Сучасні економічні системи (2006)

Серед проблем в економічному розвитку означених країн найбільш серйозними, такими, що вимагають постійної уваги, за визнанням експертів, є наступні:

відсутність у більшості нових індустріальних країн стабільних внутрішніх нагромаджень. Якщо у КНР норма сукупних внутрішніх заощаджень сягає 35 % ВВП (тобто є найвищою у світі), а в окремих східно азіатських країнах вона коливається в межах 30% ВВП, то в нових індустріальних країнах Латинської Америки цей показник значно менший;

значна залежність багатьох країн, передусім тих, в яких відсутнє нагромадження, від іноземного капіталу. Змушене користування кредитами, як правило спричиняє зростання імпорту, а це останнє містить загрозу погіршення платіжного балансу країни;

велика зовнішня заборгованість окремих нових індустріальних країн. Своєрідними лідерами щодо зовнішньої" заборгованості виступають нові індустріальні країни Латинської Америки. їхній зовнішній борг становить понад 500 мільярдів доларів, тобто понад 1200 доларів на кожного громадянина цих країн. В нових індустріальних країнах Східної Азії зовнішній борг в розрахунку на душу населення становить 300 доларів. Слід мати на увазі, що зовнішня заборгованість може помітно зростати в результаті кризових явищ у світовій економіці. Так, досить помітне зростання зовнішньої заборгованості східноазіатських нових індустріальних країн сталося в 1997 році в результаті гострої кризи на фінансових ринках Південно-Східної Азії. Для здійснення фінансової стабілізації новим індустріальним країнам були надані величезні кредити. Тільки Південній Кореї Міжнародний валютний фонд і країни так званої "сімки" виділили асигнування в розмірі спочатку 57 мільярдів доларів, а потім додатково ще 11 мільярдів доларів.

Означені проблеми потребують постійної уваги, оскільки нехтування їх може завдати великої шкоди економічному розвитку нових індустріальних країн. Проте сказане зовсім не означає, що їх економічна модель неефективна. Досвід і практика довели, що економічна модель Китаю, економічні моделі інших нових індустріальних країн Південно-Східної Азії та Латинської Америки є доволі ефективними у плані стимулювання економічного зростання. Проте реалізація потенційних можливостей економічної моделі кожної окремої країни в значній мірі залежить від характеру економічної системи, прогресивності суспільного способу виробництва, а також від того, наскільки широко елементи майбутнього способу виробництва задіяні в існуючому способі виробництва

З врахуванням сказаного можна визначити й перспективи нових індустріальних країн. Щодо КНР, то тут є цілковита впевненість в тому, що країна буде неухильно зміцнювати свої позиції у світовій економші, демонструючи стабільно високі темпи економічного зростання. За оцінками багатьох експертів, дуже скоро КНР вийде на перші місця в соціально-економічному розвитку за багатьма найважливішими показниками і стане наймогутнішою та найбагатшою країною світу. Говорячи про велику перспективу Китаю, експерти міжнародних фінансових організацій, а також експерти ООН враховують реальний стан китайської економіки Зокрема, вони не забувають про те, що, маючи надзвичайно високі темпи економічного розвитку і великі здобутки соціально-економічного плану, КНР також має і комплекс складних проблем, таких, наприклад, як: порівняно з відомою "сімкою" більш низький рівень розвитку продуктивних сил, нерівномірний розвиток регіонів, переважання сільського населення, порівняно велика питома вага дрібного виробництва, недостатньо високий життєвий рівень населення, низька питома вага автоматизованого виробництва тощо. Відзначаючи усі ці проблеми, міжнародні експерти бачать і причини, що їх зумовили. Серед них низький рівень розвитку Китаю до початку соціалістичного будівництва, напівфеодальна і напівколоніальна економіка, практично неписьменне населення.

Проте все це - в минулому. Сьогоднішній Китай - це локомотив, який з великим прискоренням рухається в напрямі досягнення визначеної мети. Впевненість в тому, що її буде досягнуто, спеціалісти черпають з різних джерел. Проте, якщо відкинути частковості та своєрідність риторики, то можна констатувати, що впевненість у подальшому прискореному розвитку китайської економіки фахівці черпають з економічної системи КНР, передусім тих її рис, що характеризують перехід від капіталізму до соціалізму.

Перспективи інших нових індустріальних країн в цілому також обнадійливі. Згадані країни мають всі можливості для здійснення наступу на зовнішні ринки і зміцнення своїх позицій у світовій економіці. Проте міцність їхніх позицій в значній мірі залежатиме від загального стану світового капіталістичного господарства, складовою якого вони виступають. Будь-які кризові потрясіння в рамках світового капіталістичного господарства спричиняють ланцюгову реакцію, починаючи від епіцентру кризи і до найбільш далекої периферії. На підтвердження сказаного варто згадати знову ж таки фінансову кризу 1997 року. Аналізуючи її причини, вчені сходяться на думці, що вона, як не дивно звучить, була результатом, наслідком швидкого економічного зростання нових індустріальних країн Південно-Східної Азії.

Виникнення кризових явищ, на думку спеціалістів відбувалося, хоча з деякими відхиленнями, в основному за наступною схемою: надшвидке економічне зростання країн Південно-Східної Азії супроводжувалося ще більш значним збільшенням позик. Найбільші позики брали місцеві транснаціональні корпорації, багато з яких були об'єднаннями конгломеративного типу, а тому й позичені кошти вкладали не завжди у високорентабельне виробництво, чим заздалегідь прирікали себе на можливість банкрутства. Крім того, дефіцит фінансових коштів призвів до прискореного зростання експортних поставок, що в свою чергу викликало падіння курсів національних валют. Така ситуація в кінцевому підсумку спричинила втечу капіталів, передусім з ринків Південної Кореї, Індонезії Малайзії, Таїланду. В зв'язку з цим вже в 1998 році в означених країнах сталося падіння темпів економічного зростання.

Іншими словами, нові індустріальні країни не застраховані від економічних потрясінь, що об'єктивно притаманні процесу відтворення суспільного капіталу. А це означає, що і їх перспектива є менш прогнозованою у порівнянні з перспективою КНР, розвиток економіки якої здійснюється планомірно і на базі панування суспільної власності на засоби виробництва Якщо ж нові індустріальні країни активно діятимуть в напрямі підтримки та розвитку стихійно виникаючих у надрах капіталізму елементів соціалістичних виробничих відносин, то вони матимуть шанс уникнути виникнення кризових явищ або ж істотно послабити їх руйнівну силу в разі коли вони все ж таки виникнуть.

Як переконує історичний досвід, уряди багатьох країн, навіть не бажаючи того, змушені рахуватися з такими об'єктивними процесами, як зростання рівня усуспільнення виробництва, впровадження елементів планомірності, посилення соціалізації праці та виробництва тощо. Тим більше, що до цього їх стимулює і досвід колишніх соціалістичних країн, передусім СРСР, і досвід нинішніх соціалістичних країн. Щоб там не говорили окремі політики та економісти про КНР, КНДР, В'єтнам та Кубу, ці країни розвиваються по висхідній навіть тоді, коли погодні умови для окремих з них перетворювалися у справжнє стихійне лихо.

Отже, феномен нових індустріальних країн - це наслідок дії багатьох факторів, серед яких помітну роль відіграє становлення елементів економічної системи соціалізму, тобто системи, передумови якої складаються в надрах капіталізму.