Іпотечне кредитування на ринку України (2014)

Загальна схема відносин іпотечного банку і позичальника при іпотечному кредитуванні зводиться до того, що нерухоме майно забезпечує сплату боргу, тобто іпотечний банк при несплаті користується переважним перед іншими кредиторами правом (заставним правом) одержати задоволення з вартості заставленого майна. При цьому заставне право підтверджується письмовим договором іпотеки, що підлягає нотаріальному посвідченню (обтяження нерухомого майна іпотекою підлягає державній реєстрації), а сама нерухомість страхується і залишається у власності в іпотекодавця.
Такий режим застави нерухомості характерний для країн континентальної системи права (країни континентальної Європи, крім Данії). У країнах загального права (США, Англія) форма застави нерухомості трохи інша. При заставі нерухомості в цих країнах право власності щодо майна переходить від іпотекодавця до банку. Однак і в першому, і в другому випадку право користування нерухомим майном залишається в іпотекодавця.
Уявімо собі фермера, що віддає в іпотеку земельну ділянку. Одержуючи іпотечний кредит, він розраховує розплатитися по боргах за рахунок доходів, отриманих саме від експлуатації предмета іпотеки. Завдяки можливості господарського користування заставленим майном, іпотека є видом застави, що найбільш придатний для забезпечення довгострокових кредитів.
Таким чином, розміщення коштів іпотечним банком має ряд особливостей, як за цільовим призначенням, так і за термінами розміщення і забезпечення повернення коштів.