Менеджмент: прийняття рішень і ризик (1998)

Ставлення до ризику, безумовно, впливає на дії менеджера. Тому при прийнятті рішення він може скористатися одним з чотирьох розглянутих вище підходів до ризику. Проте менеджери прийматимуть краще рішення тоді, коли усвідомлюють своє ставлення до ризику і враховують це в своїх діях. Водночас їм вкрай важливо знати, яка ефективність ризику, оскільки її рівень може також істотно вплинути на характер дій при прийнятті рішень. Остання обставина вимагає, щоб менеджери знали, якими методами та засобами можна скористатися для порівняння співвідношення ризику та віддачі за кількома варіантами їхніх дій.

Окрім простого визначення результатів (віддачі) від певних дій, як це показано на схемах для прийняття рішення (див. рис. 12.1 — 12.3), менеджерам потрібно порівнювати прибутковість інвестицій з огляду на їх ризикованість. Сказане можна проілюструвати на прикладі інвестицій на фондовому ринку. Простота і доступність порівняння ризикованості з віддачею в цьому прикладі дадуть змогу читачу відносно легко засвоїти механізм оцінки ефективності ризику і потім використати набуті знання в інших ситуаціях виробничої діяльності аграрних підприємств.

Насамперед зазначимо, що аналогічно тому, як рішення менеджерів аграрних підприємств залежать від їх ставлення до ризику, так і рішення інвесторів про те, в які цінні папери вкласти гроші, також відображають ступінь їх схильності до ризику. Потенційні інвестори повинні знати, що кожний напрям інвестицій характеризується певними рівнями ризику і прибутковості (віддачі), які тісно пов’язані між собою. Наявність такого зв’язку дає змогу побудувати діаграму, яка показує прибутковість інвестицій (тобто відсоток прибутку від кожної вкладеної гривні) залежно від рівня ризику (ризикованості). При цьому на горизонтальній осі відкладається ризикованість інвестицій. У міру того як збільшується ризик, пов’язаний з інвестиціями, точка, що відповідає інвестиції, зміщується вправо. На вертикальній осі діаграми відображається прибутковість інвестицій. Отже, на діаграмі можна знайти точку, якій відповідають та чи інша прибутковість і ризикованість даної інвестиції. Для того щоб проілюструвати, як виявляється ставлення інвестора до ризику з огляду на співвідношення прибутковості і ризикованості інвестицій, порівняємо між собою п’ять різних компаній.

Припустімо, що компанія 1 є підприємством переробної промисловості. Інвестиції в акції цієї компанії дають помірний дохід при низькій ризикованості. Тобто вони є майже безпечними в тому розумінні, що для інвестора, який купує акції даного підприємства, ризик втратити гроші порівняно низький. Це видно із діаграми (рис.12.4), на якій точка з номером компанії 1 розміщена недалеко від нуля на горизонтальній осі ризику. Помірна прибутковість інвестицій в акції даної компанії виражена в тому, наскільки точка 1 віддалена від нуля на вертикальній осі. Під поняттям прибутковості тут розуміється отримання дивіденду, а також доходу від того, що ринкова ціна акції підвищується.

Компанія 2 має аналогічний виробничий профіль, однак вона більша за розмірами і працює в цій галузі багато років. Хоча компанія 2 має добру репутацію як надійний партнер, проте в даний час прибутковість інвестицій в її акції приблизно вдвічі нижча, ніж в акції компанії 1. Оскільки ризик для інвесторів, що купують акції компанії 2, такий же, як і при купівлі акцій компанії 1, точки 1 і 2 лежать на однаковій відстані від нуля на горизонтальній осі. Однак акції компанії 2 дають майже наполовину менший дохід, ніж акції компанії 1. Тому точка 2 розміщена нижче від точки 1 (див. рис. 12.4). Але оскільки рівень ризику інвестицій в акції компанії 1 і 2 однаковий, то інвестори при купівлі вибрали б акції компанії 1, а не компанії 2, бо прибутковість цих акцій вища. І це зрозуміло. Адже коли інвесторам доводиться вибирати між двома пакетами акцій з середнім ризиком, вони виберуть більш прибуткові акції.

Компанія 3 (рис. 12.5) є також підприємством переробної промисловості в тій самій галузі, що й розглянуті компанії. Прибутковість її акцій така сама, як і компанії 1, тобто приблизно вдвічі вища, ніж компанії 2. Компанія 3 значно більша за розмірами порівняно з компаніями 1 і 2. Останнім часом вона значно розширила свою діяльність, але ще не досягла стабільності в роботі. Тому інвестиції в її акції пов’язані з більшим ризиком. Це знайшло своє відображення в розміщенні точки 3 на горизонтальній лінії діаграми — як бачимо, вона зміщена вправо щодо точки 1.

Компанія 4 працює в іншій галузі. Прибутковість і ризикованість інвестицій в її акції не така, як у компаній 1 і 2. Зокрема, прибутковість акцій компанії 4 вища, ніж компанії 3, і досягається вона завдяки швидкому запровадженню найновішої технології у своєму виробництві певних товарів, які традиційно виробляли й інші компанії. Такий напрям діяльності компанії 4 новий і перспективний. Оскільки компанії, що виробляють подібні товари, вже завоювали стабільні ринкові позиції, а підхід компанії 4 до такого бізнесу новий, інвестори, що купують акції цієї компанії, ризикують дещо більше, ніж коли купують акції компанії 1 і 2. За оцінками, ризик акцій компанії 4 такий самий, як і компанії 3. На рис. 12.5 видно, що акції компанії 4 мають вищу прибутковість порівняно з компаніями 1, 2, 3, а ризик інвестицій компанії 4 такий самий, як і компанії 3. Отже, для потенційного інвестора є вже дві прийнятні можливості вкласти гроші. Яку компанію вибере інвестор — 1 чи 4, буде залежати від його особистого ставлення до ризику.

Тепер виникає питання: як будуть ставитися менеджери-інвестори будь-яких інших підприємств до купівлі акцій цих компаній, якщо їх ставлення до ризику аналогічне менеджерам аграрних підприємств? Нагадаємо, що менеджер підприємства А не схильний до ризику; підприємства Б — схильний ризикувати; підприємства В — більше схильний не ризикувати, ніж ризикувати; підприємства Г — більше схильний ризикувати, ніж не ризикувати. Спочатку розглянемо ставлення менеджерів-інвесторів до купівлі акцій компаній 1, 2, 3 і 4 при відсутності на фондовому ринку інших компаній.

Не схильний ризикувати інвестор, як і менеджер аграрного підприємства А, вирішив би придбати акції компанії 1. Однак такі інвестори, як менеджери підприємств В і Г, могли б вирішити, що додатковий дохід від акцій компанії 4 був би достатньою компенсацією за підвищений ризик, на який вони йдуть, а тому вони придбали б акції саме цієї компанії, а не компанії 1. Менеджер-інвестор із ставленням до ризику, як менеджер підприємства Б, тобто схильний ризикувати, також обрав би акції компанії 4.

А тепер цікаво простежити, як поводитимуться менеджери-інвестори за умови, що на фондовому ринку з’явилась, скажімо, компанія 5, акції якої мають значно більший ризик, ніж акції компанії 4, але прибутковість цих акцій лише трохи вища, ніж у компанії 4? Маючи достатню інформацію про компанію 5, менеджер-інвестор, що більше схильний ризикувати, ніж не ризикувати, як і менеджер підприємства Г, може вирішити, що таке підвищення прибутковості на незначну величину є достатнім для того, щоб піти на додатковий ризик, тобто тепер він віддасть перевагу акціям компанії 5. Зрозуміло, що схильний до ризику інвестор також віддасть перевагу акціям цієї компанії. Однак інвестор, що більше схильний не ризикувати, ніж ризикувати, як, скажімо, менеджер аграрного підприємства В, скоріш за все тримав би акції компанії 4. Що ж стосується не схильного до ризику інвестора, то він, як і менеджер аграрного підприємства А, продовжував би орієнтуватися на акції компанії 1.

Таким чином, ми з’ясували, що є можливі інвестиції, віддача (прибутковість) яких, з точки зору інвесторів, є найбільшою за даного рівня ризику. В нашому прикладі це інвестиції в акції компаній 1, 4 і 5. Якщо на діаграмі з’єднати точки, що вказують місце цих компаній у системі співвідношення ризикованості і віддачі, то отримаємо плавну криву лінію (рис. 12.6).

Ця крива відображає інвестиції, за яких ризик є ефективним. Інвестиції, яким відповідають точки, що розміщені нижче від вказаної кривої (точки 2 і 3), не будуть привабливими для інвесторів, оскільки існують кращі можливості інвестувати. У нашому прикладі інвестиції в компанію 1 привабливіші, ніж у компанію 2. Так само інвестиції у компанію 4 привабливіші, ніж у компанію 3. Але якщо, скажімо, ринкова ціна акції компанії 3 знизилася, а прибутки компанії не зменшилися, то прибутковість може зрости настільки, що точка 3 може перейти на діаграмі ефективності ризику на місце точки 4. Або якби компанія 3 змогла зменшити рівень ризику і отримувала при цьому такі прибутки, як і раніше, точка 3 на діаграмі ризику зміщувалась би ближче до кривої ефективного ризику в бік точки 1 (на рис. 12.6 можливий перехід точки 3 в точку 4 або в точку 1 показаний стрілками).

А тепер уявімо, що певному аграрному підприємству на діаграмі ефективності ризику відповідає точка 3. Тоді воно стоятиме перед таким самим вибором, як і компанія 3. Іншими словами, підприємство могло б спробувати знайти можливості, щоб змінити співвідношення ризикованості і віддачі і завдяки цьому переміститися до положення компанії 1 або 4. Менеджери підприємства можуть спробувати поєднати підвищення прибутковості за рахунок скорочення витрат із зниженням рівня ризику. Тоді на діаграмі точка 3 зміщувалась би до точки 3 А (рис. 12.7).

Може бути й так, що менеджери аграрного підприємства вирішать взяти на себе додатковий ризик, якщо сподіваються значно збільшити прибутковість. Тоді точка 3 зміщуватиметься до точки 5 (див. рис. 12.7). Підвищення продуктивності підприємства, зменшення його заборгованості та зростання віддачі від вкладених коштів — це та мета, досягнення якої забезпечить підприємству підвищення ефективності ризику при здійсненні виробничої діяльності. Спосіб досягнення цієї мети може залежати від ставлення менеджерів до ризику.

Завершуючи даний розділ, зазначимо, що невизначеність і непевність завжди є в реальному житті. Тому менеджери повинні займатися менеджментом ризику так, аби можливі наслідки несприятливих подій призводили до якомога менших втрат. У менеджменті ризику потрібно пам’ятати ще одну обставину: висока віддача (прибутковість) ділових операцій, як правило, пов’язана з високим рівнем ризику.