Зовнішньоекономічна діяльність підприємств (2004)

Розвиток ринку та вступ України до міжнародної економічної спільноти значною мірою гальмується неповним використанням економічного потенціалу країни. Становлення України як незалежної європейської держави потребує критичної оцінки економічного курсу, удосконалення державного управління, мобілізації зусиль на розв'язання задач державної безпеки, опрацювання напрямків розвитку з урахуванням реальних можливостей.

Проведені економічні реформи пожвавили зовнішньоекономічну діяльність України.

На сьогодні вироблені деякі пріоритети, до яких належать:

1. Затвердження відкритої економіки. Українська економіка до середини 90-х років мала характерні риси майже закритої, ізольованої економіки. Відкритого руху інвестицій, товарів, робочої сили, обміну ними з економіками зарубіжних країн майже не відбувалося. Тому зовнішньоекономічна діяльність України натрапляла на постійну упередженість зарубіжних партнерів, що гальмувало розвиток експортних виробництв і посилювало імпорт на український ринок. Загальновідомо, що відкритість економіки сприяє припливу зарубіжних інвестицій і прискоренню інтеграції країни у світові господарські зв'язки. Тому важливою засадою удосконалення зовнішньоекономічної діяльності є поступове затвердження відкритої економіки для рівноправного функціонування України у світовому економічному просторі.

2. Удосконалення платіжного балансу. Погіршення платіжного балансу призводить до зниження курсу національної валюти, збільшення позик за кордоном і зростання заборгованості. Головними дестабілізаційними чинниками платіжного балансу в Україні є вартість енергоносіїв (90% їх купується за кордоном). Тому удосконалення платіжного балансу міжнародних розрахунків має бути важливим аспектом державного регулювання, тому що найбільшою мірою відтворює стан зовнішньоекономічних зв'язків країни.

3. Правова основа залучення зарубіжних інвестицій. Закони про зовнішньоекономічну діяльність, зарубіжні інвестиції ще не надали належного поштовху до припливу зарубіжних інвестицій, тому що в Україні не сформовано відповідного балансу приватної і неприватної власності, немає належного впливу держави на економічні процеси в суспільстві і на господарську стабільність. Зарубіжні ж інвесторь обумовлюють вкладення своїх капіталів в українську економіку двома умовами: стабілізацією економічних процесів і забезпеченням правових механізмів захисту інвестицій і доходів інвесторів. Це потребує відповідного удосконалення законодавства.

4. Повернення в Україну капіталу. Малі обсяги зарубіжних інвестицій обумовлені тим, що український капітал не повертається в Україну, а кредитує інші держави. Крім того, мільярди доларів нерухомо лежать у населення (що значно більше, ніж обіцяна міжнародними фінансовими організаціями допомога). Ці капітали не працюють на розвинення національної економіки, оскільки в державі не відпрацьовані механізми взаємодії між українськими підприємствами та виконавчою владою. Це теж потребує відповідного удосконалення.

5. Експортоорієнтована стратегія розвитку економіки. Важливим напрямком зовнішньоекономічної діяльності є перехід до стратегії економічного розвитку на базі цілеспрямованого формування й активної реалізації експортного потенціалу України в пріоритетних галузях економіки. Саме така стратегія має стати матеріальною основою сталої її інтеграції у світовий економічний простір.

6. Лібералізація сфери зовнішньоекономічних зв'язків. Одним з пріоритетів зовнішньоекономічної політики в Україні стає органічне поєднання заходів щодо послідовної лібералізації сфери світових зв'язків, створення для суб'єктів зовнішньоекономічної діяльності усіх видів і форм власності рівних можливостей самоуправління з ефективною регулюючого роллю держави у цій сфері з переважним використанням ринкових (а не адміністративних) засобів. Це передбачає активне використання валютних, податкових, кредитних, страхових та інших ринкових важелів як засад регулювання зовнішньоекономічних зв'язків.

7. Удосконалення регіонального спрямування зовнішньоекономічної діяльності. Виходячи з геоекономічних реалій, що склалися після розпаду СРСР, Україна і надалі розвиватиме економічне співробітництво з країнами колишнього Союзу по відновленню політично розірваних господарських зв'язків, ліквідації економічно необгрунтованих митних і платіжних перешкод для здійснення експортно-імпортних операцій. Разом з цим у країні радикально перебудовується нинішня система співробітництва з іншими державами на засадах взаємної вигоди та економічної доцільності, виробничої і науково-технічної кооперації, створення спільних підприємств, фінансово-промислових структур, розвитку спільних об'єктів інфраструктури, взаємодії на ринках третіх країн.

Таким чином, Україна повинна послідовно проводити політику географічної диверсифікації своїх зовнішньоекономічних зв'язків. Цього потребують інтереси економічної безпеки держави, яка має спиратися не на господарську самоізоляцію, а иа більш рівномірний, збалансований розвиток економічних зв'язків з різними країнами світу. У відносинах з державами з розвинутою ринковою економікою та з тими, що розвиваються, Україні слід вести пошук нових джерел критичного імпорту і нових ринків збуту продукції (переважно з тими країнами та їх регіональними угрупованнями, які не вбачають в Україні лише джерело дешевої сировини і робочої сили або ринок збуту за завищеними цінами товарів не найвищої якості). Пріоритет необхідно надавати тим, хто вбачає в нашій країні рівноправного партнера у співробітництві в галузях високої технології, виявляє готовність сприяти інвестиціям у пріоритетні переробні галузі промисловості, сільське господарство, транспорт, зв'язок, інші об'єкти, тобто допомагає значно підвищити якість економічного потенціалу. Всіляке заохочування вкладень в Україну іноземного капіталу, пов'язаного з новітніми технологіями, передовими формами організації виробництва і менеджменту має відбуватися за умов дотримання найжорсткіших вимог щодо охорони навколишнього середовища і здоров'я населення. Це потребує відповідного удосконалення законодавства.