Антикризове управління підприємством (2005)

Дискусії про важливість прямих іноземних інвестицій в економіку України в перехідний період залишилися в минулому. Поряд з прибутком резидентів вони залишаються єдиним джерелом трансформації економіки. Фондовий ринок фактично знаходиться в ув'язненому стані. Заощадження населення залучити не вдається. Комерційні банки практично не надають кредити реальному сектору економіки. Кошти, отримані на ринку облігацій внутрішньої державної позики, у повному обсязі використовуються на вирішення проблем фінансової стабілізації. Таким чином, питання стоїть лише в протистоянні "тінізації" сфери іноземного інвестування з метою отримання незаконних пільг в оподаткуванні, у диференціації підтримки іноземного інвестора в залежності від галузі інвестування, від обсягу інвестицій, або "вторинні" (реінвестиції отриманих доходів) інвестиції у формі грошових коштів або у формі рухомого майна.

Джерелами фінансування інвестиційного процесу є:

власні фінансові засоби (прибуток, амортизаційні відрахування, суми, виплачувані страховими органами у вигляді відшкодування збитку, і т.д.);

продаж основних фондів, земельних ділянок й інших видів активів;

залучені засоби від продажу акцій, засоби, виділені фінансово-промисловими групами на безоплатній основі, благодійні й інші внески;

асигнування з федерального бюджету, бюджетів суб'єктів федерації і місцевих бюджетів;

іноземні інвестиції, надані у формі фінансової чи іншої участі в статутному капіталі спільних підприємств, а також у формі прямих вкладень (у грошовій формі) міжнародних організацій і фінансових інститутів, держав, підприємств різних форм власності і приватних осіб;

різні форми позикових засобів, у тому числі кредити, надані державою на зворотній основі, кредити іноземних інвесторів, облігаційні позики, векселі, кредити банків та інших інституціональних інвесторів.

Усі джерела інвестиційних ресурсів доцільно об'єднати в чотири основні групи:

бюджетне фінансування (з бюджетів усіх рівнів);

власні нагромадження підприємств і організацій;

іноземні інвестиції;

заощадження населення.

При визначенні ролі кожної групи як основного принципу скористаємося оцінкою можливого приросту вкладень в інвестиції за рахунок кожного з них у сучасних умовах.

Використання бюджетів усіх рівнів для фінансування інвестиційних програм є дуже проблематичним. Спостерігається стійка тенденція зниження інвестицій в основний капітал, фінансованих за рахунок бюджетних засобів. Особливо помітним є зниження фінансування капітальних вкладень за рахунок засобів державного бюджету. З огляду на ріст державного боргу, недоліки в зборі податків, секвестування витрат навряд чи можна розраховувати на виділення з бюджетів значних асигнувань на інвестиційні програми в даний час.

Реального нагромадження власних ресурсів підприємств не відбувається. Однією з головних причин є рівень інфляції, що зумовив знецінення амортизаційних фондів і оборотних коштів підприємств. У багатьох підприємств не вистачає фінансових ресурсів навіть на підтримку обсягів виробництва, а тим більше на технічне переозброєння чи збільшення випуску продукції. У свою чергу, падіння виробництва приводить до зменшення прибутку, необхідного для нагромадження інвестиційних ресурсів. Сьогодні оборотні кошти підприємства майже на 80% забезпечуються кредитами комерційних банків. Це приводить до того, що велика частина прибутку іде на виплату банківських відсотків.

Для українських підприємств характерні високі витрати і низька рентабельність виробництва, значний рівень зносу й старіння устаткування, втрата досить вагомої частини висококваліфікованого персоналу, ріст дебіторської і кредиторської заборгованості, що не може не приводити до скорочення реальної бази для нагромадження й інвестицій.

Багато політиків і економістів пов'язують можливість оживити інвестиційні процеси з активним залученням іноземних інвестицій. Найбільш привабливими об'єктами для іноземних інвесторів є: АПК, промисловість, торгівля і громадське харчування. Останнім часом спостерігається зниження деякої частки іноземних інвестицій у промисловість, хоча при цьому помітно збільшилася частка вкладень у фінансову сферу.

Варто також врахувати, що велика частина іноземних інвестицій носить ризиковий і відносно короткостроковий характер. Крім того, поведінка іноземних інвесторів надмірно піддана впливу багатьох економічних, політичних і психологічних факторів.

Український уряд багато чого робить для удосконалювання законодавчої бази, що 3a6esne4VF піст іноземних інвестицій.

Разом з тим, з огляду на ємність інвестиційного ринку України, а також останні події, пов'язані з міжнародними економічними санкціями, ініційовані FATF проти нашої країни навряд чи можна розраховувати на масштабний приплив іноземних інвестицій і на пожвавлення з їхньою допомогою інвестиційного процесу.

Розмір заощаджень населення оцінюється різними авторами по-різному, але оцінюється досить серйозною сумою, здатною надати значну допомогу інвестиційному процесу. Однак велика частина заощаджень знаходиться в наявній формі в населення, а готовність його довірити свої заощадження якій-небудь фінансовій установі допускає впевненість у фінансовій чесності цієї установи.

У ринковій економіці банківська система відіграє найважливішу роль у концентрації грошових нагромаджень у суспільстві і забезпеченні їх найбільш ефективного інвестування. Саме тому банки повинні переконати населення, що воно не тільки повинно мати стимул збирати, але і може довіряти тому механізму, що змусить ці заощадження ефективно працювати. Віра населення в надійність банківської системи в кожнім суспільстві має істотне значення, а в сьогоднішній ситуації в Україні вона стає ключовим фактором мобілізації фінансових ресурсів для забезпечення розвитку економіки.

Таким чином, у сформованій ситуації в Україні необхідно на всіх рівнях приймати управлінські рішення, що стимулюють процес нагромадження, а реальний ріст інвестицій можливий головним чином за рахунок внутрішніх джерел — нагромаджень підприємств і мобілізації засобів населення.