Основи економічної теорії (2001)

Під виливом розвитку науки і техніки і проникнення великого капіталу в сферу агробізнесу в індустріально розвинених країнах у 60—70-ті роки в ньому відбулися значні за масштабами та глибиною соціально-економічні зрушення. До найсуттєвіших слід віднести перетворення сільськогосподарської праці на різновид індустріальної, значне скорочення чисельності сільського населення і зайнятих в агробізнесі, майже повну ліквідацію напівфеодальних відносин і пов'язаних з цим соціальних груп, пролетаризація дрібних і середніх фермерів, зміни в інфраструктурі села тощо.

У результаті розвитку транспортної інфраструктури багато мешканців сільських районів працюють у містах або в несільськогосподарських галузях виробництва, підприємства і заклади яких розміщені у сільській місцевості. Масова міграція сільського населення спричинена наслідками індустріалізації сільськогосподарського виробництва, що зумовило зменшення потреб у робочій силі, оскільки комплексна механізація і автоматизація виробництва дали можливість відмовитись від послуг найманих робітників і задовольнятися силами власної сім’ї та невеликою кількістю сезонних робітників.

У повоєнний період для країн Західної Європи, США, Японії характерною рисою став розвиток промисловості та сфери послуг у сільських районах, а також переміщення у сільські райони суто «міських» галузей, прямо не пов'язаних з агропромисловим виробництвом. Таке становище склалося внаслідок дії відцентрових сил, які, з одного боку, зумовили розвиток тенденції до децентралізації, а з іншого — зростання конкуренції на ринках сировини, робочої сили та готової продукції потребувало зниження витрат виробництва за рахунок залучення у процес виробництва дешевшої робочої сили, здешевлення самого будівництва, створення мобільніших його форм. Машини витіснили ручну працю і в сільському господарстві, що призвело до розорення дрібних фермерів, кроперів, колонів та орендарів-здольників, масового від'їзду молоді з села у пошуках престижнішої несільськогосподарської праці.

Урбанізація села, розвиток у сільській місцевості промисловості та галузей інфраструктури суттєво розширили можливості для збільшення зайнятості сільських мешканців як на постійній роботі, так і на основі сумісництва, які перетворюються для сотень тисяч і мільйонів трудівників на спосіб життя. Як наслідок, від ЗО до 60 відсотків сільського населення живе за рахунок доходів, не пов'язаних з веденням фермерського господарства.

Зрушення в галузевій структурі сільської економіки зумовили відповідні зміни в його життєвих стандартах і побуті. Традиційні форми селянської праці, що ґрунтуються на засадах сімейної та сусідської взаємодопомоги, дедалі більше витісняються індивідуально капіталістичними формами ведення господарства.

Розвиток продуктивних сил і подолання на цій основі відставання сільського господарства від інших галузей стали об'єктивною умовою ліквідації істотної різниці в рівні доходів, умовах побуту і культури міського і сільського населення, а дійова соціальна політика, що здійснюється на державному рівні, гарантує не тільки відповідний мінімум заробітної плати, а й відпустки найманим робітникам і фермерам. У ряді країн набули поширення фермерські організації типу «служби заміни». Вони забезпечують фермерам умови для використання ними відпустки без завдання шкоди своєчасному та якісному виконанню господарських робіт. Робота цих служб фінансується за рахунок як державного бюджету, так і фермерів та їхніх професійних організацій.

У еволюції соціально-побутових умов фермерів виявляються дві суперечливі тенденції: перша — до створення однакових, а то й кращих побутових умов на селі порівняно з містом, а друга — до суттєвої різниці між ними.

Такі суперечності зумовлені панівною системою економічних відносин, недостатнім державним регулюванням аїропромислового виробництва, недоліками в соціальній політиці, консерватизмом сільського укладу життя та недостатнім розвитком сільської інфраструктури в окремих регіонах.

Більшою суперечливістю характеризуються ці тенденції в країнах з перехідним типом економіки, оскільки недостатній рівень державної підтримки і нестача власних коштів як наслідок економічної кризи, поставило село в досить скрутне економічне становище, а фінансування соціальних програм здійснюється за залишковим принципом.