Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

У сільському господарстві використовуються різні виробничі ресурси, роль і значення яких для здійснення процесу сільськогосподарського виробництва неоднакові. Відповідно до цього критерію розрізняють ресурси незамінні і взаємозамінні. Незамінні ресурси — ті, без яких процес виробництва сільськогосподарської продукції взагалі неможливий (наприклад, насіння і посадковий матеріал). Взаємозамінні ресурси також необхідні для здійснення процесу виробництва, проте за характером взаємозаміни вони істотно різняться між собою. Якщо одні з них взаємозамінюються з орієнтацією, головним чином, на економічні обмеження (наприклад, заміна живої праці капіталом), то інші можуть взаємозамінюватись лише у певних співвідношеннях з урахуванням не лише економічних, а й технологічних обмежень (наприклад, заміна одних видів кормів іншими).

Зазначені особливості виробничих ресурсів потрібно обов’язково враховувати в процесі їх використання. При цьому у менеджерів виникає низка питань, що вимагають кваліфікованого розв’язання. Найважливішими серед них є:

– до якого рівня (обсягу) потрібно використовувати певний ресурс, щоб досягти максимально можливого для даних умов економічного ефекту;

– як за інших однакових умов можна досягти максимальної економічної вигоди, якщо ресурси обмежені;

– як знайти таку комбінацію взаємозамінних ресурсів, яка б забезпечувала обумовлений обсяг виробництва продукції при найменших витратах на одиницю продукції;

– які види продукції краще виробляти в умовах підприємства за наявних ресурсів;

– які обсяги виробництва продукції є найбільш економічно вигідними для підприємства;

– яку технологію виробництва певного виду продукції доцільніше використовувати, щоб досягти найкращих для підприємства результатів (наприклад, яка технологія відгодівлі великої рогатої худоби є найбільш економічно вигідною — з низькоенергетичним раціоном, в якому домінують грубі корми, чи високоенергетичним з підвищеним вмістом концентрованих кормів).

Дати відповідь на ці та інші подібні запитання означає прийняти відповідне рішення. Найголовнішими серед них є рішення «ресурс—продукт», «ресурс—ресурс», «продукт—ресурс», «продукт—продукт». Всебічне обґрунтування цих рішень дає змогу підприємствам використовувати ресурси до раціональної межі, не допускати їх марного витрачання (рішення «ресурс—продукт»), віддавати перевагу при виробничому споживанні тим ресурсам, які забезпечують виробництво більш дешевої продукції (рішення «ресурс—ресурс»), визначати пріоритетні галузі, що забезпечують вищу ефективність виробництва порівняно з конкуруючими галузями (рішення «продукт—продукт»). Дуже важливим є також рішення, що дає відповідь на запитання «скільки виробляти?». З насиченням ринку сільськогосподарською продукцією це рішення стає одним із ключових і вимагає врахування не лише економічних факторів, але й того факту, що за таких умов ускладнюється проблема збуту.

Потрібно пам’ятати, що в менеджменті мова йде не просто про прийняття більш-менш обґрунтованого рішення, а про знаходження найкращого варіанта розв’язання господарського завдання, реалізація якого дала б змогу забезпечити підприємству одержання максимально можливого ефекту. Щоб досягти цієї мети, потрібно добре знати правила прийняття рішень. Детальне їх вивчення — необхідна умова обґрунтованого розв’язання проблем реального життя.

У наших прикладах правила прийняття рішень «спрацьовують» в ідеальних умовах, тобто таких, коли менеджеру наперед відомі ціни на ресурси і вироблену сільськогосподарську продукцію, обсяг її виробництва, а також характер технічних зв’язків між продуктом і використовуваними ресурсами. Не береться до уваги і розрив між часом залучення ресурсів у виробничий процес і часом реалізації продукції. Зрозуміло, що в реальних умовах менеджерам доводиться мати справу не лише з наперед визначеними умовами, а й ситуаціями невизначеності, які виникають через мінливість погодних умов та ринкової кон’юнктури. Проте такі припущення мають свої переваги, оскільки дають змогу зрозуміти принципи і методи розв’язання господарських завдань, розпізнати характер технічних та економічних взаємозв’язків, які необхідно враховувати при прийнятті практичних рішень у реальному житті.