Основи економічної теорії (2001)

Економічне значення дрібного виробництва в АПК. Дрібні, або присадибні та підсобні господарства — досить важливий чинник сільськогосподарського виробництва і постачання населенню продуктів харчування. Більшість урядів країн надають їм певну допомогу, сприяючи узгодженому розвитку великого і дрібного виробництва. В останньому виробляється значна кількість продукції, яка задовольняє власні потреби фермера і постачається на ринок. Так, в Україні ці господарства дають понад І/4 валової продукції сільського господарства, в тому числі близько 40 відсотків тваринницької продукції, а в країнах, що розвиваються, — основну масу як валової, так і товарної продукції. Водночас в індустріально розвинених країнах з соціально-ринковим типом економіки дрібне господарство, так звані часткові ферми, виробляють незначну кількість продукції порівняно з товарними фермами.

Нове бачення шляхів розвитку дрібного виробництва, особливо в умовах перехідної економіки, за умов НТР дає змогу об'єктивно визначити його сутність і соціально-економічну роль. Виробнича діяльність дрібного господарства заснована на особистій зацікавленості його працівників, тому вони швидко і досить ефективно реагують на збільшення чи зменшення попиту, зміну цін, проблеми, які виникають у постачанні, зміну пріоритетів у харчуванні тощо.

Значення дрібного виробництва зводиться також до того, що присадибні та особисті підсобні господарства суттєво знижують навантаження на централізовані товарні фонди і організований продаж продуктів харчування тим, що населення саме забезпечує себе і свої сім'ї продовольчими товарами. Особливе значення це має для України та інших країн СНД, оскільки значна кількість населення в них отримує через канали роздрібної торгівлі переважно такі продукти, як хліб, вироби з борошна, цукор, консерви, сири, ковбаси тощо.

Дрібне виробництво значно економить ресурси державного бюджету. Для виробництва такої кількості продукції, яку воно дає, на великих товарних фермах чи підприємствах, у країнах з перехідною економікою та в країнах, що розвиваються, потрібно було б у кілька разів збільшити державні інвестиції. Це дає підстави стверджувати, що роль дрібного виробництва може бути позитивною навіть тоді, коли їхня товарність знизиться до нуля.

Дрібні господарства забезпечують постійну або часткову зайнятість робочої сили активного віку та працездатних пенсіонерів. Наприклад, у країнах ЄС та США кілька мільйонів людей займаються сільськогосподарським виробництвом для отримання додаткового доходу або з оздоровчою метою. Кількість останніх має тенденцію до підвищення. Це властиво і для країн Східної Європи.

Позитивною характеристикою дрібного господарства є також те, що в ньому зосереджується основна маса виробництва малопоширених і особливо якісних видів продукції. Тут ще тривалий час використовуватимуться виробничі потужності, які у великих господарствах або зовсім не можуть бути застосовані, або це не рентабельно. Крім того, є немало побічних продуктів і відходів (наприклад, трава на лісових галявинах, обабіч каналів, сільських стежок, відходи домашнього господарства, закладів громадського харчування), які можуть бути ефективно використані лише в дрібних господарствах. У цих випадках суспільство при незначних витратах отримує значну кількість продукції.

Поєднання дрібного виробництва з великим. У більшості країн здійснюється широка система заходів з підтримки дрібного господарства шляхом його інтеграції з великим. У цьому процесі надзвичайно важлива роль належить кооперації — наймасовій економічній організації як фермерів, так і сільського населення в цілому. Вона охоплює всіх фермерів Швеції, Данії, Норвегії, Фінляндії, Ісландії, Швейцарії, Бельгії. Менш поширена кооперація у Великій Британії та Італії, в той час як у Франції кожен фермер, як правило, є членом двох або й більше кооперативних товариств.

Крім організації виробничої та збутової діяльності кооперативи забезпечують досить активне функціонування розгалуженої системи закладів, пов'язаних з науково-дослідною роботою. Наприклад, у Нідерландах — це насінницькі центри, інститут птахівництва, інформаційні служби, центри з підготовки і перепідготовки кадрів, впровадження досягнень науки у виробництво тощо.

Діючи в інтересах своїх членів, кооперативи сприяють прискоренню темпів індустріалізації дрібного господарства і на цій основі — ліквідації рутинних видів робіт, притаманних доіндустріальній стадії виробництва. Концентруючи значні кошти, кооперація певною мірою діє як противага у процесі «перекачування» фінансових ресурсів з сільського господарства у несільськогосподарські галузі та торгівлю.

Кооперація виробила основні елементи форм виробничих зв'язків, які пізніше дістали назву вертикальної координації. За своїм економічним змістом вони не відрізняються від процесів вертикальної інтеграції, де організатором виробничих зв'язків є фірма-інтегратор. Проте як у першому, так і другому випадку увесь комерційний ризик бере на себе дрібний виробник. Більшу ж частину прибутку за рахунок організації великого виробництва на основі об'єднання зусиль самостійних дрібних ферм отримують інтегратори. При цьому використовуються сучасні методи регулювання розвитку дрібного виробництва на засадах його поєднання з великим. Це — встановлення контрактних відносин, жорстких стандартів на продукцію, надання дрібним фермерам послуг виробничого та не виробничого характеру, стимулювання технічної реконструкції частини ферм, різних форм партнерства, підтримки конс'юмеризму (підтримки руху громадських організацій на захист споживача) тощо. У цьому самому напрямі діють державні органи таких країн, як США, Франція, Велика Британія.

Незважаючи на заходи з підтримки дрібного виробництва, поєднання його з великим, розорення дрібних власників триває, змінюються лише умови виживання дрібних господарств різної спеціалізації.

Останнім часом особливого значення набуло поєднання дрібного і великого виробництв у країнах, які переходять до ринкової економіки. Тут створюються сприятливі умови для організації фермерського господарства, орендних колективів, дрібних кооперативів тощо. Різноманітні форми підтримки таких господарств з боку держави та міжнародних організацій, місцевих органів самоуправління і самоврядування спрямовані на поєднання роботи дрібних господарств з великими. їх можна згрупувати так:

надання цінових і податкових пільг;

сплати премій за організацію виробництва певних видів продукції;

надання цільових пільгових кредитів;

надання міжнародних кредитів;

надання агрономічної та зооветеринарної допомоги;

організація показових ферм і навчання фермерів;

праця в підсобному чи дрібному товарному господарстві враховується при призначенні пенсій і соціальних витрат.

І все-таки цей процес іде з великими труднощами. Даються взнаки недостатнє правове забезпечення, протидія бюрократичного апарату на місцях, протидія керівників колективних господарств і державних підприємств. Усе це, а також низький рівень механізації, застосування переважно ручної праці, брак коштів для придбання необхідної «малої» техніки поки що не дають простору для значного поширення зазначених форм виробництва.