Основи економічної теорії (2003)

Розкриття механізму реалізації власності сприяє пізнанню того, як і за допомогою чого реалізують себе будь-який тип, вид і форма відносин власності стосовно конкретних об'єктів власності. Загалом поняття «механізм реалізації власності» означає перехід юридичного змісту власності в її економічний зміст, тобто перехід власності у привласнення.

Необхідність такого переходу зумовлена тим, що юридичні відносини (зміст) власності не можуть забезпечити задоволення ні виробничих, ні особистих потреб людей, оскільки юридичні відносини перебувають поза сферою виробництва і тому не містять у собі економічних процесів реалізації: у правових відносинах власність перебуває в пасивній формі, формі спокою.

Реалізація власності починається з переходу її з пасивної в активну, діяльну форму. Зміст діяльної форми власності утворюють відносини привласнення — виробничі відносини як реальні відносини володіння, розпоряджання і використання факторів виробництва. За допомогою трудових, техніко-технологічних виробничих відносин безпосередні виробники привласнюють засоби виробництва та створюють нові блага, а за допомогою соціально-економічних виробничих відносин власниками факторів виробництва (капіталу, робочої сили, землі тощо) здійснюється присвоєння результатів виробництва. Двоїста структура відносин привласнення виявляється у двоїстому змісті привласнення, що відображається поняттями «первинне привласнення» як суто привласнення і «вторинне привласнення» як присвоєння.

Первинне привласнення — сукупність трудових відносин, якими опосередковується процес опанування виробниками засобів і технологій виробництва та створення нових благ як своїх.

Первинне привласнення здійснюється через працю у безпосередньому процесі виробництва. У цьому процесі праця є дійсним, діяльним суб'єктом привласнення, суб'єктивною сутністю власності. У процесі первинного привласнення виробники «вкладають» у продукт виробництва (переносять на нього) власні сутнісні сили і здібності та сутнісні властивості засобів виробництва, перетворюючи цим продукт виробництва на «свій» як втілення (опредмечування) власних здібностей і сил.

Вторинне привласнення (присвоєння) — сукупність соціально-економічних відносин, через які здійснюється процес присвоєння продукту виробництва, тобто його перехід у належність власників факторів виробництва.

Основними структурними складовими відносин присвоєння є відносини власності на засоби виробництва, товарно-грошові відносини та конкретні економічні форми виробничих відносин. Відносини власності на засоби виробництва зумовлюють належність продукту виробництва власнику засобів виробництва, товарно-грошові відносини опосередковують відчуження-присвоєння продуктів виробництва в актах їх продажу-купівлі, а конкретні форми виробничих відносин — заробітна плата, промисловий прибуток, підприємницький Дохід, торговий прибуток, позичковий відсоток, дивіденд, рента, маржа тощо — як певні грошові доходи виступають економічними інструментами присвоєння продуктів виробництва в актах їх купівлі.

Форми реалізації власності — конкретні економічні форми виробничих відносин (заробітна плата, прибуток, позичковий відсоток, підприємницький дохід, дивіденд, земельна рента, орендна плата, інші доходи), в яких економічно реалізується власність на відповідні об'єкти власності (робочу силу, промисловий, торговельний, позичковий капітал, цінні папери, землю тощо) та за допомогою яких суб'єкти власності присвоюють певну частину суспільного продукту; а також вилучення корисних властивостей з об'єктів власності у процесі їх виробничого та особистого споживання.

Конкретні економічні форми виробничих відносин (заробітна плата, прибуток, відсоток, дивіденд тощо) як певні форми грошових доходів та економічні інструменти відносин присвоєння одночасно є економічними формами реалізації відповідних об'єктів власності. Так, заробітна плата є формою реалізації власності найманого працівника на свою робочу силу; промисловий і торговельний прибуток — формою реалізації власності роботодавця на промисловий і торговельний капітал; позичковий відсоток — формою реалізації власності на позичковий капітал; земельна рента — формою реалізації власності на землю; дивіденд — формою реалізації власності на акціонерний капітал тощо. Використовуючи ці доходи на придбання засобів виробництва, предметів особистого споживання, цінних паперів, різних послуг, кожний суб'єкт власності відповідних об'єктів присвоює продукти виробництва як певну частку суспільного багатства.

Змістом поняття «реалізація власності» є економічний процес видобування корисних властивостей та доходів з об'єктів власності в процесі діяльних (реальних) відносин володіння, розпоряджання та використання цих об'єктів.

Аналіз сутності власності дає змогу зробити такі висновки:

Привласнення здійснюється через виробництво у процесі виробництва, в якому праця є діяльною власністю. Тому якщо юридичний зміст поняття «власність» утворює сукупність правових, ідеальних за своєю субстанцією відносин належності, володіння, розпоряджання та користування умовами і результатами виробництва, то зміст поняття «привласнення» утворює сукупність реальних відносин володіння, розпоряджання і користування ними, тобто відносин виробництва, розподілу, обміну та споживання умов і результатів виробництва. Уся сукупність відносин привласнення має дві особливі складові, які утворюють два способи привласнення — первинне, або суто привласнення, і вторинне привласнення — присвоєння.

Власність і привласнення співвідносяться як дві протилежності, що переходять одна в одну — власність переходить у привласнення, а привласнення — у власність, внаслідок чого власність і привласнення є розрізненою тотожністю.

Соціально-економічним механізмом реалізації власності є перехід ідеальних за своєю субстанцією правових відносин власності у реальні виробничі відносини, які в певних формах своєї організації є конкретними економічними формами, що в єдності утворює поняття «механізм господарювання».

Механізм реалізації власності — послідовний процес переходу юридичного змісту власності в її економічний зміст — виробничі відносини — з їх наступним формоутворенням, тобто переходом виробничих відносин у конкретні економічні форми, з подальшим переходом конкретних економічних форм та методів господарювання в господарський механізм суспільства.

Господарський механізм, який інтегрує конкретні економічні форми виробничих відносин та методи господарювання, є цілісним механізмом економічної реалізації всіх об'єктів власності всіма суб'єктами власності певного суспільства. Механізм та структура реалізації власності наведено на рис. 1.3.

Особливе місце у механізмі реалізації власності посідає оренда. Оренда — це форма господарювання і тому економічна форма реалізації певних об'єктів власності; як така вона є відносинами між власником (землі, підприємства, іншого майна) та орендарем щодо передачі власником належного йому майна орендареві у строкове і платне володіння, використання та розпоряджання (суборенда) з метою одержання суб'єктами орендних відносин різних форм доходів. Орендні відносини опосередковують економічну реалізацію об'єктів будь-якого типу, виду та форми власності. Це означає, що орендодавцем та орендарем можуть бути суб'єкти і приватної і спільної власності.

Обов'язковою умовою орендних відносин є наявність двох економічних суб'єктів — орендодавця та орендаря, відносини між якими формуються з приводу одного й того самого об'єкта власності. Для продуктивного використання об'єкта оренди орендар повинен одержати право володіння ним, яке надається орендним договором. Ним визначається й розмір орендної плати. Оренда зберігає за власником право належності й верховного розпоряджання власним майном і водночас передбачає, що орендареві належать функції господарювання, тобто реального володіння, використання та часткового розпоряджання орендованим майном. Тому оренда є не типом, видом або формою власності, а саме формою господарювання, формою економічної реалізації певних об'єктів власності.

Економічна реалізація об'єктів конкретних типів, видів та форм власності через оренду здійснюється працею орендаря та найманих ним працівників. Основними економічними формами реалізації об'єктів оренди є: орендна плата, яку одержує (присвоює) від орендаря орендодавець; прибуток, який одержує (присвоює) орендар від своєї господарської діяльності на основі орендованого майна; заробітна плата найманих працівників, якщо орендар застосовує найману працю.

Різновидом оренди є лізинг. Лізинг — це відносини між лізингодавцем та лізингоодержувачем щодо надання лізингодавцем у виключне користування на певний термін лізингоодержувачу майна, яке є власністю лізингодавця, або куплене ним у власність за дорученням та за згодою із лізингоодержувачем, за умови сплати ним періодичних лізингових платежів. Залежно від особливостей здійснення лізингових операцій розрізняють фінансовий та оперативний лізинг, а залежно від форми здійснення лізингових операцій він буває зворотним, пайовим, міжнародним тощо. Об'єктом лізингу може бути будь-яке нерухоме чи рухоме майно — машини, устаткування, транспортні засоби тощо. Не можуть бути об'єктами лізингу земельні ділянки та інші природні об'єкти.

Розгляд механізму реалізації власності буде неповним без з'ясування взаємозв'язку понять «реалізація власності» та «управління власністю», тобто без з'ясування сутності та функцій управління власністю в процесі її економічної реалізації.

Будь-який економічний процес потребує певного управління. На перший погляд, усіма економічними ресурсами як об'єктами власності управляють люди — власники та їх представники (менеджери). Проте виникає питання: чим керуються люди у цьому процесі? Будь-яка економічна діяльність людей підпорядковується їхнім інтересам як формі вираження їхніх потреб, отже діяльність людей в управлінні процесом реалізації власності підпорядкована їх власним інтересам. У свою чергу, з розуміння економічних інтересів як форми вияву виробничих відносин випливає й те, що економічні інтереси є також виявом економічних законів як суттєвих, стійких причинно-наслідкових зв'язків виробничих відносин — закону піднесення (зростання) потреб, закону економії робочого часу (зростання продуктивності праці), закону вартості, закону додаткової вартості, законів попиту та пропозиції тощо. Отже управління процесом реалізації власності у своїй основі підпорядковується економічним законам, саме вони через економічні інтереси визначають дії власників чи менеджерів з управління процесами економічної реалізації (володіння, розпоряджання та використання) об'єктів власності.

Управління реалізацією власності — діяльність людей у процесі володіння, розпоряджання та використання об'єктів власності, яка підпорядковується економічним інтересам їх власників.

Управління процесом реалізації власності не є окремим структурним елементом — його здійснюють (несуть у собі) усі структурні складові механізму реалізації власності — економічні закони, виробничі відносини, конкретні економічні форми виробничих відносин. '

Звідси випливає, що основною функцією управління процесом реалізації власності є його підпорядкування інтересам власника, незалежно від того, хто є суб'єктом цього процесу — власник чи його представник.

Управління процесом реалізації власності отримує свою завершену форму в явищі, яке відображається поняттям « господарювання ».

Господарювання — цілісна системна форма організації відносин володіння, розпоряджання та використання, через яку економічно реалізується належність певного об'єкта власності певному суб'єкту.

Господарювання є формою економічної реалізації того чи іншого типу, виду і форми власності. Відповідно існують: одноособова, партнерська, кооперативна, акціонерна, державна, орендна та інші форми господарювання.

Аналіз змісту процесу реалізації власності, його механізму та економічних форм дає підставу для таких висновків: Категорії «власність» і «реалізація власності» не є тотожними: якщо власність є ідеальними за своєю субстанцією відносинами належності, володіння, розпоряджання та використання певних об'єктів, тобто перебуває у формі спокою, статики, то реалізація власності є діяльною формою цих відносин, формою їх економічного руху, динаміки.

Діяльна форма володіння, розпоряджання та використання є відносинами привласнення, тобто виробничими, економічними відносинами, через які реалізуються певні об'єкти, типи, види та форми власності.

Реалізація власності підпорядкована потребам та інтересам власника: вона починається з поєднання особистісного та речових факторів виробництва, здійснюється у процесі виробництва й опосередковується притаманними йому виробничими відносинами та завершується фактичним присвоєнням (перетворенням у належність, власність) власниками факторів виробництва результатів виробництва, тобто переходом привласнення у власність. Це означає, що поняття «власність» і «привласнення» не є тотожністю — вони є розрізненою тотожністю, подібно до того, як розрізненою тотожністю є поняття «чоловік» і «жінка».