідні країни тощо.

Країни, що здійснюють соціалістичне будівництво, відносяться Китайська Народна Республіка, В'єтнам, Корейська Народно-Демократична Республіка і Куба. Як вже говорилося, політико-правове середовище включає в себе рівень політичної стабільності та рівень політичного ризику.

Сьогодні ні в кого не викликає сумніву той факт, що ступінь сумісності національних економічних відносин та міжнародних економічних відносин буде вищим за умови політичної стабільності на національному та світовому рівнях. В умовах частої зміни політичних режимів, непрогнозованості дій владних структур і правової бази зростає рівень політичної нестабільності і політичного ризик)'. Суб'єкти міжнародних економічних відносин згортають свою діяльність, боячись конфіскації - вилучення їх майна за рішенням правових органів, націоналізації - вилучення приватної власності на засоби виробництва і її перетворення у державну, експропріації - примусового безкомпенсаційного позбавлення власності.

Крім того, політичний ризик має місце в умовах неспроможності держави запобігти актам тероризму - насильницьким діям із загрозою дія життя, які чиняться окремими елементами з певною метою.

Політико-правове середовище міжнародних економічних відносин незалежно від моделей управління економікою може зазнавати впливу адміністративних методів регулювання таких як запровадження валютних обмежень, накладання заборони (ембарго) на зовнішньоекономічні операції, ліцензування та кількісне лімітування ввезення або вивезення, встановлення особливих вимог до товару, упаковки та маркірування, бюрократичне ускладнення митних процедур тощо.

Механізм дії митних зборів на торгівлю з іншими країнами може використовуватися, і використовується урядами для досягнення різних цілей. Митні тарифи захищають національний ринок від іноземної конкуренції, оскільки підвищують ціни на імпортні товари, а отже підтримують порівняно високий рівень внутрішніх цін, сприяють розширенню збуту вітчизняної продукції за рубежем за нижчими цінами.

Керуючись загальнонаціональними інтересами, держава здійснює ліцензування експорту та імпорту, за яким зовнішньоекономічні операції Здійснюються після отримання дозволу (ліцензії) державних органів. До ліцензування вдаються тоді, коли хочуть більш раціонально використати іноземну валюту при її нестачі для імпорту необхідних країні товарів, або обмежити експорт продукції, якої не вистачає на внутрішньому ринку. Ліцензування дає можливість вирівняти торговий 1 платіжний баланс з тією чи іншою країною, особливо, коли необхідно швидко зупинити зростання зовнішньоторговельного дефіциту. Використовують ліцензування також з метою тиску на торговельних партнерів.

На стан і розвиток міжнародних економічних відносин істотний вплив робить соціально-культурне середовище. Воно формується державою, політичними партіями та громадськими організаціями і становить собою сукупність різнопланових факторів, які прямо чи опосередковано впливають на розвиток міжнародних економічних відносин в цілому чи окремих їх складових. До згаданих факторів відносяться передусім структура населення за статтю, віком, професійним та національним складом, політико-партійною, соціальною та релігійною орієнтацією, відношенням до праці, просування по службі та глобальних проблем сучасності.

При організації міжнародних економічних відносин їх суб'єкти, і передусім уряди, не можуть не враховувати стан соціально-культурного середовища в цілому та його складових. Під впливом усіх згаданих чинників суб'єкти міжнародних економічних відносин нерідко вимушені переслідувати у своїй зовнішньоекономічній діяльності не тільки суто економічні, а й політичні цілі.

До технологічного середовища належать енергетичне, транспортне та інформаційне забезпечення країни. Названі чинники створюються у сфері матеріального виробництва і визначаються закономірностями розвитку сучасних продуктивних сил. Без них сьогодні практично не можна говорити про включення тієї чи іншої країни в активну діяльність щодо формування та розвитку міжнародних економічних відносин.

Технологічне середовище спільно з середовищем політико-правовим та соціально-культурним робить істотний вплив на характер економічного середовища. Останнє, в свою чергу, впливає на інші середовища.