Сучасні економічні системи (2006)

Як вже зазначалося, в число нових індустріальних країн входить Китайська Народна Республіка Світ змушений говорити про "китайське економічне чудо", і, як це робиться завжди, шукати причини його появи. Зміст "чуда" полягає в тому, що КНР, починаючи з кінця 70-х років, демонструє надзвичайно високі темпи розвитку економіки, які у 2А рази переважають темпи промислово розвинутих країн. Причому темпи економічного розвитку були не тільки високими, а й стабільно зростаючими. Наприклад, якщо 1980-1990 роках середньорічний приріст ВВП становив 9%, то 1990-2000 роках цей показник зріс ще на три пункти. Протягом 1980-2000 року ВВП зріс у чотири рази і в 2000 році перевищив один трильйон доларів США. За оцінками міжнародних експертів, до 2025 року виробництво ВВП в Китаї становитиме 6-7 трильйонів доларів. Для порівняння: Росія у період розвитку по шляху соціалізму була більш розвинена, ніж КНР, і мала всі шанси й надалі нарощувати свою економічну могутність. Проте, ставши на шлях ринкових перетворень, тобто відновлення капіталізму, вона в 2000 році мала ВВП менше 300 мільярдів доларів.

Свідченням великих досягнень китайської економіки стало те, що по окремих базових показниках КНР наближається до рівня США та Японії, а по деяких навіть перевищує їх Сьогодні вона входить у перші три країни світу, які виробляють найбільшу кількість електроенергії та сталі. Економічну могутність Китаю підтверджує і те, що він зміг підняти розвиток своєї науки і техніки до такого рівня, що забезпечив виготовлення вітчизняного ракетоносія і перший політ китайського космонавта

Вражаючи світ високими темпами економічного розвитку, КНР змушує зарубіжних вчених та політиків пильно вивчати й аналізувати її досвід з метою з'ясування основних факторів, що забезпечили "китайське економічне чудо". Одним такі знання потрібні задля запозичення китайського досвіду, іншим - для того, аби спробувати якимось чином узгодити своє твердження про неефективність економічної системи соціалізму з китайською реальністю. Тобто так чи інакше виникає інтерес до економічної системи КНР. В залежності від мети дослідження вчені та політики по-різному бачать основні фактори, що спричинили появу "китайського економічного чуда". Тому найбільш правильно буде прислухатися до думки самих китайців як авторів і творців цього економічного феномену.

Серед факторів, що зумовили швидке економічне зростання КНР, китайські вчені та політики виокремлюють передусім наступні. По-перше, економічну систему соціалізму, в к термінології "соціалізм з китайською специфікою". В основі економічної системи КНР лежить державна, колективна, приватна та індивідуальна власність на засоби виробництва Іншими словами, тут має місце багатоукладність, яка, як відомо, властива кожній країні, що здійснює перехід від капіталізму до соціалізму. Державі власність представлена великими та середніми підприємствами промисловості, транспорту, зв'язку, сільського господарства, а також фінансовими установами. Ці підприємства утримують лідерство за такими показниками, як частка у валовій продукції промисловості, роздрібний товарооборот, чисельність зайнятих. Зокрема у державному секторі виробляється понад 50 % ВВП, в ньому зайнято більше третини міського населення і створюється близько 70% фінансових доходів країни. Тобто державний сектор є провідним, йому належать командні висоти в економіці. Колективна власність представлена дрібними підприємствами у місті і на селі, великими колективними підприємствами з високим рівнем усуспільнення і чисельністю зайнятих понад тисячу осіб, виробничо-кооперативними групами. Колективні підприємства в усіх галузях становлять понад 75% загального числа підприємств і забезпечують виробництво майже 30% промислової продукції і близько 40% роздрібного товарообороту і послуг. Колективним сектором охоплені практично вся сільська місцевість і більша частина міст країни. Приватну власність представляють дрібні підприємства, на яких працюють більше 7-8 найманих працівників. їх нараховується близько 300 тисяч. Вони забезпечують порівняно незначну частку доходів державного бюджету. Індивідуальну власність репрезентують підприємства, що базуються на праці власників та членів їх сімей. Ці підприємства найбільш поширені в сільському господарстві, побутовому обслуговуванні населення, будівництві, культурі, роздрібній торгівлі тощо. Питома вага індивідуальних та приватних підприємств і підприємств з участю іноземного капіталу порівняно невелика. На початку 2000 року юна становила 14 %.

Панування суспільної власності дозволяє забезпечувати планомірний розвиток економіки, приборкувати стихійність та анархію, які можуть мати місце у зв'язку з існуванням у перехідний період від капіталізму до соціалізму приватнокапіталістичного дрібнотоварного укладів. Завдяки домінуванню державної Р колективної власності тут починає діяти закон прискореного розвитку економічних систем, який виражає внутрішньо необхідні, стійкі та істотні зв'язки між зростанням потреб людей, прогресом технологічного способу виробництва і типами та формами власності на засоби виробництва Дія нього закону, будучи зумовленою дією багатьох інших законів (закону зростання потреб, підвищення продуктивності праці, планомірного та пропорційного розвитку, усуспільнення виробництва і праці, концентрації виробництва тощо), робить позитивний вплив на всі фактори процесу суспільного відтворення.

По-друге, фактором, що зумовив швидкий економічний розвиток КНР, виступає ефективна економічна політика держави. Виходячи з врахування багатоукладності економіки в перехідний період від капіталізму до соціалізму, китайське керівництво подбало про оптимальне поєднання централізованого планового керівництва економікою і ринкових механізмів. Про це переконливо свідчить аграрна політика Китаю. Впроваджуючи подвірний підряд і ув'язуючи доходи селянського господарства з обсягом виробленої ним продукції, держава зберегла суспільну державну власність на землю і забезпечила організаційні та планові засади шляхом створення виробничих бригад. Ці останні виступають в ролі посередника між державою та селянським двором. Причому і виробничі бригади, і селянські двори несуть повну відповідальність за виробництво. Оптимальне поєднання планових та ринкових механізмів в умовах перехідного періоду від капіталізму до соціалізму і дало результати, які багато хто із експертів ООН характеризує як "аграрне чудо". Фізичний обсяг національного доходу, створеного в сільському господарстві КНР, тільки за останні 20 років виріс більше ніж у два рази. Маючи 20 % населення світу і лише 7 % орних земель планети, КНР змогла вирішити в основному продовольчу проблему. Ефективною виявилась економічна політика і щодо розвитку промисловості країни. Розширюючи господарську самостійність промислових підприємств і дозволяючи нові їх форми, держава водночас продовжує жорстко контролювати їх діяльність через різноманітну систему економічної відповідальності. Цьому підпорядкована передусім податкова система Вона зводить до мінімуму можливість ухилення від сплати податків, і таким чином забезпечує надходження коштів до державного бюджету.

Не менш ефективною в умовах перехідного періоду від капіталізму до соціалізму є зовнішньоекономічна політика китайського керівництва. Поетапно делегуючи право займатися зовнішньоекономічною діяльністю територіальним державним органам, галузевим і місцевим зовнішньоторговельним компаніям, створюючи спеціальні економічні зони тощо, держава не віддала означену сферу діяльності на відкуп приватному сектору. Іншими словами, китайська модель зовнішньоекономічної відкритості є відкритою настільки, наскільки це вигідно для національної економіки, для її швидкого стабільного зростання. Подібна модель відкритості зовнішньоекономічної діяльності мала місце в Радянському Союзі в період здійснення нової економічної політики. Держава головні зусилля спрямовує на стимулювання переважного зростання експорту готової продукції при підвищенні в її загальному обсязі частки наукомістських виробів, які за якістю не поступалися б перед світовими аналогами. На початку 2000 року частка готової продукції у загальному обсязі експорту становила понад 70%. Причому на машинобудівну та електротехнічну продукцію (тобто на найбільш наукомістську),припадає понад 20 % загального експорту. КНР все більше і більше відмовляється від експорту сировини, віддаючи перевагу її переробці і подальшому експорту. Завдяки такій політиці Китай сьогодні посідає перше місце по експорту бавовняних тканин і натурального шовку.

По-третє, фактором, що зумовлює стабільне економічне зростання КНР, на думку тамтешніх вчених і політиків, є марксистська економічна теорія, передусім політична економія, творчо застосована до китайської дійсності. Китайські вчені відкидають будь-які спроби пов'язати успішний розвиток національної економіки з тими чи іншими теоріями західних вчених Досягнення КНР у соціально-економічному розвитку стали можливим не завдяки використанню на практиці теоретичних положень західних вчених, а всупереч ім. Важлива особливість "китайського економічного чуда" полягає в тому, що воно досягнуте в суспільстві, соціально-економічну і політичну структуру якого західні вчені вважали і вважають неефективною. Китайське ж керівництво твердо і послідовно відстоює лінію будівництва соціалізму, зберігає вірність марксизму-ленінізму і керівну роль Комуністичної партії Китаю.

По-четверте, швидкому економічному зростанню сприяли також такі фактори, як відносно висока політико-економічна стабільність суспільства, така ж висока виконавська дисципліна виробничого персоналу, розміри та можливості національної економіки, залучення політико-економічного потенціалу китайської діаспори для розвитку країни, створення привабливого клімату для іноземних інвестицій, невходження до двосторонніх чи багатосторонніх структур, які потенційно могли б негативно позначишся на економічних інтересах та економічній безпеці країни. Можна було б виокремити й інші фактори, що забезпечили і продовжують забезпечувати високі темпи економічного зростання. Проте навіть згаданих нами цілком достатню, щоб зробити висновок про те, що досвід КНР переконливо демонструє великі потенційні можливості економіки перехідного періоду від капіталізму до соціалізму. Цей досвід нічого спільного немає з тим досвідом, якого набули в останні 15 років країни, котрі здійснюють перехід від недобудованого соціалізму до капіталізму. Досвід КНР - здебільшого позитивний, досвід постсоціалістичних країн - в основному негативний.