Сучасні економічні системи (2006)

Сучасні тенденції зближення економічних систем зумовлені передусім рівнем та характером продуктивних сил. В будь-якій економічній системі продуктивні сили, як вже зазначалося, включають в себе засоби виробництва і людей, які завдяки виробничому досвіду, знанням та вмінням приводять в дію ці засоби виробництва Причому головною продуктивною силою в кожній економічній системі виступає людина, працівник. Пояснюється це тим, що людина створює переважну частину засобів виробництва і в процесі їх подальшого використання в результаті трудової діяльності надає всеоукупності засобів виробництва характеру фактора виробництва Якби машини чи інше обладнання не були втягнуті у процес праці (а це робить лише людина), то вони залишилися б купою металу. Людина відіграє активну роль у процесі праці, в той час як засоби праці та предмети праці відіграють пасивну роль.

Людина виступає головною продуктивною силою ще й тому, що її інтереси та потреби є основною рушійною силою соціально-економічного прогресу суспільства.

Оскільки продуктивні сили виражають відносини людини до природи, то одним боком вони повернуті до сил природи, географічного середовища, а другим - до виробничих відносин. З огляду на цю двоїстість, системі продуктивних сил властиві закономірності розвитку, спричинені кожною із сторін. Причому окремі з цих закономірностей виникають і діють відносно незалежно від виробничих відносин. А це означає, що не тільки в однотипних, а й у діаметрально протилежних економічних системах можуть мати місце однакові тенденції розвитку продуктивних сил.

Однією з таких тенденцій є зближення рівнів і характеру продуктивних сил не тільки однотипних економічних систем, але й різнотипних - капіталізму та соціалізму. В широкому історичному контексті таке зближення проявляється передусім в переході всіх суспільств спочатку від технологічного способу виробництва, що базується на примітивних знаряддях праці (ручній праці), до способу виробництва, в основі якого лежить машинна праця, а від нього до технологічного способу виробництва, що базується на автоматизованій праці. Послідовна зміна технологічних способів виробництва є загальною тенденцією історичного розвитку.

А це означає, що кожне суспільство, незалежно від характеру і типу пануючих bhpo6hh4hx відносин, рано чи пізно застосовуватиме більш досконалі засоби праці та предмети праці і більш кваліфіковану робочу силу. Внаслідок цього зміниться технічна будова виробництва, тобто співвідношення між кількісною величиною застосовуваних засобів виробництва і чисельністю зайнятих у виробництві працівників. Інакше кажучи, матиме місце зростання кількості засобів виробництва, що 'к приводить в дію один працівник. Зростання означеного показника, якщо говорити взагалі, проявляється у збільшенні фондоозброєності та енергоозброєності праці. А якщо мати на увазі епоху НІР, то зростання технічної будови проявляється в автоматизації та комп'ютеризації праці 3 розвитком продуктивних сил відбувається зростання продуктивності праці, національного багатства і добробуту населення.

Послідовна зміна рівня та характеру продуктивних сил пов'язана з науково-технічним прогресом, передусім з промисловою революцією (XVHI століття), яка ознаменувала перехід до триланкової системи машин, та з сучасною науково-технічною революцією (з середини 50-х років XX століття), яка започаткувала перехід до технологічного способу виробництва, в основі якого лежить чотириланкова система машин.

Іншими словами, і в минулому, і сьогодні продуктивні сили як складова економічної системи зазнавали впливу науково-технічного прогресу, в тому числі і його революційної стадії. Сучасна НІР обумовлює докорінні зміни у взаємодії людини і природи, в речових та особистих факторах виробництва, в системі продуктивних сил та в їхніх речових формах, а через них визначає принципову зміну ролі людини в суспільному виробництві. Оскільки категорія НТР відноситься до техніко-економічних категорій, які відображають розвиток технологічного способу виробництва, остільки вона не відображає еволюцію інших складових економічної системи - виробничих відносин Та господарського механізму. Однак в результаті дії всезагального закону відповідності виробничих відносин рівню та характеру продуктивних сил науково-технічна революція викликає певні зміни в інших елементах економічної системи, тобто певні соціально-економічні наслідки.

Про те, що НТР робить вплив передусім на технологічний спосіб виробництва кожної економічної системи свідчать основні її риси, що проявилися як при капіталізмі, так і при соціалізмі. Серед них наступні:

- перетворення науки у безпосередню продуктивну силу суспільства, яке (перетворення) проявляється через механізм реалізації наукових винаходів у знаряддях праці, предметах праці та робочій силі, а також через виконання функції управління виробництвом, розширення меж продуктивної праці і сукупного працівника;

створення і впровадження чотириланкової системи машин, в якій до машини-знаряддя, машини-двигуна і передавального механізму додається автоматично керуюча машина, яка долає обмеженість психофізичних можливостей людини як суб'єкта управління та істотно змінює роль людини у виробництві;

створення принципово нових видів матеріалів з наперед заданими властивостями, тобто створення таких предметів праці, яких немає в природі» Вони створюються на основі синтезу використовуваних раніше матеріалів та речовини, які мали необхідні фізико-хімічні властивості (композитні матеріали на базі металів і кераміки, скла та кераміки, сплави різних металів, полімери, надчисті метали, хімволокно, штучні алмази тощо);

зростання питомої ваги расових зусиль і духовних здібностей людини в організації та управлінні виробництвом, підвищення рівня освіти і кваліфікації безпосередніх виробників, зростання шкали потреб людини в матеріальних і духовних цінностях;

створення та впровадження принципово нових технологій, які забезпечують зростання у десятки разів продуктивності праці та істотно поліпшують якість продукції;

впровадження принципово нових високоефективних і більш соціально спрямованих форм та методів організації виробництва та праці. Це проявилося передусім у відмові від багатьох елементів "системи видавлювання поту", якою з початку XX століття і до його середини була система американського інженера Тейлора, і переході до системи, що базується на засадах гуманізації та гармонізації міжособистісних відносин;

започатковано інформаційну революцію, матеріальною базою якої виступає створення нових засобів передачі інформації, зокрема таких, як космічні та волокооптичні засоби зв'язку. Завдяки цим досягненням в кожній економічній системі зростає інформатизація праці, інформаційне забезпечення галузей, підприємств і населення.

( Концентрованим виразом впливу НІР на розвиток продуктивних сил будь-якого суспільства є дія закону економії часу. Цей закон виражає стійкі, істотні зв'язки між зменшенням суспільно необхідного робочого часу на виробництво одиниці товару або послуги в процесі розвитку продуктивних сил і збільшенням вільного часу працівників. Таким чином, конкретною формою прояву закону економії часу є економія живої та уречевленої праці на виробництво одиниці продукції.

Як переконує історичний досвід, в різних економічних системах закон економії часу діє неоднаково, оскільки його дія в певній мірі модифікується під впливом характеру виробництва, його мети і стану. Скажімо, в умовах ринкової економіки, якій притаманні економічні кризи надвиробництва, може мати місце недовиробництво продукції і послуг внаслідок того, що елементи продуктивних сил (засоби виробництва і робітники) виявляються незадіяними, зайвими.

Сказане має місце як в умовах капіталізму вільного підприємництва, так і в умовах сучасного капіталізму, якими б епітетами його не називали: "змішаною економікою", "регульованою економікою", "соціальним ринковим господарством" тощо. За підрахунками вчених, внаслідок безробіття та невикористання виробничих потужностей під час криз, що мали місце в 1948-1983 роках, сіла недовиробили матеріальних цінностей більш як на дев'ять трильйонів доларів.

В нашій країні у зв'язку з глибокою економічною кризою, що виникла в результаті ринкової трансформації економіки, закон економії часу практично не діє. Внаслідок надзвичайно високого рівня безробіття та фізичного руйнування засобів праці вітчизняне народне господарство понесло втрати, удвічі більші, ніж ті, що їх зазнала економіка України в роки Великої Вітчизняної війни. Окремі галузі за цей час відкинуті на рівень 50-х років.

Проте сказане не означає, що в економічній системі сучасного капіталізму закон економії часу не діє взагалі. По-перше, він завжди діє на ряді підприємств і галузей, яким щастить уникнути глибоких кризових потрясінь, або ж які знаходять більш ефективні способи та методи впливу на економно живої та уречевленої праці. Про те, що соціально-економічний чинник може істотно впливати на ступінь прояву дії закону економії часу свідчить такий факт. В США після переходу низки приватних підприємств у власність трудових колективів автоматично зросла продуктивність праці на 15-20%. Тобто, на економію живої та уречевленої праці вплинули більш прогресивні у порівнянні з приватними відносини власності. По-друге, дія цього закону може проявлятися неоднаково в розрізі його складових: економії робочого часу, економії позаробочого часу і економії вільного часу. Адже може мати місце ситуація, при якій навіть за відсутності зростання економії робочого часу в даний період вона відбуватиметься у майбутньому завдяки здійсненню заходів щодо економії позаробочого і вільного часу. Скажімо, заходи щодо зростання рівня освіти, підвищення кваліфікації, розвитку творчих здібностей працівника як головної продуктивної сили суспільства обумовлять економію робочого часу не в момент їх здійснення, а дещо пізніше. Але здійснення цих заходів водночас є свідченням зростання, економії вільного часу.

І навпаки, за певних обставин може скластися ситуація, коли навіть при економії робочого часу буде відсутня економія вільного часу. Так, в умовах панування приватної власності на засоби виробництва економія робочого часу не завжди супроводжується економією вільного часу, оскільки власник робочої сили зацікавлений передусім у зростанні прибутку, а не у розвитку творчих здібностей працівників. Він буде здійснювати заходи щодо економії вільного часу лише в тій мірі, в якій це вигідно для нього, для його підприємства Він може багато робити для прогресивних змін у засобах праці і предметах праці, формах і методах організації праці, спеціалізації, кооперації та концентрації виробництва, розраховуючи на економію робочого часу та збільшення додаткової вартості. І в той же час він може нічого не робити, або мало робити для того, щоб поліпшувався психологічний та емоційний стан працівника, зростали його творчі здібності, рівень культури, освіти тощо.

Отже, тенденції, що визначають дію закону економії часу, є спільними для всіх економічних систем, але проявляються вони в різних системах з різною повнотою та глибиною. Однак магістральною тенденцією є поглиблення дії закону економії часу, оскільки система продуктивних сил постійно удосконалюється у зв'язку з якісними змінами у кожному її елементі - засобах виробництва і суспільному працівникові. Засоби виробництва, і передусім знаряддя праці, стають більш досконалими, наукомісткими, а працівники, трудящі, залишаючись головною продуктивною силою суспільства - більш освіченими, більш кваліфікованими, більш продуктивними щодо затрат розумової та фізичної енергії.

Спільною для різних економічних систем є тенденція вирівнювання розміщення продуктивних сил.* Хоча в умовах нинішнього капіталізму, як і в епоху вільного підприємництва, діє закон нерівномірності економічного розвитку, що знаходить свій прояв у неоднакових темпах розвитку окремих підприємств, адміністративно-територіальних одиниць окремої країни, окремих країн, географічних регіонів тощо, водночас простежується на кожному із названих рівнів тенденція вирівнювання розміщення продуктивних сил. В результаті великих зрушень, що відбулися у технічній складовій продуктивних сил, передусім головних капіталістичних країн, виникла можливість значну частину нового виробництва розміщувати у менш розвинених населених пунктах своїх країн та за кордоном. До цього спонукало і те невдоволення відсталістю, що виявляло населення відповідних територій. Як наслідок, сьогодні відбулися певні зрушення, що свідчать про більш справедливе розміщення продуктивних сил на всіх вищезгаданих рівнях

: Зрозуміло, що більш справедливе розміщення продуктивних сил не відміняє дію закону нерівномірності економічного розвитку при капіталізмі. Про це свідчить хоча б той факт, що і сьогодні навіть у головних капіталістичних країнах час від часу виникають акти громадянської непокори, спричинені низьким рівнем розвитку територій. Але тенденція до вирівнювання рівнів економічного розвитку спостерігається, і зумовлена вона виключно тенденцією більш справедливого розміщення продуктивних сил.

Оскільки економічна система соціалізму виникає на базі капіталізму, остільки вона також стикається з проблемою нерівномірності економічного розвитку, в основі якого лежить нерівномірне, соціально несправедливе розміщення продуктивних сил. Як свідчить досвід колишніх і нинішніх соціалістичних країн, в умовах будівництва соціалізму, на зміну закону нерівномірності економічного розвитку приходить закон вирівнювання рівнів економічного розвитку підприємств, галузей, адміністративно-територіальних одиниць, країн та географічних регіонів. І це вирівнювання здійснюється головним чином завдяки більш справедливому розміщенню продуктивних сил, завдяки втягненню відсталих територій у процеси спеціалізації, кооперації та комбінуванню виробництва

Звичайно, і в умовах капіталізму, і в умовах соціалізму процеси раціоналізації та соціалізації розміщення продуктивних сил натикаються на певні суперечності. Оскільки при капіталізмі доцільність будь-якого застосування капіталу визначається його прибутковістю, остільки розміщення продуктивних сил на менш розвинених територіях можливе лише за умови більш високого прибутку. При соціалізмі розміщення продуктивних сил у відсталих територіях може стримуватися відсутністю коштів або прорахунками в економічній політиці. Незважаючи на вищеназвані суперечності, в обох економічних системах розміщення продуктивних сил стає більш соціально спрямованим.