Сучасні економічні системи (2006)

В розвитку будь-якої, економічної системи можна виокремити три періоди: період становлення та розвитку, період повної зрілості; період трансформації у нову якість, тобто період відмирання елементів одного типу економіки і народження елементів іншого способу виробництва. Кожний з названих періодів так чи інакше зв'язаний передусім з рівнем розвитку та характером продуктивних сил. Оскільки рівень та характер продуктивних сил змінюються поступово навіть в умовах науково-технічної революції (вдосконалюються техніка і технологія, поліпшуються організаційні форми виробництва, якісно змінюється людина як основна продуктивна сила суспільства і суб'єкт виробничих відносин), остільки в кожній старій економіці можна виокремити елементи нової, а в кожній новій - елементи старої.

В країнах з перехідною економікою також є елементи тієї економіки, що існувала раніше, тобто соціалістичної, і тієї, що вибудовується, тобто капіталістичної Проте поява означених елементів тут пов'язана не стільки з рівнем та характером продуктивних сил, скільки з діяльністю надбудовчих інститутів. Це пояснюється тим, що економіка постсоціалістичних країн є локальною перехідною економікою. В той час як глобальна перехідна економіка відображає природний хід історичної еволюції, зумовлений рівнем та характером продуктивних сил, локальна перехідна економіка, (окремої країни або регіону) еволюціонує за активної участі людини, в результаті розроблення та здійснення програми реформ. А ця програма може бути спрямована як на прискорення руху в напрямі історичного розвитку, так і в зворотному напрямі.

Якщо локальна перехідна економіка рухається в тому ж напрямі, що й природний хід історичної еволюції, то її характеризуватимуть позитивні соціально-економічні наслідки. Якщо ж її розвиток йтиме супроти природного ходу історії, то наслідки будуть негативні. В тому числі і для продуктивних сил.

Сказане сповна проявилося в країнах, де має місце відновлення економічної системи капіталізму. Незважаючи на те, що тенденції розвитку сучасної системи продуктивних сил в основному визначаються нинішньою науково-технічною революцією і відповідають природному ходу історичної еволюції, тобто глобальній перехідній економші, в умовах перехідної економіки постсоціалістичних країн вони зазнали істотних змін зворотного напряму. В той час як продуктивні сили всіх суспільств прогресують, в країнах, що здійснюють перехід від соціалізму до капіталізму, вони, незважаючи на окремі прояви прогресу, в цілому регресують, занепадають. Причому тенденції регресу та занепаду охопили всі складові елементи продуктивних сил - робочу силу та засоби виробництва.

Передусім двоїсті зміни поширились на головну продуктивну силу суспільства - працівників, трудящих, тобто ту силу, яка створює усі інші елементи продуктивних сил. З одного боку, в ході ринкових перетворень появилися можливості для розвитку фізичних та розумових здібностей людини, оскільки:

значно зросла чисельність студентів вищих навчальних закладів.. Ріст відбувся головним чином за рахунок відкриття приватних навчальних закладів та запровадження прийому студентів на засадах платності в державних ВНЗ;

розширилися можливості для ознайомлення з передовим досвідом організації виробництва та новими технологіями розвинутих капіталістичних країн у зв'язку з виникненням можливостей для вийду закордон з метою працевлаштування і навчання, а також у зв'язку із зростанням кількості підприємств, побудованих у постсоціалістичних країнах за участю капіталу іноземних фірм;

зростання відкритості кожної країни з перехідною економікою дало можливість західним благодійним організаціям та фондам в якійсь мірі сприяти поширенню в них економічних знань.

З іншого боку, в більшості постсоціалістичних країн спостерігається тенденція до регресу і занепаду головної продуктивної сили. Причому ця тенденція є визначальною, тобто більш сильною у порівнянні з тенденцією до розвитку. її зумовлюють наступні чинники. По-перше, істотне зниження якості робочої сили внаслідок зменшення підготовки кваліфікованих робітників через систему професійно-технічної освіти, а також зниження якості навчально-виховного процесу в ній. Професійно-технічні училища не забезпечують своїх учнів необхідною навчальною та навчально-методичною літературою і не забезпечують учням належні соціально-побутові умови через відсутність повноцінного фінансування. Знижується якість навчального процесу і в загальноосвітніх школах. А це означає, що в суспільне виробництво будуть вливатися кадри з низьким рівнем знань.

По-друге, у зв'язку з впровадженням приватної вищої освіти і недофінансуванням державних ВНЗ відбувається зниження якості підготовки кібернетиків, хіміків, фізиків, математиків, біологів, економістів, юристів, лікарів та інших спеціалістів. Справа в тому, що у приватних ВНЗ викладання студентам фундаментальних і професійно орієнтованих дисциплін здійснюється на низькому науково-методичному рівні.,) Лекції, семінари, лабораторні заняття проводять викладачі, які нерідко не мають відповідної професійної підготовки. В кращому випадку приватні вищі навчальні заклади залучають професорсько-викладацький склад державних вузів, який в умовах низької платні вимушений шукати додаткових заробітків. Але надмірне навантаження не дозволяє професорам та доцентам на належному рівні виконувати свої функції на кількох посадах. Запровадження платної освіти у приватних та державних ВНЗ звужує конкурсний відбір найбільш обдарованих і здібних абітурієнтів, веде до того, що доступ до вищої освіти в решті решт може звестися до вузького кола найбагатшої меншості, тих самих "нових українців", "новых русских" тощо. Якість підготовки фахівців у ВНЗ впала ще й тому, що в багатьох країнах під виглядом активізації самостійної роботи студентів взято курс на суттєве зменшення аудиторних занять. І це в той час, коли студенти не мають достатньої кількості підручників та навчальних посібників.

По-третє, тенденцію до регресу головної продуктивної сили в умовах ринкової трансформації зумовило припинення роботи підприємств і масове звільнення з роботи робітників та інженерів. Залишившись без засобів до існування, вивільнені працівники змушені були зайнятися торгівлею на ринках. За більш як десятирічний строк всі вони дискваліфікувалися і вже ніколи не повернуться на свої заводи та фабрики. Якщо взяти до уваги, що найбільш масовим було звільнення працівників військово-промислового комплексу, де працювали найбільш кваліфіковані кадри, то можна дійти висновку, що суспільства з перехідною економікою втратили найкращу робочу силу.

По-четверте, негативно впливає на якість головної продуктивної сили суспільств з перехідною економікою і масовий виїзд їхніх громадян в інші країни. Адже виїжджають в пошуках роботи як правило, найбільш кваліфіковані робітники, спеціалісти, доктори та кандидати наук. Більшість з них навряд чи повернеться у свою країну, оскільки на новому місці роботи вони заробляють набагато більше ніж у себе вдома, незважаючи на те, що працюють там, як правило не за фахом.

По-п'яте, відбувається регрес та занепад не тільки духовних, а й фізичних можливостей головної продуктивної сили країн з перехідною економікою. Справа в тому, що в багатьох із них з початком ринкових перетворень до критичних розмірів зменшилась народжуваність і так само до критичних розмірів виросла смертність населення. Скажімо, останній перепис в Україні засвідчив, що чисельність її населення за роки ринкової трансформації зменшилася з 52 мільйонів до 48 мільйонів осіб. За підрахунками окремих вчених і політиків, станом на 2003 рік чисельність населення становила 47 мільйонів осіб. Серед причин великої смертності переважають соціальні - зниження рівня життя, недоїдання, недоступність медичної допомоги, повернення в країни масових захворювань на туберкульоз та хвороби, що викликаються стресовими потрясіннями від невпевненості у завтрашньому дні тощо.

Поряд із змінами в головній продуктивній силі в країнах з перехідною економікою відбуваються неоднозначні зміни і в речових елементах продуктивних сил. Причому серед них можна виокремити як позитивні, так і негативні. До позитивних можна віднести такі: створення спільних підприємств, що базуються на західних технологіях Це стало можливим внаслідок запровадження більшої відкритості економіки перехідного періоду;

зростання кількості малих підприємств, створених за рахунок капіталізації заощаджених трудових доходів населення. Ці підприємства створюють робочі місця і можливість мати заробіток для частини працівників, звільнених з роботи в ході ринкових перетворень;

створення можливостей для структурної перебудови економіки, передусім військово-промислового комплексу, відповідно до потреб народного господарства і з метою забезпечення конкурентоздатності вітчизняних товарів на світових ринках.

Водночас в умовах ринкової трансформації мають місце і негативні впливи на речові елементи продуктивних сил. Причому ці впливи настільки великі, що дають підстави багатьом вченим і політикам говорити про їх (речові елементи) деградацію і повне руйнування. По-перше, за період ринкових перетворень в більшості постсоціалістичних країн відбулося значне скорочення інвестицій в основний капіталу. Так, в Україні вони зменшилися у 2000 році у чотири рази проти 1990 року. Хоча в наступні роки (після 2000 року) вони дещо зросли, проте у 2002 році вони все ще були утричі меншими, ніж у 1990 році. І це в той час, коли діючі основні виробничі фонди майже стопроцентно потребують оновлення та існує потреба у створенні нових підприємств, здатних випускати конкурентоспроможні товари як для внутрішнього, так і для давнішнього ринку. За підрахунками вчених, для переструктуризації економіки України необхідно інвестувати щороку близько 100 млрд. доларів.

По-друге, надмірна відкритість національних ринків для іноземних товарів призвела до занепаду і руйнування цілих галузей народного господарства Так, в Україні за роки ринкових перетворень зникли промислове свинарство, птахівництво, вівчарство, хмелярство, льонарство. На черзі руйнування та зникнення тваринництва, заводи по переробці сільськогосподарської продукції тощо. Занепаду продуктивних сил сільського господарства поряд з іншим сприяла і фермиризація села, що здійснюється в багатьох країнах всупереч світовому досвіду. Цей останній свідчить, що фермерські господарства менш ефективні. Скажімо, досвід СІНА переконує, що великі сільськогосподарські підприємства, схожі на колишні радянські колгоспи, обробляючи 30 % орної землі, дають понад 50 % товарної маси сільського господарства і в порівнянні з індивідуально-родинними господарствами мають в 2,5 раза вищу фондовіддачу і продуктивність праці.

По-третє, руйнування речових елементів продуктивних сил сталося внаслідок непродуманого поводження в більшості країн, в тому числі й в Україні, з військово-промисловим комплексом. Маючи найдосконалішу техніку і технології, він одним з перших зазнав глибокої кризи та занепаду, оскільки владні структури не змогли (чи не захотіли) в нових історичних умовах використати його потужний науково-технічний і технологічний потенціал для блага суспільства. Сьогодні, щоб здійснити конверсію, скажімо, в Україні треба, за підрахунками вчених, витратити понад ЗО млрд. доларів.

По-четверте, руйнування речових елементів продуктивних сил проявилося і в недбалому ставленні до національного багатства. Маючи метою виробництва отримання високого прибутку, "нові українці'', "новые русские" та інші нові капіталісти не дбають про відтворення природного багатства - лісів, родючості ґрунтів, чистоти навколишнього середовища тощо.. Скажімо, в Україні по-хижацьки вирубуються ліси і так само по-хижацьки використовуються землі. Фермери, та не тільки вони, як правило, не вносять в ґрунт ні органічні, ні мінеральні добрива, не дбають про збереження іригаційних систем. Водночас близько 10 мільйонів гектарів орних земель виведено з сільськогосподарського обороту, тобто вони облугують, заростаючи бур'янами.

Як відомо, в сучасних умовах в результаті здійснення науково-технічної революції відбувається перетворення науки у безпосередню продуктивну силу суспільства. Тобто має місце становлення нової галузі суспільного виробництва, функцією якого є наукова і науково-конструкторська розробка нової продукції. Ці процеси мали місце і в країнах, що здійснювали перехід від капіталізму до соціалізму. З початком ринкових перетворень у більшості постсоціалістичних країн наука, наукові та дослідно-конструкторські центри опинилися у складній економічній та фінансовій ситуації. Сказане має місце й в Україні. За рекомендаціями МВФ та інших зарубіжних інституцій тут здійснюється політика послідовного скорочення фінансування науки, згортання фундаментальних та прикладних досліджень. Наукові центри стають фінансовими банкрутами. Значна частина проектно-конструкторських установ та організацій вже припинила своє існування, а їх приміщення та лабораторні корпуси передаються в оренду комерційним структурам. Висококваліфіковані вчені масово залишають науково-педагогічну та проектно-конструкторську діяльність і переходять на роботу в будь-які структури або їдуть за кордон, де їхня праця належним чином оплачується. Адже сьогодні реальна заробітна плата вчених скоротилася порівняно з 1990 роком у п'ять разів.

/Крім того, регрес та занепад мають місце у сфері науки та інформації, які так чи інакше мають відношення до продуктивних сил. і Тобто незалежно від того, чи вважати їх самостійними елементами продуктивних сил чи ні, вони роблять помітний вплив на рівень та характер продуктивних сил як цілого, а через них визначають напрям еволюції економічних систем.

В даній праці не поділяється точка зору, згідно з якою наука проголошується окремим елементом продуктивних сил. Справа в тому, що визнання науки самостійним елементом продуктивних сил безпідставне передусім тому, що наука включає в себе (щоправда у специфічній формі) всі елементи продуктивних сил:

специфічні засоби праці у вигляді наукового інструментарію;

наукових працівників, котрі приводять в дію науковий інструментарій;

специфічні предмети праці, тобто все те, на що спрямована праця науковців.

Кінцевим продуктом наукової діяльності є наукові знання, в тому числі проекти, технології, патенти, ліцензії тощо. Тому науку швидше можна ставити в один ряд з виробництвом, а не з елементами продуктивних сил. Більше того, некоректно ставити науку в один ряд з елементами продуктивних сил також тому, що наукові знання і наукові досягнення впроваджуються, проникають в кожний елемент продуктивних сил. Внаслідок цього якісно змінюється професійний рівень виробників матеріальних благ, з'являються принципово нові знаряддя праці, створюються предмети праці з наперед встановленими властивостями. Докорінно змінюється і саме матеріальне виробництво, поступово набуваючи наукового характеру.

Таким же безпідставним є включення інформації до складу елементів продуктивних сил. Справа в тому, що певна сукупність інформації, необхідної для кожного конкретного виду діяльності з самого початку процесу виробництва закладена в людині як складовій продуктивних сил. Завдяки інформації (знанням) та іншим факторам людина приводить в дію засоби виробництва. При цьому інформація не тільки не зникає, а й примножується, збагачується в результаті збагачення досвіду її виробничого застосування. Проте незалежно від того, чи вважати інформацію самостійним елементом продуктивних сил чи ні, вона відіграє важливу роль у виникненні, становленні та функціонуванні економічної системи. В умовах ринкової трансформації забезпечення головної продуктивної сили (людини) інформацією, яка здатна впливати на розвиток суспільного виробництва, істотно погіршилось. По-перше, приватні підприємства засекречують науково-технічну й економічну інформацію, боячись конкурентів. По-друге, населення позбавлене можливості знайомитися з монографічною літературою через надмірну дорожнечу останньої. По-третє, самої монографічної літератури вкрай мало, оскільки вчені позбавлені можливості здійснювати наукові дослідження і видавати монографії. Більше того, сьогодні пересічний виробничник немає можливості читати регулярно професійне періодичне видання.

Підсумовуючи викладене, можна дійти висновку, що продуктивні сили країн з перехідною економікою зазнають неоднозначних змін. Проте переважають зміни, що спричиняють регрес і навіть руйнування продуктивних сил. Причому ці зміни настільки руйнівні, що навіть масові вливання іноземного капіталу, як це мало місце, наприклад, у Польщі та Угорщині, не змогли відвернути негативний вплив на продуктивні сили. )