Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

У міжнародній практиці торгових відносин застосовується декілька форм розрахунків. Постановою Кабінету Міністрів України і Національного банку України «Про типові платіжні умови зовнішньоекономічних договорів і типові форми захисних застережень до зовнішньоекономічних договорів» ( від 21 червня 1995 р. за № 444 ) рекомендовано такі форми розрахунків між суб’єктами ЗЕД в іноземній валюті, зважаючи на їх вигідність для української сторони, як документарний акредитив та документарне інкасо (з гарантією).

Документарний акредитив — це зобов’язання банку-емітента (банку-покупця) виплатити відповідно до вказівок імпортера (наказодавача) вказану в ньому суму (ціну контракту) продавцю (бенефіціару) згідно зі встановленими в акредитиві умовами після того, як документи, вказані в умовах акредитива, будуть представлені банку. Акредитивом може передбачатися й акцепт переказного векселя (тратти), виставленого бенефіціаром.

Згідно з «Уніфікованими правилами і звичаями для документарних акредитивів», розробленими Міжнародною торговою палатою, у редакції 1993 р. за № 500, документарний акредитив являє собою угоду, відокремлену від договору купівлі-продажу, і банки зовсім не пов’язані і не зобов’язані займатися цим договором. По операціях з акредитивом усі зацікавлені сторони мають справу лише з документами, а не з товарами, послугами чи з іншими видами виконання зобов’язань, до яких мають відношення ці документи. У практичній діяльності банків ця вимога означає, що вони повинні здійснювати тільки обробку документів і перевірку їх на відповідність умовам акредитива. Банк також не відповідає за формальну повноту (зміст) документів та інструкцій, що є додатками до них. Під умовами акредитива банк розуміє вимоги, виконання яких експортером дає йому право використати акредитив, тобто одержати належну йому суму грошей за поставлений товар.

Покупець, відкриваючи акредитив, цим самим засвідчує свою платоспроможність і відсутність бар’єрів до ввезення товару. Це важливе положення, оскільки за умовами «Уніфікованих правил ...» клієнт, який дав банку розпорядження відкрити акредитив, зобов’язаний прийняти документи і забезпечити відшкодування банку, який здійснив платіж або взяв зобов’язання здійснити його в розстрочку, або здійснив акцепт. Зрозуміло, що такі дії по платежах банк здійснює тоді, коли документи за зовнішніми ознаками відповідають умовам акредитива.

Акредитив вигідний для покупця, оскільки він знає, що продавець лише тоді одержить належну йому суму грошей за товар, коли виконає усі умови акредитива. Ця форма розрахунків вигідна і продавцю насамперед тим, що він гарантує для себе швидку оплату товару після виконання умов акредитива.

Розрахунок у формі акредитива здійснюється за участю чотирьох сторін: покупця, банку покупця (банк-емітент), продавця (бенефіціара) і банку продавця (авізуючий банк). Покупець-імпортер і вітчизняний продавець укладають між собою торговельний контракт (рис. 8.1). В ньому вказується, що платежі за товар будуть здійснюватися у формі документарного акредитива. Крім того, в контракті потрібно зазначити назву банку, в якому буде відкрито акредитив, його вид, назву авізуючого банку, порядок сплати банківської комісії і умови виконання платежу (за пред’явленням, у розстрочку, шляхом акцепту тощо), перелік документів, проти яких має здійснюватися платіж, строк дії акредитива.

Продавець у передбачений угодою строк повідомляє покупця про готовність відвантажити товар (2). Покупець, одержавши це повідомлення, направляє доручення (заявку) банку-емітенту на відкриття акредитива на користь експортера (3). Банк-емітент направляє акредитив авізуючому банку (4). Одержавши акредитив, авізуючий банк перевіряє його достовірність і передає продавцю (5). Після детального ознайомлення з умовами акредитива і оцінки їх відповідності умовам контракту продавець відвантажує товар та одержує транспортний документ (6). При оцінці відповідності умов акредитива бенефіціару необхідно звернути особливу увагу на те, чи є акредитив безвідкличним, чи відповідає перелік документів в акредитиві тим, що вказані у контракті, і чи немає в акредитиві неприйнятних для продавця умов, яка сума переказу, чи не змінені строки поставки товару, а також строки подання документів.

Продавець надає своєму банку (авізуючому банку) транспортний документ (наприклад, коносамент), а також інші документи відповідно до умов акредитива (7). Банк експортера порівнює одержані документи з умовами акредитива і за їх відповідності за зовнішніми ознаками відсилає вказані документи банку-емітенту для оплати (8). Банк-емітент звіряє документи з умовами акредитива і переказує суму платежу банку експортера (9), водночас дебетує рахунок імпортера (10). Авізуючий банк зараховує виручку на рахунок експортера (11). Банк-емітент передає документи імпортеру (12), і він вступає у володіння товаром (13) (див.рис. 8.1).

Якщо акредитивом передбачено оплату з відстрочкою платежу, то банк-емітент зобов’язаний здійснити оплату в строки, вказані в цьому документі. За умови, що акредитив передбачає акцепт, банк-емітент повинен акцептувати тратти, виставлені бенефіціаром, якщо в ньому вказано, що вони повинні бути виставлені на банк-емітент.

Кожним акредитивом повинні передбачатися дати закінчення строку для представлення документів, для оплати, акцепту або негоціації. Причому документи мають бути подані або до закінчення строку, або в день його закінчення. Якщо згідно з умовами акредитива вимагається представлення транспортного документа, то таким акредитивом повинен передбачатися певний строк з дати видачі транспортного документа, протягом якого документи мають бути подані для платежу, акцепту або негоціації.

Акредитив закривається після дати останнього платежу.

У міжнародній практиці часто застосовується інкасова форма розрахунків. Інкасо, згідно з «Уніфікованими правилами по інкасо» (публікація Міжнародної торгової палати № 322) означає операції, що здійснюються банками на основі одержаних інструкцій з документами — фінансовими (переказні векселі, прості векселі, чеки, платіжні розписки та інші документи, що використовуються для одержання платежу грошима) і комерційними (рахунки, відвантажувальні документи, документи на право власності та ін.). Мета цих операцій — одержання акцепту і  або платежу; видача документа проти акцепту іабо платежу; видача документів на інших умовах.

Інкасо застосовується у випадках, коли експортер хоче мати гарантії, що товаророзпорядчі документи не перейдуть до імпортера до того часу, поки він не оплатить товар згідно з контрактом або не здійснить акцепту, виставленого продавцем векселя.

Розрізняють два види інкасо: «чисте інкасо» і «документарне інкасо». Чисте — це інкасо лише фінансових документів, які не супроводжуються комерційними документами. Документарне інкасо означає інкасо фінансових документів, що супроводжуються комерційними документами, або ж інкасо лише комерційних документів.

При використанні інкасо як форми розрахунків платіж здійснюється на умовах CAD (Cash Against Documents). Можливі два різновиди здійснення такого платежу:

• документи проти платежу, тобто DP (Documents Against Payment);

• документи проти акцепту, тобто DA (Documents Against Acceptance).

Розрахунки у формі документарного інкасо здійснюються за участю чотирьох сторін:

експортер (довіритель), який доручає операцію по інкасуванню своєму банкові;

банк експортера (банк-ремітент), якому довіритель доручає операцію по інкасуванню;

імпортер (платник);

банк імпортера (інкасуючий банк, представляючий банк).

Послідовність розрахунків така. Контрагенти укладають договір, в якому вказується, що формою розрахунків є документарне інкасо (1) (рис. 8.2). Відповідно до умов контракту в передбачені строки експортер відвантажує товар (2) і одержує від перевізника транспортні документи. Ці документи разом з іншими товаророзпорядчими документами та інкасовим дорученням довіритель направляє банку-ремітенту (3). Цим дорученням експортер доручає вказаному банку здійснити операцію по інкасуванню. Причому в даному документі повинні бути повні і точні інструкції (видати документи платнику проти платежу або проти акцепту, або видати документи без оплати, порядок і умови оплати комісії і витрат, пов’язаних з інкасуванням, валюта платежу, перелік документів, номер рахунка довірителя та ін.). Банк-ремітент перевіряє документи за їх формальними ознаками і відсилає їх разом з дорученням банку імпортера (4). В свою чергу, інкасуючий банк направляє доручення і документи платнику для перевірки (5) і водночас просить оплатити вказаний документ.

Імпортер, здійснивши перевірку документів щодо їх повноти і відповідності умовам контракту, здійснює платіж інкасуючому банку (6). Останній переказує суму платежу банку-ремітенту (7) і передає комплект товаророзпорядчих документів платнику (8). Одержавши переказ, банк експортера зараховує грошову виручку на рахунок експортера (9) (див. рис. 8.2).

Інкасуючий банк передає імпортеру у власність документи за умови, що він здійснив платіж у тій валюті, яка була вказана у дорученні (якщо не було інших інструкцій).

При здійсненні інкасових розрахунків банк-ремітент та інкасуючий банк не несуть ніякої відповідальності за неоплату або неакцепт документів. Ці банки виконують посередницькі функції і не вживають ніяких юридичних заходів щодо здійснення платежів. Скажімо, інкасуючий банк зобов’язаний стежити за тим, щоб акцепт переказного векселя був повним і правильним, але не несе відповідальності за справжність підписів або за наявність у будь-якої особи, яка підписала акцепт, повноважень на такий підпис.

Для продавця інкасова форма розрахунків є менш вигідною порівняно з документарним акредитивом, оскільки на момент одержання документів інкасуючим банком платник (імпортер) може бути неплатоспроможним. Можливі випадки, коли імпортер відмовляється оплатити документи чи акцептувати вексель. В цьому разі представляючий банк опротестовує неплатіж, або неакцепт, якщо це було передбачено інкасовим дорученням. В більшості випадків доля платежу вирішується через подальші переговори між контрагентами або через арбітражний суд. Тому для українських експортерів важливо, щоб інкасо було з гарантією.

Фінансові розрахунки при експорті можуть також здійснюватися у формі банківського переказу (через платіжні доручення або банківські чеки). Ця форма розрахунків набуває дедалі більшого поширення завдяки її оперативності і відносній простоті здійснення.