Антикризове управління підприємством (2005)

Система управління (СУ) організації становить особливий інтерес для керівника, а її вивчення й удосконалювання — його постійне завдання. Управління повинно забезпечувати:

збереження структури системи;

підтримку режиму діяльності;

реалізацію програм, цілей функціонування цих систем в умовах різних зовнішніх і внутрішніх впливів, що супроводжують їх.

Потреба в управлінні, тобто в необхідності прийняття того чи іншого рішення, виникає тільки при виникненні проблеми. Проблема в загальному випадку визначається двома станами:

що задається (бажаним);

фактичним (прогнозованим).

Неузгодженість між цими станами визначає необхідність вироблення управлінського рішення чи керуючого впливу з метою приведення фактичного стану до бажаного. Для забезпечення достатньої ефективності управління повинен бути контроль за його реалізацією.

Стійкість управління як властивість системи зберігати свій первісний стан спокою чи руху в умовах зовнішніх впливів є одним з найважливіших чинників для будь-якої системи, у тому числі і для систем управління.

Для забезпечення стійкості важливі:

безперервність управління;

виключення помилок в оцінці стану об'єкта управління;

виключення затримок в оцінці стану об'єкта управління;

дії персоналу.

Системи, захищені від різних впливів, що збурюють, тобто несанкціонованих дій, називаються системами з функціональною стійкістю.

Оперативність управління характеризує тривалість циклу управління. Чим оперативність управління вища, тобто відповідно тривалість циклу управління менша, тим ефективніший вплив системи управління на поведінку об'єкта.

Під гнучкістю управління розуміється здатність системи пристосовуватися до умов управління, що змінюються. Гнучкість управління забезпечується застосуванням відповідних алгоритмів управління, а також різними технічними й організаційними заходами.

Система управління базується на трьох основних складових:

інформаційній підтримці процесів розробки і реалізації рішень;

наборі типових бізнес-процедур для розв'язання поставлених завдань;

системі активізації персоналу.

Оптимізація даних складових і є основним напрямком удосконалювання системи управління. Ці складові дуже важливі, але фіксують деякий етап стану СУ і, на нашу думку, відбивають лише частину сучасної системи управління, що повинна включати елементи розвитку, у тому числі методологічну (управлінську) підтримку при розробці і реалізації рішень.

Аналіз існуючих підходів до СУ дозволяє сформувати її загальне визначення: система управління являє собою сукупність усіх елементів, підсистем і комунікацій між ними, а також процесів, що забезпечують задане функціонування організації.

Метою функціонування системи управління є вироблення і реалізація управлінських впливів чи рішень для формування необхідної поведінки керованої системи {чи об'єкта управління) в умовах різних впливів навколишнього середовища для досягнення сформульованих цілей.

СУ — це складне утворення процесів і явищ, удосконалювання якого може йти з різним ступенем деталізації.

Реальна економічна, організаційна і психологічна ефективність такого удосконалювання залежить від методики і часу проведення, інтуїції і професійної підготовки керівника чи фахівця. Можна запропонувати розширений набір елементів, що входять у СУ і складаються з чотирьох підсистем: методології, структури, процесу і техніки управління (рис. 1.10).

Методологія управління включає: мету і завдання, принципи, закони і закономірності, функції і методи управління.

Процес управління являє собою: систему комунікацій, технологію управління (розробку і реалізацію управлінських рішень), представництво, інформаційне забезпечення.

Структура управління включає: функціональну й організаційну структуру, схему організаційних відносин, конкретні схеми взаємодій вищих органів управління і структуру персоналу.

Техніка управління включає: комп'ютерну й організаційну техніку, офісні меблі, мережі зв'язку (внутрішні чи зовнішні типу Інтернет), систему документообігу.

У свою чергу, методологія і процес управління формують управлінську діяльність, а структура і техніка управління — механізм управління. Стан елементів системи управління організації безпосередньо відбивається на ефективності її функціонування в цілому. Основне завдання системи управління — формування професійної управлінської діяльності (ПУД), що може розглядатися як процес і як явище.

Як процес ПУД — це сукупність дій (виконання функцій, використання методів та ін.), що ведуть до утворення й удосконалювання взаємозв'язків між частинами цілого. Як явище ПУД — це об'єднання елементів (мети, програми, засобу й ін.) для реалізації місії організації на підставі визначених правил і процедур. Узаконені чи загальноприйняті правила і процедури переростають у стандарти.

Поширеною є думка, що немає потреби в стандартах для ПУД, тому що це істотно знижує гнучкість (швидку перебудову) елементів системи управління. У теорії управління ПУД розглядається як поєднання науки і мистецтва управління, де наука — це прагматизм, а мистецтво — творчість. У результаті переваги в практичній управлінській діяльності (менеджменті) мистецтва управління в ряді публікацій її називають особливим чи специфічним видом праці. У теорії управління важко знайти грань, що відокремлює науку від мистецтва. Таким індикатором може стати стандарт на той чи інший процес чи явище в ПУД (рис. 1.11).

Однак, з іншого боку, суспільна свідомість не сприймає твердої системи стандартизації в діяльності соціальної системи, хоча формалізація багатьох процесів і явищ у системі управління організації, буде продовжуватися, тому що це неминучий процес розвитку науки. Наочним прикладом сказаному є кібернетична система управління, представлена на рис. 1.12.

Дана модель являє собою формалізацію взаємин суб'єкта управління (СУ), об'єкта управління (ОУ) і зв'язків із зовнішнім середовищем.

Вхід у кібернетичну модель представлено у вигляді вектора вхідних перемінних x(t) на кожен проміжок часу:

x(t) = [xt(t),x2(t),...,x„(t)],

і характеризують сукупність усіх ресурсів, використовуваних в об'єкті.

Вихідні параметри (види продукції, що випускається) описуються вектором y(t):

Параметри керуючих впливів описує вектор z(t) (накази, розпорядження, стандарти, норми і нормативи):

z(t) = [z^t),z2(t\...,zk(t\

які характеризують умови протікання процесу і можуть нести в собі стабілізуючі і дестабілізуючі дії.

Керуюча система при своєму функціонуванні обробляє масу вхідної з зовнішнього і внутрішнього середовища інформації, сортує її, вибирає релевантну, аналізує і використовує в якості складової вихідних даних для прийняття рішень і дій, необхідних для діючої роботи структурних підрозділів і окремих працівників з вироблення і досягнення цілей підприємства як єдиної системи.

Важливими поняттями, що характеризують систему управління, є також наведені зв'язки, якість здійснення яких не може бути байдужою для системи і, що особливо важливо, для результатів діяльності підприємства в цілому.

Природно, що навіть поверховий погляд на представлену схему (див. рис. 1.12) показує, наскільки вразлива система управління з погляду появи непередбачених ситуацій і можливості неадекватних дій у залежності від стану й умов будь-якої складової даної системи і її оточення. У цьому зв'язку було б цікаво розглянути загальні принципи функціонування підприємства і її складових, котрі ми і розглянемо в наступній главі.