Бізнес-планування (2006)

Проекти реалізуються паралельно з поточною роботою організацій, які зацікавлені у їхніх результатах. Вони відносно відокремлюються від повсякденної роботи для того, щоб забезпечити пільгові умови для їх виконання. Тобто проект виникає, існує та розвивається у рамках певного оточення, яке зветься проектним середовищем (рис. 14.3).

Перехідною зоною фактично є поточна діяльність фірми, у рамках якої виконується проект. Треба пам'ятати, що проект не є стабільним утворенням. Залежно від специфіки та ходу виконання проекту деякі його елементи можуть виконуватися у перехідній зоні або переходити між ними протягом періоду реалізації. Ініціатор проекту (материнська фірма) виконує всю передпроектну роботу, основною складовою якої є бізнес-план. Саме вона вирішує, що є завданням для виконавців проекту, а які питання мають вирішуватись у рамках поточної діяльності.

Із усіх напрямків, які потрібно реалізувати для досягнення очікуваних результатів проекту, відбираються ті, які мають проектний характер, тобто мають ознаки унікальності, терміновості та цільової спрямованості. Вони і формують проектну зону, або межі проекту. Все інше повністю чи частково виконується у рамках перехідної зони, щоб не відволікати проектну групу від головного завдання.

Наприклад, якщо проект присвячений випуску нового продукту, то до проектного завдання звичайно належить виробництво дослідної партії згідно з вимогами бізнес-плану, а досягнення запланованих у бізнес-плані обсягів виробництва та збуту належить до компетенції персоналу материнської фірми.

Визначення проектного середовища багато в чому пов'язане зі складом зацікавлених сторін проекту. Зацікавлені сторони проекту (учасники) — це окремі особи й організації, залучені до проекту, або ті, чиї інтереси можуть позитивно чи негативно вплинути на результати виконання проекту чи на успішне його завершення. Є багато типів і категорій зацікавлених осіб. Найчастіше до них відносять: замовника, виконавця, інвестора, менеджера проекту, постачальника, споживача, підрядника та ін.

Мінімальною кількістю учасників є одна особа. У цьому випадку вона водночас виступає як замовник, виконавець та інвестор проекту. Причому не обов'язково, щоб для виконання проекту були залучені виключно власні джерела фінансування. На рис. 14.4 наведено дві схеми виконання проекту, в яких залежно від форми фінансування банк або є, або не є зацікавленою особою.

У першому випадку банк хоча й інвестує замовника під певний проект, але не є його учасником. Інвестиції отримує безпосередньо фірма-виконавець під заставу свого майна. У випадку невдачі проекту вона повертає позичені кошти з інших джерел або втрачає заставу. Тобто для банку не має особливого значення, чи буде реалізовано проект, тому що замовник забезпечує кредит своїми власними активами.

На рис. 14.4 б) банк вже є зацікавленою особою, тому що інвестиції спрямовані саме на проект (наприклад, у формі придбання акцій нового підприємства, створенню якого присвячено проект). Тут вже є його пряма зацікавленість у ході реалізації проекту, тому що саме від долі проекту залежить, чи будуть повернуті вкладені гроші з певним прибутком.

Визначають чи групують зацікавлені сторони насамперед для того, щоб з'ясувати їх інтереси у проекті. Ця процедура дає змогу попередити можливі конфлікти сторін при виконанні проекту та розподілу його результатів.

Взагалі конфлікти між зацікавленими особами мають вирішуватися на користь споживачів. Проте це не означає, що потреби й бажання інших зацікавлених осіб можна повністю ігнорувати. Пошук відповідних компромісів за таких конфліктів є однією з головних проблем в управлінні проектами.