Сучасні економічні системи (2006)
3. Особливості господарського механізму країн з перехідною економікою
( Господарський механізм становить собою систему форм, методів, важелів використання економічних законів, розв'язання суперечностей суспільного способу виробництва, реалізації відносин власності, всебічного розвитку людини, узгодження економічних інтересів основних класів та соціальних груп суспільства Він включає в себе різнорідні елементи, які можна згрупувати в такі блоки. По-перше, державне регулювання економіки шляхом проведення активної податкової, фінансово-кредитної грошової, амортизаційної інвестиційної, антикризової, антициклічної політики. По-друге, організаційні структури управління, які включають в себе форми організації економічних зв'язків (державне замовлення, вільні договірні зв'язки), системи управлінських органів (уряд, міністерства, регіональні та галузеві структури, виробничі об'єднання, підприємства), форми участі працівників в управлінні. По-третє, госпрозрахункове стимулювання, яке включає в себе форми і системи заробітної плати, ціноутворення та фінансово-кредитні важелі. В залежності від економічної системи названі елементи господарського механізму проявляються по-різному і відіграють неоднакову роль у суспільному відтворенні,(Скажімо, якщо в умовах соціалізму центральною ланкою господарського механізму виступає планування, яке адекватно виражає породу суспільної власності і втілює властивий соціалізму об'єктивний закон планомірного розвитку виробництва, то в умовах капіталізму, в тому числі і в постсоціалістичних країнах, центральною ланкою господарського механізму виступає ринок з його механізмом коливання попиту і пропозиції, стихійним встановленням цін і конкуренцією. Ринок становить собою систему виробничих відносин, в основі якої лежить приватна власність на засоби виробництва, свобода підприємництва і вільна конкуренція. Щоправда, вільна конкуренція мала місце тільки на етапі раннього капіталізму. В умовах нинішніх індустріально розвинутих країн вона відсутня, оскільки в них діють фактори, які викликають різного роду відхилення в ринкових процесах До таких факторів належать наявність державної, колективної і монополістичної власності, обмеженість свободи підприємництва і вільної конкуренції пануванням монополій та державним регулюванням.
В залежності від умов, в яких діють господарюючі суб'єкти, розрізняють вільний, монополізований і регульований ринки. Вільний ринок - це ринок з великою кількістю товаровиробників однорідної продукції, які не в змозі впливати на рішення один одного. Монополізований ринок - це ринок, для якого характерна незначна кількість виробників даного товару і дії учасників ринкових відносин регламентовані угодою між ними. Регульований ринок - це ринок, який контролюється і регулюється державою за допомогою спеціальних заходів економічного та адміністративного характеру.
Ринковий механізм виконує інформативну, регулюючу і сануючу (ліквідаційну) роль. Інформативна роль полягає в тому, що через коливання цін на товари і послуги ринок надає учасникам виробництва об'єктивну інформацію про суспільно необхідні витрати виробництва і суспільно необхідну якість та асортимент товарів і послуг, що виробляються. Регулююча роль ринку проявляється в тому, що в результаті вкладання коштів у виробництво тих товарів, які користуються попитом і які приносять максимальний прибуток, досягається певна відповідність між обсягом виробництва і суспільними потребами, формуються необхідні економічні пропорції. Проте повністю вирішити всі проблеми економічного життя ринок неспроможний. Тому виникає об'єктивна необхідність державного втручання в економіку. Однією з форм такого втручання є державне регулювання суспільного відтворення. Вперше ідею про об'єктивну необхідність державного регулювання економіки обґрунтували класики марксизму. Вони аргументовано доказали, що ринкове стихійне регулювання за допомогою внутрігалузевої і міжгалузевої конкуренції неспроможне забезпечувати пропорційний розвиток економіки, виявляти пріоритетні напрями науково-технічного прогресу. Сануючу роль ринок виконує тоді, коли в результаті конкуренції суспільне виробництво звільняється від економічно слабких, нежиттєздатних господарських одиниць і, навпаки, сприяє виживанню і зміцненню більш ефективних.
Як вже зазначалося, економічна система країн з перехідною економікою набула характеру капіталістичної (ринкової) економічної системи. Проте цей характер міг би бути дещо нівельований господарським механізмом, оскільки він виступає механізмом використання економічних законів, механізмом розв'язання суперечностей економічної системи, механізмом реалізації відносин власності та механізмом узгодження економічних інтересів.
Щоправда, ступінь нівелювання економічної системи в бік її соціалізації залежить від того, наскільки високим є рівень демократизації виробничих відносин (відносин економічної власності) та рівень участі трудящих в управлінні економічною системою. Як переконує історичний досвід, обидва означені фактори навіть в умовах перехідного періоду від капіталізму до соціалізму не в повній мірі відповідали характеру економічної системи соціалізму. А тому в усіх колишніх соціалістичних країнах, в тому числі і в СРСР, мали місце елементи відчуження трудящих від засобів виробництва, виробленого продукту, економічної і політичної влади. Водночас слід мати на увазі що відсутність демократичної спрямованості господарського механізму може породжувати відчуження безпосередніх виробників від засобів виробництва навіть тоді, коли вони реально володіють ними як приватні власники. Наприклад, в колишньому СРСР у період продрозверстки селяни відчужувалися від результатів своєї праці, навіть будучи власниками землі та інших засобів сільськогосподарського виробництва Можна було б навести й інші факти, які свідчили б про наявність елементів відчуження трудящих від засобів виробництва та виробленого продукту. Але справа не в них, адже вони об'єктивно неминучі в суспільстві, яке здійснює перехід від капіталізму до соціалізму. Справа в іншому - в тому, що зріле соціалістичне суспільство об'єктивно, в силу своєї соціально-економічної природи здатне подолати відчуження працівника від засобів виробництва та результатів праці.
Натомість капіталістичне суспільство, до якого переходять постсоціалістичні країни, може лише пом'якшити, послабити відчуження найманих працівників від засобів виробництва та результатів праці. Але воно неспроможне подолати означене відчуження. І про це красномовно свідчить досвід розвинутих капіталістичних країн (а ще більше досвід країн з перехідною ринковою економікою) щодо виконання господарським механізмом його основних функцій.
Як відомо, однією з найважливіших функцій господарського механізму будь-якого способу виробництва є пізнання та використання діючих в ньому економічних законів. Використання економічних законів стає можливим лише тоді, коли суспільство має і здійснює чітку науково-обгрунтовану програму дій, постановку конкретних та реальних цілей. Скажімо, знаючи суть основного економічного закону капіталізму, панівні верстви цього способу виробництва намагаються діяти таким чином, аби зберігалася приватна власність на засоби виробництва, як головна умова виробництва та привласнення додаткової вартості (прибутку) капіталістами. Зі свого боку, наймані працівники, знаючи справжню мету капіталістичного виробництва, намагаються в певній мірі протидіяти реалізації її, оскільки збільшення виробництва додаткової вартості водночас є зменшенням частки у новоствореній вартості.
Знання основного економічного закону капіталізму послужило керівництвом до дії ініціаторам та організаторам процесу відновлення капіталістичних виробничих відносин у колишніх соціалістичних країнах. Причому для реалізації мети виробництва у перехідних економіках господарський механізм передбачає використання не тільки загальносистемних економічних законів, але й тих законів, що стосуються підсистем - продуктивних сил, виробничих, соціально-економічних, техніко-економічних та організаційно-економічних відносин. Саме використання сукупності означених законів у єдності та взаємодії дало можливість новим власникам засобів виробництва досягти надшвидкого збагачення.
Ще одним прикладом того, як реалізується функція пізнання та використання економічних законів, може служити використання закону вартості, суть якого полягає в тому, що вартість товару визначається суспільно необхідними затратами праці і обмін товару на товар здійснюється на засадах еквівалентності. Пізнавши його, суспільство намагатиметься не допустити нееквівалентний обмін між виробниками. В розвинених капіталістичних країнах еквівалентний обмін забезпечується двома способами: головним чином через ринок, через механізм попиту і пропозиції, періодичні економічні кризи та конкурентну боротьбу, а також через державне регулювання економіки.
Другим способом забезпечення еквівалентного обміну між суб'єктами господарства розвинутих капіталістичних країн є державне регулювання економіки. В його основі лежить дія закону планомірного та пропорційного розвитку. Якщо в умовах капіталізму вільної конкуренції елементи планомірності, організованості існували тільки в межах окремих підприємств, то з початку XX століття вони все більше почали впроваджуватися на макроекономічному рівні. Про це вперше писав В. І. Ленін в своїх працях стосовно державно-монополістичного капіталізму. Практичні рекомендації щодо використання державного регулювання в економіці капіталістичних країн розробив у 30-х роках Дж. Кейнс, а вперше запровадив їх у практику американський президент Ф.Рузвельт. Саме завдяки державному регулюванню було врятовано американську, та не тільки американську, економіку від повного краху. Іншими словами, В. І. Ленін, Дж. Кейнс, Ф. Рузвельт виходили з того, що в умовах нового рівня продуктивних сил, поглиблення суспільного поділу праці, еволюції відносин власності від індивідуальної до переважно колективних форм закони вільної конкуренції, вільного ціноутворення, попиту і пропозиції та інші закони ринкових відносин не можуть забезпечити нормальний процес відтворення суспільного капіталу. Але це може зробити втручання держави в економіку.
Проте всього цього не врахували автори ринкових перетворень у колишніх соціалістичних країнах, а тому й запровадили такі механізми використання економічних законів, які спричинили руйнування процесу суспільною відтворення. Так, замість забезпечення еквівалентного обміну між промисловістю та сільським господарством, створили передумови для нееквівалентного обміну між ними на користь промисловості. А тому й сьогодні сільськогосподарським підприємствам для придбання одного літра бензину треба продати 4-5 літрів молока.
Наступна функція господарського механізму, яка зазнала певної трансформації в країнах з перехідною економікою, це розв'язання соціально-економічних суперечностей, передусім суперечності між продуктивними силами та виробничими відносинами. В умовах перехідного періоду від капіталізму до соціалізму господарський механізм використовувався для розв'язання передусім антагоністичних суперечностей між різноманітними укладами з метою забезпечення командних висот і швидкого розвитку соціалістичного укладу. До таких суперечностей відносяться: суперечність між суспільною власністю, що народжується, і капіталістичною приватною власністю, що відмирає; суперечність між планомірним розвитком підприємств, що базуються на суспільній власності на засоби виробництва, і стихійним розвитком приватнокапіталістичних та дрібнотоварних підприємств; між суспільними економічними інтересами та приватними економічними інтересами тощо. Оскільки в перехідний період від капіталізму до соціалізму мають місце суперечності і в самих системах продуктивних сил та виробничих відносин, то господарський механізм покликаний забезпечити розв'язання також і їх. Наприклад, суперечностей між рівнем техніки та рівнем освіти і кваліфікації робочої сили, між рівнем техніки і рівнем концентрації та централізації виробництва, між прибутком і заробітною платою тощо.
В країнах, що здійснюють перехід від соціалізму до капіталізму, господарський механізм покликаний розв'язувати або Пом'якшувати ті соціально-економічні суперечності, які притаманні економічній системі капіталізму, і ті, що виникають в перехідний період до неї. Ці останні, як правило, різні в різних країнах, оскільки в значній мірі залежать від того, наскільки продуманою, виваженою є сама ринкова трансформація і наскільки відчутною є фінансова та науково-технічна допомога з боку інших країн. Скажімо, в Україні в перехідний період від соціалізму до капіталізму стався сплеск суперечностей, викликаних роздержавленням та приватизацією засобів виробництва, лібералізацією управління, цін та зовнішньоекономічної діяльності. Справа в тому, що в умовах будь-якого реформування економіки роль держави зростає. Адже вона повинна виступати головною спрямовуючою силою, яка зацікавлена з позитивних наслідках реформ. В нашій країні держава самоусунулась від цієї роботи, помилково гадаючи, що всі проблеми будуть розв'язані ринковим механізмом. Оскільки ринковий механізм застосовувався до економіки, яка ще не була ринковою, то він не тільки не міг забезпечити розв'язання суперечностей перехідного періоду, а й спричинив виникнення багатьох із них
Продуктивні сили що свого нормального функціонування вимагали більш високої суспільної форми, а їх насильно вштовхували у форму, яку вони переросли. Такою формою, як відомо, стала приватна власність. Крім того, продуктивні сили вимагали планомірного, пропорційного розвитку, який можна було забезпечити шляхом планового ведення господарства. Проте замість удосконалення планового механізму всезагальних зв'язків суб'єктів господарювання був запроваджений вкрай недосконалий ринковий механізм. Він виявився неспроможним забезпечити взаємодію всіх елементів продуктивних сил та виробничих відносин в усіх сферах суспільного відтворення.
Нова податкова система, незважаючи на свою громіздкість і надмірну забюрократизованість та воєнізованість (податкова міліція), виявилася неспроможною забезпечити стопроцентне збирання податків і надходження їх у державну казну. Система кредиту, створена в ході ринкових перетворень, виявилася досить зручною для збагачення (переважно протизаконного) її творців і зовсім непридатною для ефективного кредитування суб'єктів господарства. Як наслідок, підприємства втратили доступ до дешевих кредитів саме тоді, коли потреба в них була надмірно високою. Адже реструктуризація економіки вимагала відповідного фінансування. Грошова система виявилася нестійкою проти інфляції та інфляційного зростання цін, а отже, гроші не могли ефективно виконувати основні к функції. Бюджетна система виявилася неспроможною забезпечити ефективний розподіл та перерозподіл національного доходу з метою розумного нівелювання розриву в доходах фізичних та юридичних осіб. Цей розрив значно поглиблює нова система ціноутворення. Вона спричинила диспаритет цін на промислову продукцію і продукцію сільського господарства (на користь промисловості), між доходами населення і цінами на товари та послуги. Іншими словами, господарський механізм, як система форм, методів та важелів вирішення соціально-економічних суперечностей перехідної економіки виявився малоефективним.
Досить важливою функцією господарського механізму є функція реалізації відносин власності. Господарський механізм відіграє головну роль в економічній реалізації власності на засоби виробництва, тобто він повинен забезпечити такі методи і важелі, завдяки яким відносини власності сприяли б розвитку всієї системи продуктивних сил, і передусім людини як головної продуктивної сили суспільства Як відомо, конкретними формами реалізації відносин власності виступають різноманітні форми безпосереднього присвоєння необхідного та додаткового продукту. В країнах з перехідною економікою необхідний продукт - це в основному заробітна плата як перетворена форма вартості та ціни робочої сили і прибуток як перетворена форма додаткової вартості.
Щодо заробітної плати, то вона жодного відношення до засобів виробництва немає. Щодо прибутку, то його у формі дивідендів повинні були б присвоювати всі акціонери, адже вони формально виступають співвласниками засобів виробництва Проте в багатьох постсоціалістичних країнах дивіденди акціонерам не виплачуються. Тобто стосовно них не реалізуються відносини власності на засоби виробництва Стосовно реальних власників акціонерного капіталу (тих, що володіють контрольним пакетом акцій) господарський механізм забезпечує реалізацію відносин власності більш ніж в повній мірі. Адже вони присвоюють прибуток (додаткову вартість) не тільки той, що створений їхньою часткою акціонерного капіталу, а й той, що створений капіталом рядових акціонерів.
Слід мати на увазі, що великі акціонери присвоюють прибуток не тільки у формі високих посадових окладів та різноманітних виплат і пільг, але й у формі використання частини прибутку на розширення виробництва, оновлення засобів праці тощо. Адже все нерухоме майно акціонерного товариства практично є власністю великих акціонерів. Вони здебільшого володіють, використовують, розпоряджаються ним одноосібно, у своїх власних інтересах.
Господарський механізм повинен був би забезпечити реалізацію відносин власності на землю. Тобто він повинен забезпечити такий розподіл усіх форм рентного доходу, який враховував би економічні інтереси земельних власників. Проте в більшості країн з перехідною економікою власники земельних паїв отримують мізерну частку надлишку вартості над суспільною ціною виробництва Насторожує те, що владні структури навіть не усвідомлюють необхідності сплати повної земельної ренти як форми реалізації приватної власності на землю. Політики, науковці, засоби масової інформації концентрують увагу лише на самому факті розпаювання землі та можливості господарювання на ній або передачі її в оренду.
Про те, як, коли і на яких умовах селяни передають свої паї в оренду, як правило, ніхто не говорить. Селяни передають свої паї в оренду внаслідок як економічного, так і позаекономічного примусу. Економічний примус до передачі землі в оренду зумовлений відсутністю в селян засобів виробництва, необхідних для самостійного господарювання. Позаекономічний примус здійснюють керівники сільськогосподарських підприємств (а інколи і державні органи), змушуючи селян передавати свої земельні паї певному конкретному господарству.
Умови, на яких селяни передають свої паї орендарям, вкрай невигідні для них як власників землі. Справа в тому, що землекористувачі сплачують власникам паїв символічну, тобто вкрай низьку орендну плату (в Україні, наприклад, вона становить в середньому 100-120 грн. за 1 га). І це в той час, коли, за підрахунками економістів, середня вартість 1 га сільськогосподарських угідь в нашій державі становить 80-100 тисяч гривень (15-20 тисяч доларів США). А це означає, що орендна плата, якби вона була розрахована за прийнятою в усьому світі ринковою методикою, мала б становити не менше 16 тисяч гривень за 1 га Тобто вона повинна була б дорівнювати величині доходу, який можна було б отримати у вигляді річного процента, якби грошовий капітал, що дорівнює вартості землі, був покладений в банк. Якби орендна плата в Україні розраховувалася за вищеозначеною методикою, то навіть при нинішній, встановленій владою вкрай заниженій ціні на землю, вона (орендна плата) при виплаті банками 20 % річних мала б становити 2-3 тисячі гривень за пай.
Таким чином, господарський механізм в країнах з перехідною економікою виявився неспроможним виконувати таку важливу функцію, як функція капіталізації відносин власності на засоби виробництва
Як відомо, кожна економічна система використовує господарський механізм для того, щоб сприяти розвитку людини як біологічної та соціальної істоти. Як біологічна істота людина потребує певної сукупності життєвих засобів, безпечних умов праці, оптимальної взаємодії з природою. Як соціальна істота людина потребує певного рівня освіти і кваліфікації, повинна бути активним суб'єктом виробничих, соціальних, політичних, правових і культурних відносин.
З початком процесу роздержавлення та приватизації були створені умови для підпорядкування суспільного виробництва іншій меті — виробництву додаткової вартості шляхом експлуатації найманих робітників та привласненню її власниками засобів виробництва А це означає, що і господарський механізм почав використовуватися з метою реалізації означеної мети виробництва Зміна мети виробництва призвела до різкого зниження рівня життя населення, зменшення його платоспроможності, розшарування суспільства за рівнем доходів, виникнення безробіття та злиднів. В Україні, як зазначається у затвердженій Указом Президента України "Стратегії подолання бідності", порівняно з 1990 роком реальна заробітна лата зменшилась у 3,8рази, а реальна пенсія - в 4 рази. У 2000 році 70% працівників мали заробітну плату, нижчу від прожиткового мінімуму, реальна заробітна плата не забезпечувала відновлення фізичної та інтелектуальної здатності до праці.
Звичайно, господарський механізм постсоціалістичних країн не може не спрямовуватися і на підтримання певного рівня добробуту трудящих. Якщо він цього не робитиме, то нікому буде створювати додаткову вартість. Але факт залишається фактом: функцією всебічного розвитку людини та її потреб господарський механізм краш з перехідною економікою виконує менш ефективно у порівнянні з господарським механізмом перехідного періоду від капіталізму до соціалізму.
Слід мати на увазі, що, крім розглянутих господарський механізм країн з перехідною економікою виконує ще й інші функції. Скажімо, такі, як стимулювання науково-технічного прогресу і раціонального використання ресурсів, розподільчу та перерозподільчу і т. ін.
На основі сказаного можна зробити висновок, що новий господарський механізм не зміг нівелювати, пом'якшити негативні наслідки, що їх зумовили ринкові перетворення у продуктивних силах і виробничих відносинах. Навпаки, він, як було показано, ще більше поглибив кризові явища. Причому навіть в тих країнах, які у порівнянні з Україною виглядають більш стабільними в економічному розвитку. Так, Угорщина оцінюється експертами МВФ як країна, де ринкові реформи здійснюються найкраще. Та й наші урядовці часто вказують на це, мовляв, дивіться, чого можна досягти, йдучи шляхом ринкових перетворень. Але ж при цьому замовчується той факт, що темпи спаду промислового та сільськогосподарського виробництва в цій країні є майже аналогічними українським. Різниця лише в тому, що Угорщина при 10 мільйонах чоловік населення має зовнішню заборгованість близько ЗО мільярдів доларів. Тільки для обслуговування цього боргу їй доводиться щорічно платити З мільярди доларів. Більше того, якщо до ринкових перетворень Угорщина була експортером сільськогосподарської продукції, то сьогодні стала імпортером її.