Фінанси

Провідні економісти світу характеризують нинішню фінансову кризу, передусім, як боргову, або кризу надмірної заборгованості. Значні обсяги запозичень банків, корпорацій, фізичних осіб і окремих держав призвели до утворення у світовому вимірі піраміди боргових зобов'язань, яка почала руйнуватися після зниження вартості застави, під яку залучалися вказані позики. У США — країні, яка розпалила багаття світової фінансової кризи, за останні 20 років сукупна заборгованість усіх секторів економіки (враховуючи внутрішню і зовнішню) зросла зі 150 % до 355 % ВВП. Для боротьби з наслідками фінансової кризи у світі вживалися рішучі заходи, спрямовані на стимулювання національних економік, розширення банківської ліквідності, поповнення капіталу фінансових установ, захист заощаджень і вкладів.

У теорії держави і права регулятором будь-яких відносин є закон, що являє собою загальнообов'язкові правила поведінки, відображені в актах законодавства. Чітке розмежування сфер дії актів законодавства забезпечує регламентацію відносин у суспільстві та можливість застосування санкцій до суб'єктів, які порушили їхні вимоги.

Розвиток конкурентного середовища в національній економіці значною мірою пов'язаний із адекватною державною політикою у сфері формування системи заходів, що спричиняє трансформацію монополізованих ринкових структур у високо конкурентні. Держава як суб'єкт ринкових відносин, з одного боку, може підтримувати економічно виправданий рівень інтенсивності конкуренції через систему відповідних інститутів, а з другого — створювати певні перешкоди у вигляді адміністративних бар'єрів для діяльності окремих суб'єктів ринку.

Вплив на світову економіку локальних криз пов'язаний із масштабами національної економіки, охопленої кризою, і ступенем залучення іноземних інвесторів у фінансову систему цієї країни.

Унаслідок глобалізації процесів інвестування сьогодні реалізуються фінансово- інвестиційні схеми, в яких задіяні практично всі учасники ринку — фізичні особи, корпорації, уряди, міжнародні організації. В результаті не тільки істотно коригується інвестиційна практика, а й певним чином дискредитується традиційна інвестиційна теорія.

Організація виробництва екологічно чистої продукції землеробства потребує відповідного фінансового забезпечення. Проте на сьогодні в Карпатському макро-регіоні не вироблено механізму та не визначено напрямів і джерел фінансування виробництва органічної продукції.

Змінюються епохи, утверджуються традиції, трансформуються системи, та хоч би який еволюційний відрізок часу брався для емпіричного дослідження, аналіз показує, а практика підтверджує існування основної, серцевинної частини парадигми стратегії розвитку, зміст якої базується на економічних чинниках, що є визначальними в загальній сутності суспільного поступу.

Останнім часом дедалі більшої актуальності набувають питання інноваційної діяльності як окремих підприємств, так і економіки країни. Головну проблему, що гальмує розвиток інноваційної діяльності, науковці та практики справедливо вбачають у джерелах початкового капіталу. При цьому дослідники не приділяють належної уваги питанню збереження вже наявних ресурсів. Стрімке збільшення номенклатури товарів, обумовлене науково-технічним прогресом, постійне залучення в оборот нових видів інформаційних і нематеріальних ресурсів, а також час як самостійний вид ресурсу, потребують сучасного наукового осмислення проблем ресурсного обміну.

Однією з основних проблем довгострокового іпотечного кредитування в Україні залишається формування ресурсів у найефективніших формах. Можливості залучення ресурсів із ринку капіталу визначаються наявністю надійних фінансових інструментів або схем, що забезпечують кредиторам одержання ресурсів у необхідних обсягах, які узгоджуються між собою за строками й вартістю залучення, зі строками і процентними ставками кредитних активів. У світовій практиці відомі різноманітні моделі фінансування іпотечного кредитування, або "моделі іпотечних механізмів", "моделі іпотеки", "моделі організації іпотечного кредитування", "моделі рефінансування іпотечних кредитів" тощо. Цей перелік назв фактично того самого явища свідчить про те, що немає єдиної думки щодо розуміння сутності зазначених моделей. Серед науковців, які досліджують окреслені проблемні питання, варто згадати американців Е. Девідсона, Е. Сандерса, Л. Вольфа, Л. Хейра, європейців О. Штьокера, Л. Тіма, російських вчених М. Мінца, І. Разумову, українських вчених О. Гринько, О. Євтуха, С. Кручка, О. Любуня, Н. Погорєльцеву та інших. Тому вважаємо за потрібне розглянути джерела й відповідні їм інструменти формування ресурсів для здійснення банками іпотечного кредитування в цілому.

Світову фінансову кризу, яка триває вже другий рік, за масштабами й наслідками впливу більшість економістів уже нині порівнюють із кризами 30-х та 70-х років XX ст. Проте оцінити й передбачити її реальні наслідки поки ще не може ніхто, адже в економічному світі не існує чіткого, визнаного всіма експертами бачення подальшого розвитку ситуації. Теорії, що постійно виникають, прогнозують різноманіття наслідків: від банкрутства кількох сотень компаній (у світовому масштабі), що призведе до, оздоровлення економіки та її подальшого розвитку, до глобального краху фінансової системи, економіки й політичного устрою світу.