Антикризове управління підприємством (2005)

Останнім часом досить велике поширення отримав фінансовий лізинг як одна з форм інвестицій інноваційної діяльності. Цей вид фінансових операцій знаходить застосування насамперед тоді, коли зважується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагають придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, транспортних засобів і т.п. Саме тут одержали розвиток принципово нові види зв'язків між виробником і споживачем складної продукції, засновані на довгостроковій оренді чи лізингу.

Сучасний ринок лізингових послуг — один з найбільш динамічних, що постійно розвиваються. У США, наприклад, на долю лізингу приходиться 25-30% у загальній сумі капітальних вкладень у машини й устаткування.

Під лізингом розуміється вид підприємницької діяльності, спрямований на інвестування тимчасово вільних чи залучених фінансових засобів, коли за договором фінансової оренди (лізингу) орендодавець (лізингодавець) зобов'язується придбати у власність оговорене договором майно у визначеного продавця і надати це майно орендарю (лізингоодержувачу) за плату в тимчасове користування для підприємницьких цілей. При цьому право власності на зазначені матеріальні цінності на весь термін договору зберігається за орендодавцем і враховується на його балансі.

Важливо підкреслити, що для фінансового лізингу (на відміну від інших його форм) характерно те, що термін оренди, як правило, дуже близький до терміну служби устаткування.

Головна перевага лізингу в тім, що при наявності рентабельного проекту підприємець має можливість одержати устаткування і почати нове виробництво без великих одноразових витрат. Це особливо актуально для початкуючих і середніх підприємців.

Після закінчення терміну лізингового договору (періоду лізинга) і виплати орендарем повної вартості майна й обговорених відсотків це майно стає його власністю або, якщо це обговорено умовами договору повертається лізингодавцю.

Сучасні лізингові фірми надають орендарю право вибору постачальника необхідного йому устаткування, розміщення замовлення і приймання об'єкта угоди. Технічне обслуговування і ремонт поставленого устаткування здійснює підприємство-виготовлювач або сам орендар (лізингоодержувач).

Найважливішими факторами, на основі яких встановлюються конкретні терміни лізингових договорів, найчастіше виступають:

термін служби устаткування, зумовлений його техніко-економічними характеристиками;

норми амортизаційних відрахувань, а також порядок їхньої індексації, встановлювані на урядовому рівні;

поява більш продуктивної техніки;

кон'юнктура ринку позичкових капіталів і тенденції її розвитку.

Однією з найбільш важливих проблем, що визначають розвиток лізингових відносин, виступає обґрунтування розмірів лізингових платежів, що повинні бути рівною мірою прийнятні для обох сторін.

До складу лізингового платежу, як правило, входять наступні основні елементи:

амортизація;

плата за фінансові ресурси, залучувані лізингодавцем для здійснення угоди;

лізингова маржа (1-3%), що являє собою дохід лізингодавця за послуги, що робляться ним;

ризикова премія, величина якої залежить від видів і ступеня ризику, що несе за даним договором лізингодавець.

У розрахунок лізингового платежу за згодою сторін можуть вводитися додаткові коефіцієнти, що враховують залишкову вартість орендованого устаткування (у законодавстві ряду країн при укладанні лізингових договорів не передбачається повна амортизація вартості орендованого майна), розмір авансових платежів й інші моменти, пов'язані зі схемою оплати.

У сучасній господарській практиці використовуються дуже різноманітні схеми лізингових договорів. Головні особливості фінансового лізингу, що відрізняють його від оперативного лізингу (прокату), поворотного лізингу і ряду інших його форм, зводяться до наступного.

Участь третьої сторони — виробника чи постачальника об'єкта лізингової угоди.

Об'єктом лізингу виступає, як правило, нове обладнання, яке придбане цілеспрямовано для потреб лізингоодержувача.

Об'єкти лізингових угод відрізняються високою вартістю.

Тривалість лізингової угоди звичайно близька терміну служби об'єкта угоди.

Технічне обслуговування устаткування здійснюється підприємством-постачальником або лізингоодержувачем.

Після завершення терміну договору лізингоодержувач має одну з наступних можливостей:

придбати об'єкт угоди, але за залишковою вартістю (якщо термін лізингового договору дорівнює амортизаційному терміну устаткування, воно просто переходить у власність лізингоодержувача);

укласти новий договір на менший термін і за пільговою ставкою:

повернути об'єкт угоди лізингової компанії.

Важливо підкреслити, що лізингові платежі включаються в собівартість продукції лізингоодержувача. При відображенні в бухгалтерському обліку лізингових операцій варто керуватися "Положенням про бухгалтерський облік і звітність".

Аналіз господарської практики показує, що основними розділами договору про фінансовий лізинг виступають:

предмет і термін дії договору (умови лізингу):

права та обов'язки сторін;

сума й умови платежів:

порядок передачі устаткування:

страхування об'єкта угоди:

додаткові умови договору (порядок повернення чи викупу устаткування і т.п.):

порядок розв'язання суперечок;

юридичні адреси і банківські реквізити.

Зміцнення банківської системи нашої країни і подальше удосконалювання податкового законодавства будуть сприяти збільшенню обсягу лізингових операцій, а, отже, розширенню і зміцненню технічної і технологічної бази виробництва і підвищенню стійкості роботи вітчизняних підприємств.

Висновки до розділу

Конкурентні переваги можуть досягатися фірмою протягом тривалого періоду тільки за умови постійного пристосування до ситуації, що змінюється, на ринках товарів і послуг і ринках факторів виробництва. Поняття зовнішньої і внутрішньої гнучкості не є абсолютними. Відповідно до теорії катастроф існують межі адаптивності системи. "Якщо зміни параметрів системи перевищують можливості її адаптивного розвитку, відбувається втрата стійкості. При цьому, якщо після втрати стійкості встановлюється коливальний періодичний режим, говорять про м'яку втрату стійкості. Якщо ж система переходить на інший режим руху стрибком — про тверду втрату стійкості".

Економічна безпека фірми повинна розглядатися як стан, при якому стратегічний потенціал фірми не знаходиться поблизу границь адаптивності, а погроза втрати економічної безпеки наростає з наближенням ступеня адаптивності стратегічного потенціалу до граничної зони. Інакше кажучи, якщо стратегічний потенціал фірми в існуючому вигляді вичерпав можливості пристосовуватися до зростаючої нестабільності зовнішнього середовища у рамках сталої місії, то можна говорити про загрозу економічної безпеки фірми. Ця загроза може виявлятися у вигляді втрати рівня конкурентного статусу фірми; або істотного погіршення фінансового стану фірми; або втрати позитивного іміджу фірми.

Катастрофічний стан настає тоді, коли ризик втрати активів фірми й особистого майна її власників наблизився впритул до свого граничного значення. Інакше кажучи, економічна безпека фірми існує лише в період найменшої імовірності повної втрати всього капіталу, що належить власникам фірми. У міру зростання цієї імовірності загроза втрати економічної безпеки посилюється.

Узагальнюючим показником фінансового стану підприємства, що характеризує ступінь "близькості" підприємства до банкрутства, на думку багатьох авторів, є показник "z-рахунка" Альтмана. Однак останнім часом різко загострилася критика з погляду обґрунтованості його застосування взагалі в наших умовах через його некоректність, тому що для фірм, що знаходяться на межі практичного банкрутства і навіть у його стані показник "z-рахунка" може бути цілком допустимим, якщо розрахунок вести за методикою Альтмана. Найбільш придатною, на нашу думку, є методика В.В. Чепурко, яку необхідно, пристосовувати для кожного типу підприємств у залежності від їхньої галузевої приналежності, що, звичайно, спочатку створює ряд незручностей її застосування.

Антикризове управління підприємством буде більш стійким, якщо підвищити гнучкість системи управління, технології виробництва, його виробничого потенціалу, вирішити проблематику гнучкого розвитку підприємства і його персоналу. У цих умовах компанія швидше пристосовується до "примх" і "капризів" зовнішнього і внутрішнього середовища і підвищує її стійкість і конкурентоспроможність.

В умовах підтримки стійкого розвитку підприємства велике значення має надійний і професіональний підхід до маркетингу. Особливу значимість мають стратегії конкурентів, їх переваги, логіка поведінки на конкретному ринку (товарному, інвестиційному, фінансовому, ресурсному). Об'єктом маркетингових досліджень і аналізу виступають економічні тенденції розвитку: науково-технічні, демографічні, соціальні, політичні, культурні процеси, стан яких в умовах кризи активно впливає на ринкову ситуацію. Ключовою функцією антикризового маркетингу виступає моніторинг зовнішнього середовища організації для уловлювання сигналів, що свідчать про загрозу погіршення становища організації на ринку, втрату конкурентоспроможності, зниження платоспроможності і керованості чи, навпаки, про можливості прогресивних зрушень, що відкриваються в окремих сферах діяльності.

Виведення товару на ринок — складний і найважливіший етап інноваційного процесу і йому необхідно приділяти основну увагу. Цьому етапу відповідає таке поняття, як "ринкове витягування". "Ринкове витягування" — це те, що трапляється тоді, коли хтось, добре знайомий з даним ринком, легко ідентифікує необхідний товар для цього ринку і закликає до виробництва товару відповідно до цієї необхідності. Якщо товар не має принципово нових властивостей, то немає і технічної новизни і якщо цей товар не пов'язаний з іншими товарами, то можливості його реалізації обмежені. Крім того, дуже важливо знати, що мати в портфелі тільки один товар для ринку, значить зазнати невдачі. Перспективи просування товару повинні бути ясно видимі на початку діяльності, а своєчасність виведення того чи іншого продукту (не раніше і не пізніше) найчастіше має першорядне значення з погляду подальшої долі нового продукту, а, отже і ефективності роботи підприємства, його стійкості.

В умовах загального прискорення науково-технічного прогресу, глобалізації й інтернаціоналізації ринку, посилення конкуренції, що супроводжується скороченням термінів дії конкурентних переваг і необхідністю поділу ринку на сектори, ніші і мікросегменти, інноваційність стає ключовим фактором успіху, якщо не єдиним засобом виживання. А стратегічне управління нововведеннями є найважливішим завданням антикризової політики підприємства, виконання якої багато в чому залежить від якості прийнятих інноваційних рішень, від можливості знаходити такі рішення, що організаційно й економічно зможуть забезпечити досягнення поставленої мети із створення конкурентоспроможної продукції.

Інноваційна стратегія жадає від співробітників застосування повною мірою свого творчого потенціалу, перетворення їх у "геніальних винахідників", у той же час, природно, сумлінно виконуючи свої повсякденні обов'язки. Інноваційна стратегія виправдання, коли ціль полягає в занятті лідируючої позиції на ринку, витісненні конкурентів і забезпеченні усе більшої частки ринку. Високі витрати на інвестиції, витрати на розробку нових продуктів, розширення виробничих потужностей і збутової мережі допускають обов'язкову наявність сильної і рішучої групи менеджерів. Занадто повільні фірми не мають шансів на виживання. Великі інновації дозволяють здійснювати вражаючі стрибки вперед, однак вимагають технології, що відповідає новітньому рівню знань, і великих інвестицій. На противагу цьому дрібні поліпшення, що дають кумулятивний ефект, можуть здійснюватися кожним співробітником у рамках його повсякденних обов'язків відповідно до його особистих здібностей. Результати цих поліпшень хоча і мають скромний масштаб, але носять регулярний і частий характер, що в значній мірі підвищує конкурентоспроможність фірми і сприяє її стійкому розвитку. Тому Kaizen як постійні, поступові поліпшення перетворився у фундамент СБППП — один з найважливіших інструментів управлінської стратегії.

Для забезпечення успіху антикризового управління потрібна ефективна інвестиційна політика, при якій дуже важливо забезпечити зв'язок між стратегічними і тактичними рішеннями в галузі інвестицій. Основною метою антикризової інвестиційної стратегії держави є структурна перебудова економіки. Тактичні інвестиційні рішення націлені на підтримку ефективної діяльності підприємств, здійснення державної фінансової підтримки неплатоспроможних підприємств для відновлення платоспроможності чи фінансування реорганізаційних заходів. Виходячи з об'єктивних передумов, сформувавши оптимальний інвестиційний портфель у широкому і вузькому значенні, або обравши окремий проект реальних інвестицій, підприємство, реалізуючи передбачені ним інвестиційні ресурси, створює нові виробничі потужності, підвищуючи технічний і організаційний рівень виробничого процесу і стійкість фірми в цілому.

Кожний інвестиційний проект має свою конкретну спрямованість і може з найбільшою ефективністю бути реалізований у тих регіонах України, де для цього є найкращі умови. До того ж оцінка і прогнозування інвестиційної привабливості регіонів України мають бути безпосередньо пов'язані з державною регіональною політикою, метою якої є забезпечення розвитку окремих регіонів з урахуванням таких факторів, як раціональне використання різноманітних економічних можливостей кожного з них, ефект оптимальної інтеграції, територіальний розподіл праці та взаємна економічна кооперація. У відповідності до цієї мети завданнями державної політики регіонального розвитку є реконструкція старих промислових регіонів; стимулювання розвитку експортних та імпортозамінних виробництв тих регіонів, які мають для цього найкращі умови; формування вільних (спеціальних) економічних зон; прискорений розвиток необхідної регіональної інфраструктури. Реалізація цих завдань тісно пов'язана з державною та приватною інвестиційною діяльністю.

Останнім часом досить велике поширення одержує фінансовий лізинг як одна з форм інвестицій інноваційної діяльності. Цей вид фінансових операцій знаходить застосування насамперед тоді, коли зважується завдання швидкого промислового освоєння великих технічних новацій, що вимагають придбання дорогих верстатів, устаткування, унікальної контрольно-вимірювальної техніки, енергетичних установок, транспортних засобів і т.п. Саме тут одержали розвиток принципово нові види зв'язків між виробником і споживачем складної продукції, засновані на довгостроковій оренді чи лізингу.

Зміцнення банківської системи нашої країни і дальше удосконалення податкового законодавства будуть сприяти збільшенню об'єму лізингових операцій, а, отже, розширенню і укріпленню технічної й технологічної бази виробництва, підвищенню стійкості роботи вітчизняних підприємств.