Інтелектуальна економіка: управління промисловою власністю

Світове співтовариство, у тому числі держави так званого "далекого зарубіжжя", будує свою економіку за законами і правилами світового ринку. Сьогодні на ньому склалася така ситуація, що технічні розробки і технології становлять у світовій торгівлі більшу питому вагу, ніж торгівля готовою продукцією.

У пріоритетних наукомістких галузях виробництва тепер неможливо знайти відомих у світі виробників конкурентоспроможної продукції, які не використовують чужі чи не пропонують на ринку власні новітні розробки як об'єкти ліцензій.

В Україні внутрішній ринок ліцензій лише формується, проте він має великі перспективи і за правильної державної політики може бути дуже ефективним.

Цілком очевидно, що задачу розвитку провідних галузей виробництва і піднесення економіки країни практично неможливо вирішити без активного виходу вітчизняних підприємців на світовий ринок ліцензій. Україна, яка прагне увійти до світового ринку, повинна мати власний юридичний інструментарій і правовий механізм, що відповідають світовій практиці.

На жаль, змушені констатувати, що таких апробованих атрибутів міжнародної торгівлі ліцензіями Україна ще не має. А це, у свою чергу, зумовлює велику ймовірність продажу за безцінь перспективних розробок, безповоротної втрати Україною ноу-хау та ОПВ, які мають неабияку цінність.

У сформованих правових умовах основні положення ліцензійних договорів визначаються не стільки законодавчими актами, скільки ситуацією й умовами купівлі-продажу, про які учасники ліцензійних договорів домовляються між собою.

Ці умови потребують оволодіння патентно-ліцензійною наукою і навичками ліцензійної торгівлі широким колом керівників фірм, підприємців, розробників нової техніки, комерсантів.

Патентно-ліцензійною безграмотністю вітчизняних власників об'єктів техніки успішно користуються їхні закордонні конкуренти. Фахівці стверджують, що нині існує близько ста способів (пасток) і прийомів обмеження прав власників ОПВ (а іноді просто обману) при складанні ліцензійних договорів. І якщо одна сторона може дістати зиск на шкоду іншій, то вона, зазвичай, такої можливості не проґавить.

Це питання таке важливе, що державним структурам, які зацікавлені у розвитку економіки і несуть відповідальність за збереження національних цінностей, варто негайно зайнятися його вирішенням.

Насамперед доцільно, на нашу думку, нагадати основні норми міжнародного і внутрішнього ринку ліцензій, яких варто дотримуватися, укладаючи контракти та угоди.

На тепер за відсутності у сфері міжнародної торгівлі чітких правил і норм укладання ліцензійних договорів сторонам при їх укладанні та розгляді посталих колізій варто керуватися погодженими позиціями договору. Неоднозначне тлумачення цих позицій, що нерідко вирізняються суб'єктивізмом (а часом і бажанням ошукати партнера), може призвести до небажаних наслідків — матеріальних і моральних збитків.

Як було розглянуто вище, предметом ліцензії можуть бути й об'єкти, які не охороняються патентами, наприклад, різновиди ноу-хау. Право власності володільців таких розробок базується не на охоронних документах, а на секретності, можливості й здатності цих власників не допустити розголошення своїх знань конкурентам, у результаті чого монополію на використання науково-технічного досягнення може бути втрачено. Правова охорона предметів ліцензії на ноу-хау забезпечується зобов'язаннями, які бере на себе ліцензіат відповідно до умов ліцензійного договору. У національних законодавствах і міжнародних договорах не передбачено патентного захисту ноу-хау.

У світовій практиці відомо чимало випадків, коли надійну охорону секретів виробництва десятиліттями забезпечують самі розробники. Так, рецептура виготовлення напою "Кока-Кола" зберігається у секреті понад сто років і застрахована від промислового шпигунства. Понад двісті років не розкривають таємницю виробництва одеколону "4711" у ФРН. Близько сімдесяти років залишається невідомим склад найкращих у світі французьких парфумів "Шанель № 5", які виготовляються з понад сотні різноманітних масел і есенцій [41, С. 191].

Передача ноу-хау на такі розробки здійснюється на підставі самостійних ліцензійних договорів (Рис. 7.5).

У будь-якому ліцензійному договорі, зазвичай, міститься зобов'язання ліцензіара забезпечити передачу ліцензіатові необхідних знань і досвіду в такому обсязі, який гарантує одержання параметрів продукції чи процесу, досягнутих у вироб-

ництві ліцензіара. Це зобов'язує ліцензіара передавати за ліцензійними договорами ноу-хау в повному обсязі, навіть якщо це не долучено до обумовленого переліку.

Виявлення ноу-хау й узгодження між сторонами обсягів його передачі як предмета ліцензійного договору пов'язано з певними труднощами і є винятково результатом домовленості між партнерами. Тому двох однакових ліцензійних договорів не буває, навіть якщо вони укладені на той самий предмет ліцензійного договору [17]. Ліцензійні договори будуть значно відрізнятися залежно від обсягу виробництва ліцензійної продукції, рівня конкретних промислових підприємств, на яких будуть освоюватися ліцензії, від рівня вишколу інженерно-технічного персоналу й обслуги на цих підприємствах та від інших чинників.

До структури ліцензійних договорів, як правило, входять такі розділи — (Рис. 7.6).

Зазвичай, на практиці окремі умови можуть пропускатися, але варто мати на увазі, що в різних країнах чинним національним законодавством можуть передбачатися інші умови договору, що є обов'язковими, і без яких договір вважається неукладеним або недійсним.

У ліцензійному договорі, як правило, домовляються про такі умови — (Рис. 7.7).

Дотримання норм укладання ліцензійних договорів і контрактів уже як таке істотно обмежує можливість нечесних дій з боку учасників ліцензійних договорів. На Рис. 7.8 наведено основні методи (пастки), до яких вдаються охочі одержати однобічний зиск від ліцензійного бізнесу.

Змішування назви і суті договору (контракту). Назва договору досить жорстко визначає необхідність і зміст окремих вміщених до неї статей (умов, положень). Вони мають бути чіткими, однозначними і такими, що не допускають різночитання, суб'єктивного тлумачення.

Бажаний ефект досягається за рахунок того, що між назвою і суттю договору закладаються протиріччя, окремі пункти пропускаються, а інші спотворюються або зазначаються розпливчасто. Зазвичай це найважливіші пункти, які стосуються прав сторін на виробництво продукції в третіх країнах, використання зазначених у контракті прав після завершення терміну дії чи розривання контракту, розмірів виплат, роялті тощо.

Необхідно уникати змішування назви і суті договору, а якщо цього не можна зробити через небажання другої сторони, варто ретельно аналізувати текст, консультуючись з кваліфікованими фахівцями.

Мінімізація тексту договору. Покупець наполягає на лаконічному характері контрактів і договорів, які містять мінімум пунктів і мінімум тексту. Але те, що неконкретно обумовлено і нечітко зафіксовано, не регулюється правовими зобов'язаннями сторін. Природно, що сторони будуть трактувати деякі пункти суб'єктивно, діяти на свою користь, отже, виграє більш досвідчена й обізнана з тонкощами ринку та юрисдикцією сторона. Здебільшого коротко викладаються основні пункти: права на власність, розміри й терміни гарантованих платежів тощо.

Професіональний аналіз тексту договору в таких випадках дає змогу визначити, які саме зобов'язання партнера "випадково" не обумовлено, і отже, мати уявлення про наміри партнера, спрогнозувати його подальші дії. Як правило, "забувають" про фінансові зобов'язання, про права на інтелектуальну власність у країні майбутнього виробника продукції або в третіх країнах майбутнього експорту. А це означає, що коли після передачі технології ліцензіат розірве договір, то ліцензіар, який не володіє патентними правами, залишиться ні з чим.

Конче необхідно зробити професіональний аналіз тексту договору. Слід пам'ятати, що відсутність неодмінних взаємних зобов"язань приносить, як правило, неабиякі вигоди тій стороні, яка має більше досвіду і краще знає, як його використовувати для одержання бажаних переваг.

Використання предмета ліцензії довше обумовленого в договорі (угоді, контракті) терміну. Ліцензіат для досягнення цієї мети вживає таких заходів:

• не допускає внесення до угоди умови про припинення виробництва продукції за ліцензією по закінченні терміну договору (іноді готовий навіть заплатити за це ліцензіаро-ві додатково);

• наполягає на внесенні до договору умови про можливість його продовження;

• визначаючи термін дії договору, враховує той період дії патенту, що залишився, а також термін морального старіння розробки. Практика показує, що нерідко патенто-власники відмовляються від підтримання чинності своїх патентів після 3-го — 4-го року їх одержання.

У межах реалізації ліцензійного договору фактично відбувається передача ліцензіатові не лише права користування науково-технічним досягненням, але і частини власності на нього, тобто відбувається безповоротна передача частини власності на ОПВ.

Припинення дії договору за ініціативи ліцензіата. Ліцензіат прагне зафіксувати своє право залишити у себе всю отриману технічну документацію після припинення терміну дії договору, а також право без будь-яких обмежень використовувати, виробляти і продавати продукцію за ліцензією, використовувати технологічний процес, ноу-хау з усіма можливими вдосконаленнями до них, як отриманими від ліцензіара, так і введеними ліцензіатом самостійно. Якщо таке право випливає із суті договору, то можна очікувати його розривання без істотного для ліцензіата збитку.

Варто ретельно аналізувати текст договору на предмет блокування можливості передчасного його розривання з користю для ліцензіата.

Відсутність попередньої угоди про конфіденційність. Передача документації, так само як і технічної інформації, без попередньої угоди про конфіденційність призведе до несанкціонованої передачі цієї інформації третім особам. Сторона, котра одержала інформацію для ознайомлення, не матиме при цьому жодних правових зобов'язань.

Контрагент намагається розширити тлумачення пунктів про передачу інформації, необхідної для ознайомлення, вимагає розкриття ноу-хау й сутності винаходів, надання результатів випробувань і характеристик (параметрів) технології на стадії узгодження договору про конфіденційність. Це може призвести до того, що необхідності в такому пункті ліцензійного договору чи угоди про передачу ноу-хау для контрагента не буде.

До складання договору (угоди, контракту) про надання ліцензії на ОПВ (у тому числі і на ноу-хау) доцільно попервах укласти угоду про конфіденційність. До її укладення бажано передавати тільки рекламну інформацію, що не розкриває ні суті винаходів, ні змісту ноу-хау.

Технічна допомога ліцензіатові в освоєнні виробництва продукції за ліцензією може здійснюватися шляхом:

• допомоги ліцензіара в навчанні персоналу ліцензіата методам і прийомам роботи, що стосується виробництва продукції. Ліцензіар зобов'язується приймати фахівців ліцензіата на своїх підприємствах, а також на підприємствах своїх субпостачальників і клієнтів, які виробляють цю продукцію, її вузли та деталі чи інші напівфабрикати;

• безпосередньої роботи фахівців ліцензіата на виробничих ділянках, у лабораторіях і випробувальних центрах ліцензіара;

• відрядження (на прохання ліцензіата) протягом певного погодженого терміну своїх фахівців для надання допомоги в освоєнні продукції на підприємствах ліцензіата. Обумовлюються чисельність і категорії фахівців, умови оплати їхньої праці за перебування в країні ліцензіата. Усі витрати, пов'язані з відрядженням цих фахівців, як правило, бере на себе ліцензіат.

Як свідчить практика, ліцензіат зацікавлений у тім, аби якомога більше його фахівців різного профілю пройшли стажування у ліцензіара. Фахівці, які відряджаються до ліцензіара, зазвичай, одержують інструкції про збір будь-якими засобами додаткової інформації як технічного, економічного, так і кон'юнктурного характеру. Крім того, фахівці ліцензіата, котрі стажуються у ліцензіара, одержують ноу-хау у вигляді знань, досвіду, навичок тощо, що неможливо повернути ліцензіарові по закінченні терміну дії ліцензійного договору. Про це має знати і пам'ятати ліцензіар, приймаючи "гостей".

Але і ліцензіар з тієї самої причини зацікавлений, аби його фахівці попрацювали на підприємствах ліцензіата (це дає можливість забезпечити своїх фахівців роботою і допомогти поліпшити їхнє матеріальне становище).

У процесі надання технічної допомоги ліцензіатові мусять бути збалансованими інтереси ліцензіара і ліцензіата за принципом "фіфті-фіфті".

Послуги типу "інжиніринг". Реалізація ліцензійних угод часто-густо пов'язана зі здійсненням ліцензіаром послуг типу "інжиніринг", до яких на прохання ліцензіата можуть долучатися додаткові дослідницькі і проектні роботи, консультації, експертні висновки щодо внесених ліцензіатом змін у технічну документацію тощо. Як правило, умови про такі послуги мають місце в тексті ліцензійного договору. Проте практика показує, що зазначені послуги можуть служити каналом витоку цінної інформації.

Перед тим як виконувати послуги типу "інжиніринг", ліцензіарові треба проаналізувати ймовірні наслідки цього.

Розгляд спірних питань між сторонами договору за умов відсутності нормативної бази регулювання ліцензійних прав здійснюється на підставі судової практики і сталих доктрин (тобто за фактом наявності прецедентів). У цьому зв'язку першорядного значення набувають питання, що стосуються формулювань ліцензійних договорів, викладу його статей, прав і обов'язків сторін.

Під час складання статей, пунктів і положень, що включаються до договору, варто оцінювати їх з того погляду, якою мірою вони забезпечують захист прав та інтересів як ліцензіара, так і ліцензіата, якщо спірні питання буде передано на розгляд до судових органів або до арбітражу.

Значною мірою допомогти вітчизняним підприємцям уникнути небезпеки обману на ринку ліцензій можуть патентні повірені, їхні кваліфікація і досвід, безумовно, будуть корисними підприємцям в укладанні договорів купівлі-продажу ліцензій.

Одначе сьогодні участь патентних повірених в укладенні ліцензійних договорів припиняється переважно в момент їх підписання. Клієнти оплачують послуги патентних повірених і не вступають з ними в подальші контакти. Таким чином, патентні повірені не несуть відповідальності за подальшу долю укладених за їхньої участі ліцензійних договорів, їх не хвилює можливість фінансових і моральних збитків у колишніх клієнтів.

Як на нас, вдаючись до послуг патентних повірених в укладенні ліцензійних договорів, суб'єкту підприємницької діяльності варто укладати з ними окрему довгострокову угоду, за якою патентні повірені, з одного боку, мали би право одержувати частину прибутку від реалізації ліцензійних договорів (своєрідне роялті), а з іншого — несли б відповідальність у разі втрати вигоди їхніми клієнтами через неточності і прорахунки у ліцензійному договорі, які допустив патентний повірений (своєрідна страховка ризику з боку клієнта). Формальний підхід до виконання своїх обов'язків патентними повіреними при цьому зводиться до мінімуму, і створюються умови для зацікавленості.

Перелік "слизьких" моментів у ліцензійних договорах можна було б продовжити. Тут звернено увагу лише на найзнач-ніші, які часто мають місце.

Завдання практичної реалізації економічних і правових потенційних переваг ліцензійної торгівлі для вітчизняних підприємців та забезпечення максимальної ефективності від укладання ліцензійних договорів ставлять високі професіональні вимоги до керівників підприємств і фірм, підприємців, власників промислової власності, котрі дістали право і можливість укладати прямі ліцензійні договори і продавати ліцензії на зовнішньому та внутрішньому ринках. Сьогодні переважна частина як власників ОПВ — потенційних ліцензіарів, так і осіб, зацікавлених у придбанні ліцензій, потерпають від браку специфічних знань і досвіду торгівлі ліцензіями.