Сучасні економічні системи (2006)

Феномен перехідної економіки в нинішньому розумінні появився в кінці 80-х років минулого століття, коли в СРСР та країнах Східної Європи взяли курс на відновлення капіталістичних виробничих відносин. До цього згадані країни розвивалися у напрямі створення економічної системи соціалізму, характерними рисами якої є панування суспільної власності на засоби виробництва, планомірний розвиток народного господарства, підпорядкування виробництва задоволенню потреб всіх членів суспільства та їх всебічному розвитку, розподіл за працею тощо.

А це означало, що в разі побудови економічної системи соціалізму в означених країнах замість державної та кооперативної власності на засоби виробництва утвердилася б єдина загальнонародна власність, і всі трудящі були б співвласниками засобів виробництва та власного продукту, фінансово-кредитних інститутів, об'єктів інтелектуальної власності, тобто всього національного багатства.

За таких умов метою суспільного виробництва стає задоволення зростаючих потреб - населення, забезпечення повного добробуту і розвитку кожного члена суспільства Цьому служать суспільні фонди споживання і впровадження розподілу за працею. За рахунок суспільних фондів споживання задовольняються потреби населення в освіті, охороні здоров'я, соціальному забезпеченні тощо. Розподіл за працею забезпечує єдність усіх форм економічних інтересів - особистих, колективних, суспільних. Націленість суспільного виробництва на зростання добробуту населення, перетворення кожного члена суспільства у господаря підприємства, безпосередній зв'язок виробництва і потреб поступово перетворюють працю на першу життєву потребу.

Механізмом функціонування економічної системи та реалізації цілей суспільного виробництва була планомірність, тобто постійна, свідомо підтримувана пропорційність у масштабах всього суспільства між величиною суспільної праці і суспільними потребами. Формою практичної діяльності по використанню дії закону планомірного, пропорційного розвитку виступає планування.) Плановий господарський механізм дає можливість більш раціонально використовувати наявні виробничі ресурси, виключає економічні кризи, забезпечує високі темпи розвитку економіки. (В умовах соціалізму здійснюється єдина державна політика цін, яка досягається тим, що існує єдина методологія ціноутворення і вищі господарські органи визначають загальний рівень цін та конкурентні ціни на найважливіші товари народного споживання і засоби виробництва. Єдина державна політика цін дає можливість цінам краще виконувати їхні основні функції - планово-облікову, розподільчу і стимулюючу. Шроте всі названі риси економічної системи соціалізму в колишніх соціалістичних країнах сповна не проявилися, оскільки, як вже зазначалося, в них не завершився перехідний період від капіталізму до соціалізму.) Хоча в кожній з означених країн поширювалась офіційна доктрина про повну та остаточну перемогу соціалізму, а в окремих з них і про побудову розвинутого соціалізму, (насправді існуючу на той час економіку можна було класифікувати лише як економіку перехідного періоду від капіталізму до соціалізму.

Цій економіці були притаманні не тільки елементи капіталістичного способу виробництва, а й неминучі у локальних перехідних економіках у період їх становлення та розвитку помилки і прорахунки. Однією з таких помилок було надмірне одержавлення економіки, оскільки управління виробництвом і власністю здійснювалося переважно адміністративними методами. Держава встановлювала виробничі плани і кількість ресурсів для кожного підприємства, що істотно обмежувало ринкові зв'язки між окремими господарствами, стримувало матеріальну зацікавленість у результатах виробництва Надмірна зарегульованість економіки час від часу призводила до суб'єктивізму та волюнтаризму і викликала негативні явища в економіці, такі, наприклад, як зростання витрат виробництва, дефіцит одних товарів і надлишок інших, зниження матеріальної зацікавленості в результатах праці, зниження добробуту населення тощо. Виникненню прорахунків сприяло неврахування вимог нового, більш високого рівня розвитку продуктивних сил і виробничих відносин щодо комбінації планового і ринкового механізмів регулювання суспільного виробництва. На часі була потреба посилити планові засади в економіці, що, до речі, співпадало з тенденціями розвитку глобальної перехідної економіки, але це посилення повинно було відбуватися завдяки використанню економічних методів. В багатьох країнах навіть було зроблено спробу застосувати нові методи управління економікою, однак в своїй основі вони були помилковими. Так, в ході реформи 1965 року, що здійснювалася в СРСР, виробничі підприємства почали стимулювати не за ефективність праці та кінцеві народногосподарські результати, а за зростання вартісних показників, і передусім прибутку. В таких умовах трудові колективи втратили інтерес до скорочення затрат на виробництво, зниження собівартості виробів, зменшення фондомісткості, поліпшення якості продукції, і як наслідок, економіка країни перетворилася у затратну, дефіцитну, інфляційну, байдужу до науково-технічного прогресу.

Подібні помилки в управлінні економікою траплялися в інших соціалістичних країнах і зволікання з їх виправленням послужило одним із чинників, що зумовили курс на відновлення капіталістичних відносин. Центральне місце у відновленні економічної системи посідає реформування відносин власності/ оскільки саме вони виступають системною сутністю виробничих відносин і виражають їх закони та закономірності, причиннонаслідкові зв'язки між економічними суб'єктами з приводу виробництва, розподілу, обміну та споживання матеріальних благ і послуг. А саме реформування відносин власності здійснювалося шляхом роздержавлення та приватизації засобів виробництва Роздержавлення становить собою процес, в результаті якого державна власність трансформується у недержавну (приватну, кооперативну, акціонерну тощо). Приватизація - це перехід об'єктів власності в руки приватних осіб.

У колишніх соціалістичних країнах приватна власність на засоби виробництва становила декілька процентів загальної кількості засобів виробництва. Взявши курс на відновлення капіталістичних виробничих відносин, означені країни здійснювали приватизацію такими шляхами:

шляхом законної приватизації державних і кооперативно-колгоспних підприємств;

шляхом протизаконної приватизації державного, кооперативно-колгоспного та громадського майна;

шляхом легалізації підприємств, що існували на тіньовому ринку;

шляхом створення приватних підприємств окремими працівниками за рахунок заощаджених коштів.

Характеризуючи процес роздержавлення та приватизації, слід мати на увазі, що він має як позитивні, так і негативні сторони. Позитивна сторона означеного процесу полягає в тому, що послаблюється роль адміністративних методів управління, спотворюються передумови для демократизації відносин власності в результаті концентрації частини акцій у найманих працівників, зосередження частини колишньої державної власності в руках трудових колективів.

Негативна сторона процесу роздержавлення і приватизації полягає в наступному:

населення позбавлене можливості отримувати товари та послуги з державного сектора економіки за відносно низькими цінами;

виникнення та зростання безробіття внаслідок капіталістичної раціоналізації колишніх державних підприємств;

продаж державної власності за штучно заниженими цінами. Причому в багатьох випадках гігантські об'єкти виставлялися на продаж за суму у 100-400 разів меншу від їх реальної вартості. Наприклад, в Україні весь комплекс "Укрнафта" був виставлений на аукціон за суму, яка приблизно в 400 разів менша реальної вартості. В Росії за сміхотворні ціни були куплені Челябінський металургійний комбінат і Челябінський тракторний завод "Уралмаш" і деякі інші велетні індустрії. Подібне спостерігається і в інших постсоціалістичних країнах;

монополізація переважної частини державної власності в руках фінансового капіталу, вищих чиновників державного апарату, номенклатурного директорського корпусу, представників тіньового капіталу. За оцінками міністерства внутрішніх справ приблизно 66 % усіх випадків роздержавлення і приватизації були здійснені з порушенням чинного кримінально-процесуального кодексу;

значне заниження вартості приватизаційних сертифікатів і відповідно частки майна, що приватизується. Скажімо, за підрахунками вчених, номінальна вартість приватизаційного сертифіката повинна була становити в Україні, Росії і деяких інших країнах, як мінімум, 50 тис. доларів. А насправді вона була в сотні разів менше. Крім того, катастрофічне знецінення майнових сертифікатів відбувалося під впливом інфляційних процесів та штучного заниження вартості майна підприємств, що підлягали роздержавленню та приватизації. Таким чином, переважна більшість працездатного "населення постсоціалістичних країн була позбавлена засобів виробництва і засобів існування, а тому змушена продавати свою робочу силу новому класу буржуазії - так званим "новим українцям ", "новым русским" і т. ін.

( У перехідній економіці, крім приватної, існує також суспільна власність на засоби виробництва у формі кооперативної, колективної, державної та у формі власності громадських організацій. Різноманітність типів і форм власності на засоби виробництва зумовлює і різні способи з'єднання робочої сили із засобами виробництва Якщо до початку ринкових перетворень в соціалістичних країнах з'єднання робочої сили із засобами виробництва не вимагало попереднього перетворення робочої сили на товар, то сьогодні щоб таке з'єднання відбулося у приватизованих підприємствах, повинен відбутися акт купівлі-продажу робочої сили. А це означає, що в умовах приватизованих підприємств має місце експлуатація найманих працівників капіталом.

Аналогічні соціально-економічні перетворення мають місце і в аграрному секторі постсоціалістичних країн. Передусім в ході реформування аграрних відносин відбулися зміни у землеволодінні, землекористуванні і землерозпорядженні. В країнах Східної Європи аграрні реформи здійснюються головним чином шляхом створення акціонерних товариств, ваучерних акціонерних товариств, індивідуальних фермерських господарств, кооперативів тощо. При цьому перевага надається колективним формам власності. Скажімо, на території колишньої Німецької Демократичної Республіки на новостворені селянські господарства з середнім розміром ділянок близько 140 га припадає 20 % всіх сільськогосподарських угідь, в той час як нові кооперативи, де середній розмір ділянок становить майже 1500 га- 40 %, і товариства з обмеженою відповідальністю з середнім розміром ділянок до 1000 га - трохи менше 25 % угідь. В Чехії селянські господарства використовують менше 20% сільськогосподарських угідь, новостворені кооперативи - майже 50 % і господарські товариства - близько 17 %. В Польщі, Румунії та Албанії частка селянських господарств у сільськогосподарських угіддях дещо більша. В Польщі, наприклад, вона становить близько 75% усіх угідь. Слід мати на увазі, що сільськогосподарські кооперативи, засновані на приватній власності їх членів на землю та інші засоби виробництва не варто відносити до приватної форми власності. Вони фактично становлять собою початкову форму колективної власності, в якій об'єднані приватні та колективні елементи, але при переважанні колективних Г В Україні аграрна реформа передбачає:

визнання права власності на землю і майно кожного члена колективного сільськогосподарського підприємства (КСП);

розпаювання землі і майна КСП та передачу їх у приватну власність;

утвердження права розпоряджатися землями, переданими в колективну власність, і виділення земельних паїв (ділянок) в натурі тим членам КСД які виявили бажання вийти з нього;

спрощення процедури передачі земельних ділянок у колективну власність, в постійне землекористування, у

Як видно з викладеного, за кількістю фермерські господарства становлять більше як дві третини усіх підприємств, але результати господарювання в них набагато гірші, ніж були в колгоспах та радгоспах. Вони виробляють лише 2-3% загального обсягу сільськогосподарської продукції при володінні більш як 8 % загальної площі ріллі. Щоб приховати низьку рентабельність фермерських господарств і помилковість політики масової фермеризації країни, офіційна статистика в обсяги продукції, вироблена фермерськими господарствами, включає також продукцію, вироблену на присадибних ділянках.

(На тих землях, що належать державі (3 % загальної земельної площі), створюються племінні заводи, господарства по вирощуванню фруктів та винограду, лікарських рослин, хмелю, елітного насіння тощо. Суб'єктами права на цих землях є Верховна Рада України (якщо землі перебувають у загальнодержавній власності) і Ради народних депутатів усіх рівнів - обласних, районних, міських, сільських та селищних (якщо землі належать цим останнім).

Оцінюючи ринкові перетворення в сільському господарстві України та багатьох інших постсоціалістичних країн в цілому, слід мати на увазі, що вони не тільки не призвели до збільшення обсягів виробництва сільськогосподарської продукції, а навпаки, зумовили значне їх зменшення та зниження рентабельності. Приблизно це саме можна сказати й про наслідки аграрних реформ в інших постсоціалістичних країнах. Крім того, в ході ринкових перетворень сталося суттєве зниження матеріального і культурного рівня життя селян, оскільки формальні власники землі та інших засобів виробництва залишилися і без заробітної плати, і без ренти, яку, якби вони були реальними землевласниками, їм повинні сплачувати землекористувачі. Все це сталося в умовах, коли купівля-продаЖ землі не дозволялися. Згідно із новим Земельним кодексом України, починаючи з першого січня 2005 року, земля буде об'єктом купівлі продажу, тобто стане товаром. А це означає, що водночас можуть проявитися (негативні тенденції, які притаманні усім аграрним відносинам, в основі яких лежить приватна власність на землю. Серед них найбільш реальними є:

- концентрація значної частини землі в руках мафіозно-тіньових структур та іноземного капіталу (через підставних осіб). Ця тенденція характерна для всіх країн, оскільки переважна частина їхнього сільського населення неспроможна буде купити землю. Крім того, прояву означеної тенденції сприяє безгрошів'я національних сільськогосподарських підприємств, нестабільність українських грошей, вільний обіг чужих валют, зневіра пенсіонерів та безробітних селян;

(- зростання відчуження селян від власності на землю та інші засоби виробництва і вироблений продукт внаслідок обезземелення.) Іншими словами, (роздержавлення та приватизація у постсоціалістичних країнах не тільки не сприяли подоланню елементів відчуження працівників від засобів виробництва, що в силу об'єктивних причин зберігаються в перехідний період від капіталізму до соціалізму, а навпаки, посилили відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва та виробленого продукту. В результаті антидемократичних в своїй основі процесів роздержавлення та приватизації наймані працівники не стали ефективними власниками засобів виробництва, як це обіцяли їм організатори ринкових перетворень. Безпосередні працівники, навіть маючи акції свого підприємства, позбавлені права управляти власністю, приймати рішення щодо розподілу ресурсів, форм та обсягів заробітної плати, інноваційної діяльності тощо. А тому відносини розподілу в перехідних економіках формуються на основі двох принципів: розподілу за кількістю і якістю затраченої праці та розподілу за факторами виробництва.

Застосування принципу розподілу за кількістю та якістю затраченої праці є об'єктивно необхідним, оскільки в перехідній економіці постсоціалістичних країн збереглися елементи, залишки відносин розподілу економічної системи соціалізму, перехід до якої здійснювався в СРСР після - Великої Жовтневої соціалістичної революції, в інших країнах - після здійснення в них демократичних та соціалістичних революцій по завершенню другої світової війни. Незважаючи на те, що модель розподілу за працею в колишніх соціалістичних країнах була далеко недосконалою, в цілому вона була більш прогресивною і більш наближеною до соціально-орієнтованої економіки, ніж та, що діє сьогодні. Подібна модель розподілу, щоправда, лише в рамках окремих великих корпорацій, застосовуються в багатьох розвинених країнах Заходу. Хоча врахування кількості та якості затраченої праці в західних країнах використовується поряд з ринковим механізмом розподілу, є всі підстави твердити, що невід'ємним атрибутом економіки ХХ-ХХІ століть є становлення елементів соціалістичної моделі розподілу. З огляду на це згортання соціалістичної моделі розподілу в умовах перехідної економіки постсоціалістичних країн суперечить тенденціям світового соціально-економічного розвитку.

^Застосування розподілу за факторами виробництва також є об'єктивно необхідним, оскільки постсоціалістичні країни стали на шлях ринкової трансформації економіки. Ринкова модель виходить з того, що кожний фактор виробництва приносить доход його власнику: капітал приносить прибуток, праця - заробітну плату, земля - ренту, підприємницький талант - винагороду. Хоча насправді всі доходи панівних верств капіталістичного суспільства створюються працею найманих працівників. Тобто прибутки промислових, торгових і позичкових капіталістів, а також землевласників створюються працею найманих працівників. В умовах панування роздержавленої і приватизованої власності система розподілу дозволяє власникам привласнювати еквівалент вартості засобів виробництва, капіталу і значну частину додаткової вартості у формі прибутку, позичкового прибутку, позичкового процента і земельної ренти. Наймані працівники отримують лише заробітну плату, яка тільки за сприятливої для них ринкової кон'юнктури дорівнює вартості робочої сили. Оскільки в країнах з перехідною економікою склалася несприятлива ринкова кон'юнктура для найманих працівників, остільки їхня заробітна плата є набагато нижчою від вартості робочої сили, тобто такою, що не забезпечує не тільки розвиток творчих сил людини, а й відновлення її працездатності.

Внаслідок витіснення елементів соціалістичної моделі розподілу і нарощування елементів ринкового розподілу в країнах з перехідною економікою має місце надшвидке і надмірне збагачення власників засобів виробництва і таке ж надшвидке і надмірне зубожіння переважної частини населення.(Для того, щоб відносини розподілу у постсоціалістичних країнах наблизити хоча б до тих, що використовуються у найбільш розвинутих капіталістичних країнах, тобто до тих, що поєднують конкурентні засади розподілу за факторами виробництва з розподілом за працею, необхідно здійснити систему заходів, серед яких найважливішими є:

встановлення гарантованого мінімального доходу (заробітної плати) для найманих працівників підприємств і організацій незалежно від типу та форм власності при умові виконання найманими працівниками певного обсягу кваліфікаційних вимог протягом робочого дня;

впровадження ефективної системи матеріального стимулювання працівників, яка б базувалася на ринкових засадах і виступала доповненням до гарантованого мінімального доходу;

підтримання і стимулювання отримання певного рівня доходів від виробничої підприємницької діяльності;

впровадження ефективних механізмів перерозподілу надвеликих доходів і доходів рантьє та - власників спекулятивного капіталу, існування яких є характерним майже для кожної країни, що здійснює перехід від недобудованого соціалізму до капіталізму;

встановлення дійової системи контролю за відносинами розподілу шляхом фіксації всіх доходів на іменних рахунках і оплати всіх покупок та послуг з цих рахунків безготівково або шляхом зняття грошей для готівкових розрахунків.

В результаті роздержавлення і приватизації засобів виробництва сталися певні зміни в господарському механізмі постсоціалістичних країн. Але про них йтиметься дещо нижче.