Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю

1.3. Джерела походження промислової власності

Зважаючи на відсутність позитивних результатів від намагань багатьох дослідників дати визначення поняттю "промислова власність" через перелік його об'єктів, автор зробив спробу вирішити це завдання шляхом дослідження сутнісного змісту категорії.

Аналіз численних точок зору щодо промислової власності дає підстави для висновку про її подвійну природу.

По-перше, це право, що виникає у творця на досягнутий результат інтелектуальної, творчої діяльності, подібне до права власності, яке виявляється стосовно особи, чиєю працею створено матеріальну річ. Право на результат творчої діяльності забезпечує його власнику виняткову можливість розпоряджатися цим результатом на свій розсуд з усуненням третіх осіб від втручання у виняткову сферу правоволодіння. Воно може передаватися іншим особам за дозволом на його використання (ліцензією) і за цілою низкою ознак належить до майнових прав, подібних до права майнової власності.

По-друге, паралельно з економічним привласненням результатів інтелектуальної праці існують відносини духовного привласнення, які мають юридичне вираження у праві авторства. Автор володіє сукупністю особистих немайнових (моральних) прав, які не можуть відчужуватися від власника внаслідок самої природи їхнього походження.

Нематеріальні активи, утворені інтелектуальною власністю, структурно містять три основні складові, що становлять діалектичну сукупність, а саме:

1) інтелект, знання;

2) інтелектуальний продукт — результат розумової, інтелектуальної праці;

3) інтелектуальна власність — ОПВ, об'єкти авторського права і суміжних прав, ноу-хау та захист від недобросовісної конкуренції.

Графічним зображенням викладеного може бути коло, у центрі якого містяться найважливіші складові — інтелект, знання (Рис. 1.3).

Від центру до зовнішніх меж кола вони трансформуються, набуваючи нових форм, що по черзі змінюють одна одну аж до кінцевого результату — нематеріального активу, який утворено інтелектуальною власністю, і який виступає на ринку інтелектуального капіталу як сектор інтелектуальної власності.

Попервах інтелект, знання втілюються на матеріальному носії і набирають нової якості — інтелектуального продукту. Поняття "інтелектуальний продукт", хоча і має розлоге використання в літературі, однак досі не дістало одностайного формулювання. Використовуючи уявлення відомого польського вченого-логіка Т. Ката-бринського [63], який є засновником наукового напрямку праксеології, та коментарі тлумачних словників, можна дати таке визначення інтелектуального продукту — це продукт творчих розумових зусиль, втілений на матеріальному носії, що має змістовне значення для певного інтелектуально підготовленого кола осіб.

Інтелектуальний продукт можна класифікувати за кількома ознаками (Рис. 1.4).

Простежимо його шлях від створення до виведення на ринок інтелектуального

Шлях через об'єкти промислової власності

У процесі народження і перетворення на ОПВ інтелектуальний продукт насамперед проходить процедуру експертизи. На цій стадії визначаються умови охороноздатності, які для кожного ОПВ мають свої відмінності. Наприклад, для винаходів, на які видаються патенти з терміном дії двадцять років,





— це новизна, промислова придатність і винахідницький рівень.

На наступному етапі, після процедури експертизи, відбувається юридичне закріплення прав власності за автором інтелектуального продукту і видача відповідного охоронного документа, тобто набуття прав, а сам інтелектуальний продукт набирає нової якості — ОПВ.

Винятком є географічні зазначення походження товару, що, на нашу думку, не є розумовою діяльністю особи, яка подає заявку на експертизу, а віддзеркалює вже наявний інтелектуальний продукт — назву географічної місцевості, звідки він походить. Наприклад, Петриківський розпис, води "Миргородська", "Трускавецька" тощо.

На жаль, ця інституція ще не діє в Україні (немає зареєстрованих об'єктів) тому, що не розроблено механізму, який давав би можливість реалізувати положення Закону України "Про охорону прав на зазначення походження товарів".

Ця обставина засвідчує набуття прав, а їхня офіційна реєстрація і видача свідоцтва здійснюються за бажанням автора.

Таким чином, коли йдеться, наприклад, про вартісну оцінку об'єктів авторського права і суміжних прав, це еквівалентно поняттю вартісної оцінки інтелектуального продукту або об'єкта інтелектуальної власності, утворених об'єктами авторського права і суміжних прав, що графічно показано на Рис. 1.3.

Інший шлях перетворення на нематеріальні активи проходять об'єкти ноу-хау. Вони також не мають умов охороноздатності і набувають прав, наприклад, після укладення ліцензійного договору.

І нарешті, останній об'єкт інтелектуальної власності — недобросовісна конкуренція. Він є особливим об'єктом інтелектуальної власності, природа і сутність якого потребують окремого розгляду.

Сукупність чотирьох груп розглянутих об'єктів і становить інтелектуальну власність.

Наступним етапом є вартісна оцінка прав, що виводить їх на новий якісний рівень, — нематеріальних активів, які беруться на балансовий облік підприємства. У результаті останньої акції віртуальний за своєю природою продукт стає об'єктом оподаткування, а його власник прирівнюється в правах до власника нерухомого майна і користується всіма правами та перевагами, які випливають із цього.

На цьому рівні до нематеріальних активів, утворених інтелектуальною власністю, приєднуються нематеріальні активи іншого походження.

З огляду на це, можна дати наступне визначення промислової власності — це результат творчої діяльності людського розуму, втілений на матеріальному носії, який відповідає законодавчо визнаним умовам охороноздатності і використовується для визначення виключних прав.

Це визначення принципово відрізняється від наявних тим, що воно, з одного боку, не може бути застосовано до поняття "інтелектуальна власність", а з іншого, — відповідає сутності поняття "промислова власність", оскільки до об'єктів авторського права, суміжних прав, ноу-хау, недобросовісної конкуренції не застосовуються критерії охороноздатності. Інші критерії цього визначення свідчать про те, що промислова власність насправді є частиною інтелектуальної власності.

Поданий рисунок (Рис. 1.3) цікавий ще й тим, що, по-перше, схематичне зображення процесів, які проходить інтелектуальний продукт від народження до виведення його в сектор ринку інтелектуального капіталу, дає можливість для кожного окремого об'єкта простежувати шлях якісних змін і встановлювати не лише, в якому стані він перебуває, а й визначати шляхи і необхідні заходи для досягнення мети.

По-друге, ступінь якісних перетворень вказує на формування функцій системи управління, яка впродовж життєвого шляху ОПВ здійснювала б регулювання та підтримку в набутті, захисті прав і одержанні економічного результату від введення ОПВ до господарського обігу.

По-третє, можна обґрунтувати висновок, що інтелектуальну власність доцільно розглядати як тріаду джерел походження:



Останній елемент тріади може бути перетворено на нематеріальний актив.

Завдяки проведеному дослідженню природи інтелектуальної власності, її сутнісної характеристики ми дістаємо можливість поглибити уявлення про характерні риси промислової власності, а також про взаємозв'язки, що виникають на різних етапах просування її на ринок інтелектуального капіталу. Це дає змогу обґрунтувати концептуальні засади щодо управління промисловою власністю.

На думку О.Б. Бутніка-Сіверського [11], загальні властивості інтелектуального капіталу зводяться до таких узагальнень:

• капітал виступає як економічна категорія і за своїм соціально-економічним змістом не є майном;

• капітал має вартісну оцінку і є "самозбільшувальною" вартістю;

• капітал існує лише за певних соціально-економічних умов, властивих ринковому середовищу;

• капітал розглядається як авансована вартість і після завершення кругообігу повертається з додатковим доходом;

• капітал є частиною багатства (фінансових ресурсів) підприємця (сума вартісної оцінки майна та коштів) і може бути інновацією.

Згаданий автор вважає доцільним класифікацію видів інтелектуального капіталу здійснювати за різними ознаками залежно від мети та завдань, які при цьому вирішуються (Рис. 1.6).

Інтелектуальні продукти, які перетворюються на промислову власність, органічно пов'язані з економічними процесами, що відбуваються в країні, і є невід'ємними елементами господарської діяльності підприємств усіх форм власності. За даними, наведеними Норбертом Хауггом Патентна мята президентом Німецького Відомства сукупність докумевтів, необхідних для 3 патентів і товарних знаків, безперечними лідерами в галузі інтелектуальної власності наприкінці XX сторіччя постали Японія, США та ФРН (у вказаній послідовності), сумарна кількість патентних заявок яких сягає 75% від усього світового обсягу, що свідчить про високу інноваційну потужність економічних устроїв цих країн.