Основи економічної теорії (2001)

Принципова особливість сучасного перехідного періоду в Україні полягає в тому, що він розгортається наприкінці XX ст., коли відбуваються глобальні процеси переходу розвинених країн до постіндустріального суспільства. Країни, що розвиваються, також поступово, але невпинно, просуваються від традиційної економіки до сучасних форм ринкової економіки. До того ж ці країни мають можливість і реалізують у своїй практиці господарювання певні досягнення розвинених країн, які властиві постіндустріальній стадії. Країнам, що переходять від адміністративно-командної до ринкової економіки, також необхідно піднести виробництво на сучасний рівень. Без цього не може бути і мови про забезпечення життєвого рівня народу, який відповідає сучасним умовам світового розвитку. Ця обставина визначає верхні межі перехідного періоду.

Перехід до ринкової економіки у змісті перехідного періоду — більш довгостроковий і масштабний етап порівняно з завданнями подолання кризового стану економіки України. Інакше кажучи, її програма подолання кризи пов'язана з початковим етапом перехідного періоду. Саме тому програма переходу до ринкової економіки характеризує загальний зміст процесу переходу від одної економічної системи до іншої.

Справа в тому, що товарно-ринкові відносини характеризують такий етап у розвитку суспільства, коли домінують матеріально-речові чинники, які зумовлюють оречевлення і самих відносин. Цей етап характерний для індустріального суспільства. Водночас індустріальне суспільство з характерними для нього ринковими відносинами як пануючими створює умови для нового постіндустріального суспільства, коли домінуюча роль переходить до чинників інтелектуально-інформаційного порядку. На зміну оречевленим відносинам людей мають прийти відносини високорозвинених людей, які «скидають» з себе речове підкорення.

З цього погляду, ринок, ринкова економіка, що властиві індустріальному суспільству, є необхідною умовою переходу суспільства у третю, постіндустріальну епоху. Тому, як підкреслюють окремі автори, ринок є обов'язковим моментом, але це не самоціль перехідної економіки. Інакше кажучи, зміст перехідної економіки не обмежується завданнями переходу від командної до ринкової економіки. Адже світовий прогрес показує, що вже настає якісно нова епоха — постіндустріальне суспільство.

На жаль, у суспільній свідомості живе думка, що раз не соціалізм, то ми йдемо до капіталізму. До того ж розвиток приватної власності, посилення процесів соціальної диференціації в суспільстві є сильними аргументами на користь цього висновку. Проте вже тут очевидна помилка, яка полягає в ототожненні ринкових і капіталістичних відносин. Як відомо, ринкові відносини існували до капіталізму і водночас вони існували і за «дикого» капіталізму XIX ст., існують і тепер у розвинених країнах. Саме тому перехід до ринкових відносин не визначає, яке суспільство буде побудовано. Альтернативний характер перехідної економіки робить можливими, як уже зазначалося різноманітні варіанти її розвитку. Проте цей вибір не може не враховувати реальні традиції суспільного розвитку. А вони сьогодні такі, що свідчать про поступове формування на новій постіндустріальній основі нового «посткапіталістичного» суспільства.

Отже, перехідний період передбачає три етапи свого розвитку. Перший, очевидно, найкоротший. пов'язаний з виходом з кризи, подоланням спаду виробництва, стабілізацією економіки, забезпеченням економічного зростання.

Другий стан — це здійснення процесів роздержавлення, приватизації та демонополізації економіки, тобто перетворення адміністративно-командної економіки на ринкову, причому не тільки формальне завершення їх, а й налагодження ефективного функціонування підприємств у руках нових господарів. Ці процеси розпочалися на першому етапі перехідного періоду і для їх завершення і забезпечення ефективного господарювання потрібно також кілька років. Інакше кажучи, другий етап може не набагато вийти за межі першого етапу.

І нарешті, третій етап — це структурна перебудова економіки на основі переходу до нового технологічного способу виробництва. Цей етап зароджується у першому і другому етапах, а для свого здійснення потребує, очевидно, не менше двох-трьох десятиліть. Адже це надзвичайно складний процес, який дуже дорого коштує. Досвід колишньої Німецької Демократичної Республіки показує, що її об'єднання з ФРН, величезні щорічні капіталовкладення, що перевищують 100 млрд. марок протягом 5 років, не змогли усунути їх протилежність. І сьогодні зберігаються істотні відмінності і у розвитку виробництва, і у рівні доходів. Незрівнянно складніші ці процеси в Україні. Наша країна відстає від розвинених країн на цілу історичну епоху. Для того щоб перейти до нового технологічного способу виробництва, треба переоснастити на основі нової техніки і технології усе народне господарство. Для цього потрібні величезні інвестиції. Цілком зрозуміло, що, на відміну від східних земель Німеччини, ми не можемо розраховувати на ті обсяги, що вклала колишня ФРН в її економіку. А це означає, що і часу на здійснення цього історичного завдання Україні потрібно набагато більше, ніж Німеччині.

На якому ж з визначених етапів перехідного періоду перебуває Україна? На наш погляд, економіка України пройшла перший етап і вже істотно просунулась уперед у розв'язанні завдань другого етапу. Так, досягнуто в основному фінансової стабілізації, істотно зменшено інфляцію. Це свідчить про просування шляхом реформування бюджету розмежуванням повноваження і джерел доходів на центральному і місцевому рівнях. Державний бюджет звільняється від невластивих йому функцій. Зростають обсяги експорту, оптимізується структура зовнішньоекономічних зв'язків і міждержавних економічних відносин.

Уніфіковано валютний курс, розвивається валютний ринок, завершується становлення банківської системи.

Водночас істотно пожвавилися процеси роздержавлення, корпоратизації, приватизації та демонополізації економіки, розвивається державний сектор економіки. Розроблені і реалізуються загальнодержавні та галузеві цільові програми. Вони спрямовані на вирішення важливих народногосподарських завдань. Насамперед це — енергозабезпечення, ракето-, літако- і суднобудування, виробництво вітчизняних електровозів, трамваїв, тролейбусів, автобусів. Виходячи з цього, можна говорити про те, що створено основу для досягнення стабілізації економічними засобами регулювання. Однак позитивні тенденції не вдалося закріпити і зробити незворотними. Ось чому потрібна напружена і злагоджена робота щодо макроекономічної стабілізації та подальшого реформування економіки, її просування до рівнів, які забезпечили б зростання добробуту народу, вихід на рубежі світового прогресу.